WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Вчення про державу і право представників лібералізму в Англії:І.Бентама, Дж.Мілля і інших так званих утилітаристів - Реферат

Вчення про державу і право представників лібералізму в Англії:І.Бентама, Дж.Мілля і інших так званих утилітаристів - Реферат

людини у сфері тих дій, які безпосередньо торкаються тільки її самої; вона означає, що людина може бути в межах цієї сфери сама собі господарем і діяти в ній за власним розсудом. Як аспекти індивідуальної свободи вчений вирізняв, зокрема: свободу думки й переконання, виражені зовні; свободу діяти спільно з іншими людьми; свободу вибору і досягнення життєвих цілей та самостійне влаштування власного життя. Усі ці та пов'язані з ними свободи є конче потрібними для розвитку і самореалізації індивіда, і водночас вони є надійною охороною від посягання на автономію індивіда. Мілль писав: "Сфера індивідуальної свободи - це те, що безпосередньо стосується самого індивіда. Не є вільним те суспільство, хоч би якою була його форма правління, де індивід не має свободи думки і слова, свободи жити як хоче, свободи асоціацій". Під кутом зору такого розуміння свободи мислитель відповідно розглядав і питання про обсяг і зміст функцій держави. Він уважав, що загальний принцип діяльності держави полягає в тому, що держава не повинна заважати вільній діяльності індивідів та їхніх асоціацій; навпаки, вона має сприяти їм у цій діяльності, робити все, щоб розвивати в суспільстві дух самостійності та підприємництва. Проте Мілль не обмежував сферу діяльності держави гарантуванням безпеки і правопорядку. Виступаючи за невтручання держави у сферу індивідуального життя особи, вія називав і низку винятків, себто ті сфери, що їх держава може й повинна регулювати. Це: захист пси-хічно хворих і дітей; гарантія договорів; державний контроль за діяльністю; регулювання трудових відносин, зокрема робочого часу в усій країні; державна соціальна допомога, поряд із системою приватного благодійництва; державна організація заходів, вигідних для всього суспільства, якщо це не під силу приватній ініціативі, зокрема організація наукових досліджень. Свобода індивіда, приватної особи е первинною стосовно політичних структур та їхнього функціонування. Це ставить державу в залежність од волі та вміння людей створювати й налагоджувати нормальне людське співжиття. З огляду на це він відкидав ранньоліберальний погляд на державу як на природне зло, від якого більшою чи меншою мірою потерпає суспільство. Мілль писав: "Врешті-решт, держава завжди буває не краща і не гірша, ніж індивіди, які її складають". Державність є такою, яким є суспільство в цілому, і тому насамперед воно відповідає за її стан. Головна умова існування гідної держави - самовдосконалення народу, високі якості людей, членів того суспільства, для якого призначена ця держава.
Розглядаючи форми правління, мислитель вважав, що найкращою є представницька демократія. "Краща форма правління така, за якої вищою спостережною владою, яка вирішує справи в останній інстанції, наділено всю сукупність членів суспільства, тобто, за якої кожен громадянин не лише має голос в управлінні країною, а й, в разі потреби, може бути задіяний у реальній участі в ньому та виконувати якусь місцеву чи загальносуспільну функцію", - писав Мілль. При цьому він наголошував: "...