WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Встановлення та розвиток ранньофеодальної держави Німеччини - Курсова робота

Встановлення та розвиток ранньофеодальної держави Німеччини - Курсова робота


Курсова робота
Встановлення та розвиток ранньофеодальної держави Німеччини
Зміст
Вступ
Розділ І. Характеристика феодальної держави в Німеччині
Розділ ІІ. Встановлення та розвиток ранньофеодальної держави
2.1. Ранньофеодальна монархія
2.2. особливості станової структури
Розділ ІІІ. Феодальна держава в період територіальної роздробленості
3.1. Зміни в становій структурі
3.2. Зміни в державному ладі. Політичний розвиток Німеччини
3.3. Розвиток територіальних одиниць та місцевої влади. Прусія та Австрія
Розділ IV. Правова система Німеччини даного періоду
Висновок
Використана література
Розділ І. Утворення феодальної держави в Німеччині.
Німеччина як самостійна феодальна держава утворилась на території східних франків після розвалення Франкської імперії. Ця територія включала п'ять основних племінних герцогств - Саксонію, Франконію, Швабію
( Аллеманію), Баварію та відвойовану у Франції Лотарингію, а також сусідські французькі, італійські та слов'янські землі - Бургундію, міста північної Італії, Богемію, Австрію та інші.
Після деякого періоду відносної єдності в Х- ХІІ столітті в Німеччині почався економічний процес феодальної роздробленості. Алена відміну від Франції він набув тут незворотного характеру. Це можна пояснити цілим рядом причин, серед яких важливу роль відіграють зовнішні фактори. Два основні напрямки зовнішньої експансії феодальної Німеччини ( в Італію та на Слов'янський схід) призвели до штучного з'єднання німецьких герцогів, силою приєднаних слов'янських земель та Північної Італії до імперії, яка в ХV столітті дістало назву Священної Римської імперії німецької нації ).
Німецькі імператори успадкували не тільки титул "короля франків", але коронувались в Римі, як "імператори римлян" та отримували корону з рук папи та тим самим претендували на духовне та світське лідерство в християнському світі. Цим пояснюється те особливе значення, котрих набули в історії Німеччини взаємовідносини між державою та церквою, у тому числі її центром у Римі.
Оскільки основною тенденцією розвитку Німеччини залишилась тенденція до децентралізації, періодизація розвитку феодальної держави в Німеччині являє собою певну складність. Зміна форм феодальної держави прослідковується тут не стільки в масштабі всієї імперії та особливо Німеччини, скільки по окремих німецьких князівствах.
З ХІІІ століття вони поступово перетворюються в самостійні держави і лише формально зв'язані між собою імператорською владою. Що ж стосується Німецької федеральної держави в цілому, то її історію можна
умовно розподілити на два та більше етапи:
1. Становлення та розвиток відносно централізованої держави в Німеччині в рамках імперії ( Х - ХІІ ст.).
2. Територіальна роздробленість у Німеччині (ХІІІ - на поч. ХІХ ст.) та розвиток автономних німецьких князівств - держав.
Після утворення самостійних князівств та юридичного оформлення
олігархії великих князів-курфюрстів ( ХІІІ-ХIV ст.) Німеччина повністю до ХІХ ст. не являла собою єдиної держави та зберігала форму сеньйоральної монархії з окремими елементами станово-представницької монархії. Різноманітні стадії розвитку феодальної держави можуть бути виявлені тут тільки в рамках локальних територій, держав-князівств. В ХIV - ХVІ ст. у князівствах Німеччини встановлюються станово-представницькі, а в ХVІІ-ХVІІІ ст. - абсолютні монархії. В 1806 році під ударами військ Наполеона "Священна Римська імперія" була зруйнована.
Розділ ІІ. Встановлення ранньофеодальної держави.
2.1. Ранньофеодальна монархія.
В першій третині Х - ХІІ ст. Німеччина являла собою відносно єдину державу. Слабкий розвиток феодалізму, зовнішня загроза та активна політика централізації перших німецьких королів сприяла утвердженню ранньофеодальної монархії, тимчасовому збільшенню королівської влади. Королям вдавалося створити державні об'єднання з попередніх племінних герцогств. Разом із тим відсутність етнічної спільності, слабкі економічні зв'язки між окремими герцогствами робили єдність держави відносною.
В цей період відбулося значне територіальне розширення німецької держави. В результаті приєднання частини Італії, Бургундії, Чехії та утворення Бранденбурзької, Східної та інших марок виникла імперія. Німецькі королі з Х ст. отримали титул імператорів "Священної Римської імперії" ).
Тимчасовому посиленню королівської влади сприяла діяльність
Оттона І (936-973 рр.), який у боротьбі з герцогами пробував зпертись на церковне землеволодіння та церковні установи. Його заходи по відношенню до місцевої церкви отримали назву "оттонівських привілеїв". Оттон І обмежив права герцогів по відношенню до церкви, частково передав герцогські функції єпископам, створив в областях незалежні, єпископські території за рахунок передачі під управління єпископів герцогських земель або їх частин. Духовні феодали були підпорядковані виключно королівській владі. Верховенство короля в церковних справах забезпечувалося тим, що у прелатів були відсутні спадкові права на землі, а також практикою королівської інвеститури. "Єпископська система" Оттона І дозволила йому за власним бажанням призначати єпископів, замінювати єпископські кафедри, користуватись частиною прибутків із церковних земель.
Ці прибутки являли собою матеріальну основу відносно сильної
королівської влади, так як і прибутки від інших виключно королівських прав
(регалій), головним із яких було право на створення вищого суду. Німецький король "творив справедливість", видав імперські закони та навіть церковні закони.
Єпископальна політика Оттона І віднайшла своє логічне завершення в захопленні Риму, як центру католицької церкви. Використавши феодальні війни в Італії, Оттон І коронувався в 962 р. в Римі імператором. Цей акт повинен був означати відновлення імперії Карла Великого,яка розпалася, та символізувати походження корони німецьких королів від римських цезарів. При коронуванні Оттон І признав претензії папи на світські володіння в Італії, але із збереженням суверенітету імператора над ним. Крім того, від папи римського вимагалось висловлення васальної присяги імператору. Після правління Оттона І німецькі імператори стали розпоряджатись церковними кафедрами в Італії, призначати на престол пап. Але згодом з кінця ХІ ст. влада папства збільшується і воно поступово звільняється від опіки німецьких імператорів та домагається верховенства влади разом із ними.
Центральний апарат у Німеччині в Х - ХІІ ст. зберігав у собі риси двірцево - вотчинної системи управління, яка була притаманна епосі
Каролінгів ).
Loading...

 
 

Цікаве