WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Виникнення та характерні риси Єгипетської Держави - Курсова робота

Виникнення та характерні риси Єгипетської Держави - Курсова робота

вели у письмовій формі. Своє рішення суддя не мусів умотивовувати. Він прикладав до чола особи , яка виграла процес, зображення бога істини і справедливості, що означало виграш справи. Щодо санкції то суд міг погодитись із тією, яку просив потерпілий або визначити іншу, на свій розсуд.
В єгипетській державі існувало ще судочинство храмове, де жерці-ієрархи судили жерців і залежне селянство, що проживало в храмових маєтках. "Рішення жерця-оракула мавшого великий релігійний авторитет не могло бути оскаржене царським чиновником."
В Єгипті були своєрідні тюрми, які являли собою адміністративні і господарські поселення злочинців. Злочинці, раби-іноземці і інші виконували в тюрмах примусову роботу. Римський історик Марцелій згадує, що єгиптяни були дуже стійкими щодо перенесення тортур, болю. Про застосування ордалій прямих згадок немає, хоча вони теж використовувалися.
Доказами в судовому процесі були: власне признання, покарання
свідків, клятви, письмові документи, огляд місця події.
РОЗДІЛ ІV. Джерела та характерні риси права.
4.1. Джерела права.
Основними джерелами права в Єгипті були звичай та закон. Найдавніші закони або збірники не збереглися, але про них згадують у своїх працях грецькі та римські історики. Так Діодор Сицілійський пише, що основоположником законодавства Єгипту був легендарний Менес - перший фараон першої династії, а його наступником був фараон Сазіхіс та інші. Він видав закон, згідно з яким заборонялось брати у борг, якщо в заставу не давали мумію свого батька або свою власну мумію, яку не можна було хоронити поки родина не сплатить борг.
Згідно з законодавством Ремзеса ІІ було скеровано формування армії , встановлено кастову організацію суспільства і вдосконалено державний апарат.
У VІІІ ст. до н.е. з'явилась широка кодифікація Бокхора, яка складалася з 40 рулонів папірусу, проте до наших днів вона не збереглася. Тут вперше було ліквідоване боргове рабство, селянам-общинникам дозволялось вільно розпоряджатися своїми земельними наділами. До наших днів у фрагментах збереглися закони фараона Хоремхгеба, що стосуються кримінального права. Збереглися папіруси, пергаментні документи, глиняні таблички, фрагменти написів на каменях та інші пам'ятники, де записано зміст деяких законів правових актів, судових протоколів тощо.
4.2. Право власності.
Основним багатством в Єгипті була земля і раби. Спочатку вся земля в країні належала фараонові, однак з часом виникло декілька категорій земельних володінь, які мали різний правовий статус. Це були землі, які фараони передавали у безстрокове користування храмам, служилій знаті, сільським громадам. На умовах служби землю одержували окремі жерці, урядовці, воїни. Землі передавали у користування разом з рабами,
залежними селянами.
Жерці разом з царськими чиновниками здійснювали управління храмовими землями. Храмові і царські збирачі податків стягували ренту - податок на користь храмові і цареві з селян, які працювали на цих землях. З ХІХ-ХХ династій жерці самі управляли виділеними їм землями, без втручання державних урядовців.
Землею, закріпленою за селянськими общинами, управляли староста общин, царський урядовець і царський збирач податків.
У будь-який час фараон міг позбавити особу чи громадянина права володіння землею, якщо вони не виконували визначених державою обов'язків. Найтяжчим обов'язком була повинність громадських робіт - будівництво пірамід, храмів, палаців, іригаційних споруд.
З обігом часу земля стала предметом купівлі - продажу, дарування. У І тис. до н.е. агур землі продавали за 1 дебен ( 91 грам срібла), тоді як вартість раба - 20. У разі продажу землі повинності перед державою переходили до нових володільців. Процедура продажу була надто заформалізована.
Неорні землі, забудови, будинки фараон міг будь-кому подарувати і вони переходили у повну приватну власність без будь-яких зобов'язань з боку обдарованих.
Також рухомі речі - раби, худоба, інвентар, прикраси, якими фараон наділяв будь-кого ставали повною власністю даної особи, храму, громади.
У сільських громадах та у заможних людей існувало ще недоторкане культове майно, його передавали з покоління в покоління і воно не могло бути продане, віддане комусь, подароване.
4.3. Зобов'язальне право.
З розвитком торгівлі і обміну в Єгипті з'явились різні види зобов'язань, які набули певних правових норм. Договори протягом тривалогочасу укладали у формі урочистої клятви, яку виголошували перед жерцем і урядовцем. Тільки з часу царювання фараона Бокхоріса договірне право було звільнене від цієї релігійної обрядності, але клятва збереглася. Бокхоріс постановив, що коли хто-небудь заперечував свій борг і в цьому присягав, то він буде звільнений від його сплати.
Уже в епоху Стародавнього царства є відомості про наявність ринків продажу і обміну товарів. Існували вже й гроші - мідні, срібні, золоті монети. Для епохи Нового царства характерні більший розвиток торгівлі, який охоплював багато товарів. Щоправда, не все можна було вільно продавати й купувати. Землею вільно могли розпоряджатись тільки представники вищих верств - служилої знаті, храми, жерці, а селяни довгий час не мали на це права. Тільки фараон Бокхоріс дозволив селянам продавати й купувати землі, на яких вони працювали, Але общинні землі, царські селяни не могли ні продавати, ні купувати.
Договір купівлі - продажу нерухомостей укладали з дотриманням значних формальностей і здійснювали послідовно три акти. Перший акт - це узгодження змісту договору, його письмове оформлення: визначення предмету, ціни. Другий акт носив релігійний характер і полягав у підтвердженні угоди клятвою сторін. Третій акт полягав у своєрідному введені покупця у володіння землею, для чого його ім'я вносили у поземельні книги. Отже, продавець брав на себе зобов'язання передати право власності, здійснивши відповідні акти та гарантувавши покупцеві забезпечення від можливих претензій з боку третіх осіб. Згодом, релігійна клятва втратила значення, а право власності переходило лише з передачею речі у володіння покупця.
"Договір позики був здавна відомий і досить поширений, Об'єктом договору позики були речі, раби, продукти, зерно та ін. Забезпеченням повернення позиченого служив сам боржник або члени його сім'ї: при неповерненні боргу вони ставали рабами. ще одним видом забезпечення зобов'язання були мумії батька, інших родичів та самого боржника, яких до сплати боргу не можна було поховати, тобто померлі, за віруванням єгиптян,
не могли пересилитися в потойбічний світ і продовжувати там життя".
За часів фараона Бокхоріса боргове рабство було скасоване. Селянам вперше дозволили заставляти землю, на якій вони працювали. Кредиторам було заборонено самовільно захоплювати в заставу майно боржника, зокрема живий мертвий сільськогосподарський та ремісничий інвентар тому, що це мали право зробити лише царські урядовці і храми. Бокхоріс обмежив розмір відсотків при позиці, встановивши максимум у 30% на рік для грошової позики і 33% - для позики зерном. Загальна сума відсотків при погашенні боргу гне повинна перевищувати розмір боргу.
Договір наймання також був поширений, причому двох видів: особистого і речового наймання. У першому виді договору мова йде про наймання сільськогосподарських працівників, майстрів-будівельників, лікарських послуг, художників, ремісників та ін. У другому - наймання речей, тобто передача майна у тимчасове сплатне користування. Якщо
Loading...

 
 

Цікаве