кращим урядом для всякого народу буде той, який зможе допомогти народу йти вперед". Саме представницька демократія може усунути, на думку вченого, ті класові суперечності, що були в суспільстві, тільки вона може й повинна мати надкласовий характер. "Коли влада перебуває в руках якогось класу, він свідомо і вмисно приносить інтереси інших класів у жертву своїм інтересам", - зазначав Мілль і продовжував: "Одна з найбільших небезпек демократії, як і будь-якої іншої форми правління, полягає у згубних інтересах правителів, які зважають тільки на інтереси панівного класу і цим надовго завдають шкоди всьому народові... Було б бажано, щоб жоден із класів і жодне об'єднання класів, схильних до об'єднання, не мали змоги користуватися домінуючим впливом в управлінні". Під класом Мілль розумів "певну кількість осіб, пов'язаних тими самими шкідливими інтересами". Населення сучасної йому держави мислитель поділяв на два класи: робітників і власників. "Ці два класи, - писав він, - мають бути врівноважені у предс-тавницькій системі; іншими словами, кожен із них повинен мати однакову кількість голосів у парламенті, оскільки більшість кожного класу під час су-перечностей переважно керується своїми класовими інтересами, а меншість керується розумом, справедливістю і загальним благом; і ця меншість кож-ного з класів, вступаючи в союз з іншим класом, дає йому перевагу над вимогами власної більшості, яка, на думку меншості, не повинна взяти гору". Мілль передбачав створення такої більшості в парламенті, яка могла б консенсусом ухвалювати рішення, необхідні чи бажані для всього суспільства. Власне, втрата в XX ст. розвиненими демократичними державами чіткого класового характеру і є досягненням тієї моделі, яку теоретично розробляв Джон-Стюарт Мілль.
Утилітариські погляди інших мислителів.
Утилітаризму, як теорії, відповідає ідеал життя, який ми бачимо реалізованим англійцями, і це не дивно, адже зерно утилітаризму ми можемо знайти вже в Бекона. Це зерно ми вбачаємо, по-перше, в утилітарному погляді на науку і знання взагалі, що повинно підкорити природу людині, по-друге - у поглядах Бэкона на благо: розділяючи благо на індивідуальне і суспільне, філософ дає явну перевагу другому. Дарма було б шукати найприблизніші визначення того, що Бекон розуміє під суспільним благом. У Локка ясно відчувається мотив утилітаризму. Добром Локк називає все те, що породжує задоволення чи зменшує страждання; зло, навпаки, є те, що породжує страждання і зменшує задоволення. Щастя є вище задоволення. Необхідна умова досягнення щастя - чеснота. Критерієм чесноти є її корисність. Чеснота, що визначає діяльність людини, залежить від потрійного законодавства - божественного, цивільного і суспільного. Людина кориться всім трьом законодавствам з мотивів користі. З утилітариським елементом ми зустрічаємося й уфранцузьких енциклопедистів. У Гельвеція егоїстичне прагнення до задоволення є нерозривним із загальним благом. Цей же момент загальної користі дуже сильно звучить і в книзі Гольбаха: "Система природи". Давид Юм бачить критерій моральності в тому ж, у чому Гельвецій і Гольбах; його принцип - загальна користь. В аналізі Юма критикується егоїзм, як принцип моралі, і відзначається значення симпатії в діяльності людини. Ще один крок у розвитку утилітаризму представляє теорія Гартлея. Він розрізняє три види особистої користі: грубу, яка полягає в тому, що людина шукає задоволення і уникає страждань, що випливає з діяльності уяви, честолюбства й егоїзму; більш тонку, в силу якої людина шукає задоволення в почутті симпатії, теопатії і моральності - і, нарешті, користь розумну, яка можливо передбачає найбільше щастя.
Висновок.
Отже, основним напрямком діяльності людини мислителі-утилітаристи вважали користь. Життя людей повинне бути побудоване в такий спосіб, щоб отримати якомога більше користі, задоволень і виключити страждання. Навіть більше - з особистої користі, блага кожного індивіда складаються суспільна користь і загальне благо. Кінцева мета дій людини - прагнення до щастя і зменшення страждання - є фактом, що не підлягає доведенню з допомогою розуму. Людина може бажати тільки щастя, а оскільки воля людини - це "дитя бажання", то вона повинна бути спрямована на досягнення щастя. Усе, що веде до досягнення щастя, - корисно, морально і справедливо.
Ідеї Ієремії Бентама та Джона-Стюарта Мілля певна річ, відповідали вимогам часу і сприяли подальшому розвиткові буржуазного світогляду.
Loading...

 
 

Цікаве