WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правотворчість - Реферат

Правотворчість - Реферат

Правотворення розуміється у двох значеннях: походження права і творення окремих юридичних законів.

Під творенням права у вигляді окремих юридичних законів розуміють процес закріплення правил поведінки людей, що склалися в суспільстві, які перекладаються мовою нормативів, приписів та існують у конкретній юридичній формі. Ця діяльність має дві основні стадії:

  • усвідомлення необхідності правового врегулювання суспільних відносин;

  • правотворча діяльність.

Перш ніж стати юридичною нормою, те чи інше правило поведінки може виступати як філософський, правовий, етичний, політичний або інший принцип, звичай чи традиціяю. Головним на стадії усвідомлення необхідності регулювання суспільних відносин є юридичний мотив, тобто погляди, уявлення, думки про певну сукупність соціальних зв'язків, визначений варіант поведінки учасників суспільних відносин, які повинні стати загальнообов'язковими правилами поведінки, вміщеними в певному джерелі права, наприклад у нормативно-правовому акті.

Правотворчість – це діяльність державних органів і посадових осіб, громадських організацій, уповноважених на те державою, а також усього народу країни, що спрямовується на утворення, зміну чи скасування нормативно-правових актівю

Правотворча діяльність здійснюється на певних принципах – основних ідеях, відправних засадах, на яких реалізується правотворчість. Йдеться про: демократизм, гуманізм, поєднання національного та інтернаціонального, законність, науковість, плановість.

Види правотворчості – це сукупність засобів і способів вияву суспільних відносин ( що потребують свого врегулювання ) та їх фактичне впорядкування ( коригування, узгодження ) з допомогою юридичних засобів. Розрізняють такі види правотворчості, як безпосередня, делегована, санкціонована.

Суб'єктами правотворчої діяльності є держава та її органи; весь народ країни на випадок референдуму.

Правотворчість – це етап ( рівень або форма ) правоутворення.

Правоутворення – це найбільш широка категорія, яка охоплює виникнення і буття права, його упорядкування і розвиток у різних аспектах і напрямках.

Зміст правоутворення – всі форми та засоби виникнення, розвитку і зміни права:

- його зовнішнє відображення в юридичних письмових документах:

* нормативних актах;

* угодах;

* судових прецедентах;

- існування у вигляді неінституціональних форм:

* правосвідомість;

* правові принципи;

* правові терорії;

* правові концепції;

* конкретні правовідносини тощо;

- процеси виникнення юридичних моделей поведінки та їх фактичної реалізації;

Основи ( підгрунтя ) розуміння сутності правоутворення:

  • концепція спільності та відмінності права і закону ( право може існувати і поза своєю інституційною формою ( законодавством ) як справедливий масштаб свободи, що відображується у правових принципах, суб"єктивних правах, конкретних правовідносинах тощо );

  • теорії правової держави і громадянського суспільства ( громадянське суспільство має домінантне значення – спільність рівних, вільних і незалежних осіб, які є щодо громадянами держави );

  • принцип поділу влади ( розподіл правових форм діяльності держави або форм здійснення державної влади щодо формування і забезпечення реалізації права між органами держави та за участю громадянського суспільства ).

Правотворення – форма виникнення і буття права в широкому правовому полі: до правотворчості, поруч із ним, у вигляді правотворчості, після правотворчості, у процесі реалізації права.

Правотворення відбувається і поза правотворчості державою, у рамках громадянського суспільства – у правосвідомості, конкретних правовідносинах, у правомірній поведінці, правових теоріях, судових прецедентах і т. ін. Правотворення живить правотворчість новими правовими ідеями, правилами поведінки, конкретними рішеннями, угодами, котрі досліджуються, узагальнюються, систематизуються державою, а по тому формулюються у нормах права, зовнішньо виражених у нормативно-правових актах.

Можна виділити такі рівні правотворення:

  1. гносеологічний – відбиває процес виникнення та розвитку права у формі правосвідомості;

  2. матеріальний – виражає формування права у вигляді конкретних правовідносин, правомірної поведінки;

  3. інституційний – відбиває існування права як системи правових норм.

