WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Основні етапи розвитку української державності - Реферат

Основні етапи розвитку української державності - Реферат


Реферат на тему:
Основні етапи розвитку української державності
План
I. ПЕРШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
II. ЛИТОВСЬКО-РУСЬКА ДЕРЖАВА
III. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ РОСІЇ, ПОЛЬЩІ ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ
IV. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ІНСТИТУТИ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ. ГЕТЬМАНЩИНА
V. УКРАЇНА В СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ
VI. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ 1917-1420 рр. РАДЯНСЬКА УКРАЇНА
VII. ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
I. ПЕРШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Особливість вивчення історії держави і права України пояснюється тим, що територія нашої Батьківщини в сиву давнину була одним із центрів не тільки східнослов'янської, а й усієї європейської культури.
Ще до утворення Давньоруської держави - Русі-України на її території існували рабовласницькі держави та міста-по-ліси у Північному Причорномор'ї.
Формування української державності відбувалося протягом тривалого історичного періоду в процесі розкладу первіснообщинного ладу східних слов'ян, особливо у VI - IX ст., в умовах зародження феодальних відносин і переходу від первіснообщинного до класового суспільства, за яких відбувалися майнова диференціація, поділ населення на групи (класи), а також виділення станової ієрархії на чолі з феодальною верхівкою.
В цей час на теренах України налічувалося понад сто східнослов'янських племен, які утворювали 14 великих об'єднань племен: поляни, деревляни, уличі, тиверці, дуліби, бужа, волиняни, хорвати, сіверяни, в'ятичі, радимичі, дреговичі, кривичі, ільменські слов'яни.
Найінтенсивніше розвивалося утворене в VII--VIІ і ст. племінне об'єднання полян у середньому Подніпров'ї з центром у Києві. У VII - IX ст. на цих землях виникла перша держава східних слов'ян з назвою Руська земля, її територія в IX сг. обіймала землі Київського, Чернігівського і Переяславського князівств.
З кінця IX ст. Руська земля стала політичним і територіальним центром утворення обширної єдиної держави східних слов'ян, яка зберегла за собою назву Русь. Першим із східнослов'янських князів, який об'єднав під своєю владою Київ і Новгород, був Олег (879-912).
Важливу роль відіграв князь Володимир, який 988 р. запровадив християнство як державну релігію.
За князювання Ярослава Мудрого (1019-1054) відбувалося дальше зміцнення Київської держави, з'явилася найдавніша частина збірника законів українського права, остаточно утвердилося християнство, близько 939 р. було засновано київську митрополію, що підлягала константинопольському патріархові.
Утворення Київської Русі мало велике історичне значення. Державна єдність створювала сприятливі умови для розвитку політичного ладу, економіки та культури. Як могутня військова держава Київська Русь стала заслоном для Центральної Європи й Візантії від нападу східних кочівників. Зміцнювалося її міжнародне становище.
Після смерті Ярослава почався період розпаду єдиної великої і могутньої Київської держави, феодальної роздробленості і князівських міжусобиць.
Водночас зростало значення західних земель. В другій половині XI ст. почалося формування Галицького князівства. У 1067 р. Галичину було поділено на три князівства: Звенигородське, Перемиське і Теребовлянське. У 1141 р. Володимирко об'єднав Перемиське і Звенигородське князівства і переніс столицю князівства до Галича. Розквіт Галицького князівства припадає на час правління його сина Ярослава (Осмомисла) (1152-1187). 1199 р. волинський князь Роман, який спочатку князював у Новгороді, об'єднав Галичину з Волинню і створив Галицько-Волинську державу. Столицею її був Галич, пізніше Холм, а з 1272 р.- Львів.
На чолі держави стояв спадковий князь, що мав широкі адміністративні, військові, судові і законодавчі повноваження. Він призначав посадових осіб у містах і волостях, наділяючи їх земельними володіннями за службу, був головнокомандувачем збройних сил, видавав грамоти.
Найбільші землевласники, єпископи та вищі державні службовці входили до ради бояр. Хоч формально цей орган не був вищим органом влади, фактично він управляв державою.
Інколи, за надзвичайних обставин, галицько-волинські князі скликали віче. Однак віче постійною установою не було і не мало такого значення, як в інших землях Русі, наприклад, у Новгороді. В ньому могло брати участь все насе-лення.
На князівському дворі були особливі урядовці, які виконували різні господарські та адміністративні доручення (печатник, стольник та ін.). Провідне місце серед них посідав двірський, або дворецький, що заступав князя в управлінні, війську, суді.
Після монголо-татарської навали порівняно швидко відродитись змогло лише Галицько-Волинське князівство. Піднесення політичної активності князівства пов'язане з правлінням на початку XIV ст. Юрія Львовича. Однак у другій половині XIV ст. знекровлене монголо-татарським лихоліттям Галицько-Волинське князівство було захоплене сусідами - Польським королівством і Великим князівством Литовським.
У 1349 р. польський король Казимир III Великий пішов походом на Галичину і здобув Львів. Так припинила своє існування Галицько-Волинська держава, яка після занепаду Києва продовжила на ціле століття існування державної організації на українських землях. Відтоді Україна на тривалий час втратила свою самостійність.
II. ЛИТОВСЬКО-РУСЬКА ДЕРЖАВА
У 40-х роках XIV ст. остаточно ослабла і розпалась Українська держава, українські землі підпали під владу литовських князів, польського та угорського королів. Для України настала польсько-литовська доба.
Скориставшись з феодальної роздробленості Русі, ослабленої монголо-татарським ігом, князь Мендовг приєднав до великого Литовського князівства Чорну Русь (Новгородок, Слонім), частину Турово-Пінської та Полоцької земель. У XIII - XIV ст. литовське князівство розширилося за рахунок загарбання українських і білоруських земель. Але це не внесло істотних змін в їх політико-адміністративний устрій.
Спочатку захоплені землі перебували на становищі автономних удільних князівств, на чолі яких стояли місцеві руські князі або члени литовського великокнязівського роду. Кожне велике удільне князівство складалося з дрібних уділів, на чолі яких були місцеві князівські династії.
В усіх українських князівствах продовжувала існувати успадкована від Давньоруської держави волосна система адміністративно-територіального поділу. В останній чверті XIV ст. у південних волостях Київського і Подільського князівств виникли нові
Loading...

 
 

Цікаве