WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Встановлення та розвиток ранньофеодальної держави Німеччини - Курсова робота

Встановлення та розвиток ранньофеодальної держави Німеччини - Курсова робота

кількість князівств, герцогств, бароній та рицарських володінь. Одночасно завершується оформлення станової системи та станового представництва. Важливою обставиною станової структури була відсутність єдності в цілій країні. В імперії існували імперські стани, або чини, а в князівствах - земські стани.
До перших відносилися імперські князі, імперські рицарі, представники імперських міст, а до другої групи належали дворяни, духовенство князівств, жителі князівських міст.
В зв'язку з подальшим розширенням та посиленням політичної ролі стану князів серед інших, виділилась багаточисленна група світських та духовних аристократів, які, як і раніше,мали вирішуючий вплив на вибори королів - так звані курфюрсти (князі - виборці). З феодальної ієрархії німецького середньовіччя майже повністю зникло середнє дворянство. Частина його виросла до положення князів, друга - перейшла в ряди нижчого дворянства. В свою чергу, нижче дворянство - основна маса рицарства - втрачає колишні звання в зв'язку з появою вогнепальної зброї і значна частина його банкрутує.
Відбувається і диференціація духовенства, яке розбірливо розділилось на вище (єпископи, абати) та нижче (сільські та міські священики) ).
Вище духовенство Німеччини було багаточисленне, багатше та сильніше, ніж в інших західноєвропейських країнах, й входило в склад князів, в тому числі й курфюрстів.
Нижче духовенство знаходилось в значно гіршому становищі і по
умовах життя наближувалось до працюючого населення.
Соціальне розшарування в німецьких містах призвело до утворення трьох різних груп. Міська верхівка (патриціат) обіймала в руках усі міські посади, які передавались в спадок. Бургомістри імперських міст, які обирались з патриціату, представляли місто в рейхстазі. В опозиції до патриціату були дві інші групи: бюргерство (середня частина населення міст, повноправні майстри) та міські плебс (підмайстри, бідні міщани).
В Німеччині XIV ст. виділилось три райони з різним положенням селянського населення. В Саксонії розповсюджувалась практика відпущення селян на волю без землі та надання їм наділів в оренду. На півдні та південному - заході Німеччини барщина була в основному замінена грошовою рентою. на колонізованих східних землях селяни отримали значні земельні наділи, економічну незалежність та особисту свободу. Феодалам виплачувались помірні фінансові платежі. Але з другої половини XIV ст. тут посилюється кріпацтво, відбувається захоплення общинних земель, що як і в інших країнах (наприклад, в Англії) було пов'язано з пошуком феодалами додаткових прибутків в умовах розвитку економіки. Особливо на східних землях почалась утворюватись така форма землеволодіння, яка являлась попередником прусського юнкерського помістя. Великий вплив на подальший соціально-економічний та політичний розвиток імперії мали Реформація ), селянська війна 1525-1527 рр. та викликана ними Тридцятилітня війна 1618-1648 рр. Реформація ще більше роз'єднала Німеччину по ознаці вірування на протестантську (схід) та католицьку (південь) частини.
Тридцятилітня війна - феодальна реакція на Реформацію та виступ селян призвело до сильного послаблення міст та буржуазії, встановленню права в жорстких формах, подальшому посиленню князівської верхівки. Усе це сприяло утвердженню німецької роздробленості.
3.2. Зміни в державному ладі. Політичний розвиток Німеччини.
Починаючи з ХІІІ ст. центральний апарат імперії на чолі з імператором лише номінально являвся носієм державної волі, а фактично знаходився в руках чи під контролем курфюрстів. Його діяльність на місцях була і значній мірі паралізована реальною владою територіальних князів, які поступово перетворювались в справжніх монархів.
Після завершального встановлення верховенства римських пап над церквою, імператор втратив положення глави церкви та перестав наділяти єпископів та абатів церковними повноваженнями. згідно з Вормським конкордатом 1122 р. духовну інвеституру здійснював папа, який наділяв комонників символами духовної влади. Імператор міг бути присутнім на виборах церковників, але здійснював тільки світську владу - наділяв каноніка земельним володінням із відповідними васальними обов'язками.
Вибрання імператора стало здійснюватись обмеженою колегією, яка при вибранні перестала враховувати права спадкоємців померлих імператорів. Таким чином, міг бути обраний будь-який кандидат княжого роду, який користувався симпатією колегії. Імператор продовжував залишатись верховним суддею в імперії, що було пов'язано із традиційними обов'язками королівської влади підтримувати "мир" і здійснювати правосуддя. Однак, ця прерогатива імператора залишалась, насправді, єдиною і до того ж поступово втрачала свою силу. Імператор практично залишився можливості обкладати підданих податками. та отримувати прибутки тільки зі своїх власних земель. Якщо у зв'язку з відсутністю спадкоємців у казну прибували землі васалів імператора, німецьке право вимагало передачі таких земель іншим васалам (принцип "примусового ). Спроби Фрідріха Барбаросси відновити імператорські регалії - права на прибуток від використання доріг та рік, від портів, митниць та монетних дворів, а також ввести подушний податок та земельний податок закінчились безрезультатно.
Імператорська влада не могла утворити систему центральних
імперських установ та "виростити" королівську бюрократію, скільки-небудь зрівняних із судово-фінансовим адміністративним апаратом в Англії та Франції. Імперія фактично не мала столиці, казни, професійної канцелярії, професійного центрального суду.
Після загибелі династії Штауфенів в боротьбі з папами в Німеччині з 1250 по 1273 рр. не було імператора.
В цей період між царствами були загублені королівські права та землі, які перейшли до князів.
До 1356 р. імператорський титул почергово присвоювався представникам багатьох династій, доки в 1437 році остаточно не закріпився за Габсбургами.
Імператор продовжував очолювати державу, але не мав влади. Він виконував в основному функції військового та зовнішньополітичного координатора діяльності німецьких феодалів. Це положення було юридично закріплено "Золотою буллою" 1356 р., виданою німецьким імператором та чеським королем Карлом IV.
"Золота булла" закріплювала історично складену практику, при якій управління Німеччиною фактично зосереджувалось в руках семи курфюрстів: трьох архієпископів - Майнського, Кельнського, Трирського, а також маркграфа Брандербургського, короля Чеського, герцога Саксонського, пфальцграфа Рейнського. Князі-виборці більшістю голосів визначали вибір імператора. "Золота булла" детально регламентувала процедуру
Loading...

 
 

Цікаве