Останній рівень правотворення є рівнем правотворчості.

Принципи і функції правотворчості

Виділяють дві групи принципів правотворчості: загальні і спеціальні.Загальні принципи правотворчості – незаперечні основні вимоги, що виражають її сутність:

  1. Гуманізм, тобто формування нормативно-правових актів на засадах загальнолюдських цінностей, міжнародних стандартів прав людини, створення умов і механізмів їзнього втілення в життя суспільства і держави;

  2. Демократизм, тобто вираження в ньому волі народу, безпосередня або через представників участь народу в розробці та прийнятті нормативно-правових актів;

  3. Гласність – відкрите для громадскості, вільне і ділове обговорення проектів нормативно-правових актів, інформування про них населення;

  4. Законність – прийняття нормативно-правових актів законним шляхом, відповідно до конституціно закріпленого процесу правотворчості;

  5. Науковість – ефективне використання досягнень юридичної та інших наук при упорядкуванні проектів нормативних актів; проведення їхньої незалежної наукової експертизи;

  6. Системність – суворий облік системи права, системи законодавства, узгодження з іншими нормативно-правовими актами.

До спеціальних принципів правотворчості можна віднести:

  • оперативність – незволікання з підготовкою проектів нормативних актів;

  • поєднання динамізму і стабільності – створення стабільного нормативного акта і одночасно можливість вносити до нього доповнення і зміни;

  • плановість – за функціональним призначенням актів і строками їх прийняття;

  • старанність і скрупульозність підготовки нормативних актів кваліфікованих спеціалістів із відповідних галузей науки, вчених-юристів і юристів-практиків, які мають необхідні знання і досвід;

  • техніко-юридичеа досконалість – упорядкування нормативно-правових актів з урахуванням правил, способів, прийомів юридичної техніки, які є обов"язковими для праотворчих органів;

  • урахування місцевого досвіду – особливо в процесі прийняття нормативних актів місцевого значення.

Функції правотворчості – напрямки діяльності, пов'язаної зі встановленням, зміною або скасуванням правових норм, створенням і розвитком законодавства.

Основні функції правотворчості:

  1. Функція первинного регулювання суспільних відносин (розробка і прийняття нових правових норм) діє в тих випадках, коли суспільні відносини раніше не регулювалися і вперше виникла необхідність у їх регулюванні. Наприклад, лише з розвитком космічних досліджень з'являється космічне право; із перходом України на шлях розвитку ринкових відносин виникла необхідність у створенні нових законів: про біржу, приватизацію та ін.;

  2. Функція відновлення правового матеріалу (скасування, зміна або доповнення до чинних норм) припускає зміну тих законів, що застаріли. Не відповідають потребам суспільного розвитку. При цьому важливо не займатися відновленням заради відновлення, оскільки стабільність є кращою, ніж зміни, тим більше зміни без особливої необхідності. Коли ж суспільні потреби змінюються, суспільство потребує такого законодавства, яке адекватно відбивало б ці потреби. Тоді настає необхідність у створенні нових кодексів, законів, вносяться зміни і доповнення до відповідних законодавчих актів;

  3. Функція заповнення прогалин у праві, тобто усунення повної або часткової відсутності в чинних нормативних актах необхідних юридичних норм.

Зрозуміло, можна використовувати аналогію закону, тобто вирішення справи або окремого питання на підставі закону, який регулює подібні відносини; або аналогію права, тобто вирішення справи або окремого юридичного питання на підставі загальних начал і значення законодавства.

Проте, аналогія не заповнює прогалину. Заповнити прогалину можна лише шляхом правотворчості.

4) Функція упорядкування нормативно-правового матеріалу (кодифікаційна або систематизаційна правотворчість). Організаційною формою цієї функції є кодифікація законодавства, що припускає обгрунтоване його відновлення.[1; 297]

Стадії правотворчого процесу

Loading...

 
 

Цікаве