WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правова держава і громадянське суспільство - Курсова робота

Правова держава і громадянське суспільство - Курсова робота

історичному, моральному, релігійному значенні, а вже потім - у дійсності.
Свободу, за Гегелем, закладено в конструкцію абстрактного права, що має кілька ступенів: а) рух від абстрактного до конкретного; б) судження про неправди (ненавмисна, обдурювання, злочин); в) змішування абстрактного права і моралі, що приводить до об'єктивізації свободи через сім'ю, громадянське суспільство і державу.
Абстрактне право філософ формулював так: "Будь особистістю і поважай інших як особистостей!" Конкретне право проявляється у формальній свободі, передовсім у свободі приватної власності. Отже, Гегель
1) вихваляв державу як найрозвиненішу дійсну свободу;
2) належний поділ влади в державі вважав гарантією свободи особистості;
3) критикував деспотизм, вважаючи, що "... стан беззаконня, в якому особлива воля як така, чи то воля монарха, чи народу (охлократії), має силу закону, чи, точніше, заступає закон";
4) визначив свою конструкцію правової держави як таку, що однозначно спрямована проти свавілля, безправ'я та проти всіх неправових форм застосування сили, як і з боку приватних осіб, так і з боку держави.
Вчення про правову державу в Росії та Україні виникли у другій половині XIX ст., після проведення буржуазних реформ 60-70-х років. Вони знайшли відображення в документах російського лібералізму та опозиційного земства. Детальніше ця теорія почала розроблятися на початку XX ст., з переходом Російської імперії до конституційного самодержавства. Активно працювали в напрямку створення теорії правової держави вчені: О. С. Алексеев, В. М. Гессен, Б. О. Кістяківський, М. М. Коркунов, С. О. Котляревський, І. М. Лазаревський, М. А. Рейснер, Г. Ф. Шершеневич та ін.
Одними з перших теоретиків, чиї розробки з проблем правової держави побачили світ, були М. А. Рейснер, який опублікував статтю "Що таке правова держава", і В. М. Гессен, який видав працю "Теорія правової держави". М. А. Рейснер, наприклад, кваліфікував правову державу як таку, де державний устрій, закон є "... нормою, обов'язковою для самої влади", де кожний акт державної влади підкорений закону і цим же законом забезпечено недоторканність права особи і громадських корпорацій.
В. М. Гессен вважав, що правова держава в її діяльності, у здійсненні урядово-судових функцій зв'язана та обмежена правом, стоїть під правом, а не зовні чи над ним.
В основу теорії правової держави російські вчені поклали теорію поділу влади Ш. Л. Монтеск'є, давши їй своєрідне тлумачення з урахуванням російської практики державно-правового будівництва. В їхньому розумінні державна влада - єдина, але поділяє функції між законодавчими, виконавчими та судовими органами. Але при цьому російські та українські вчені відкидали такі класичні елементи поділу влади, як стримування і противаги. Вони обґрунтовували зверхність законодавчої влади і підпорядкування їй виконавчої та судової. Наприклад, В. М. Гессен намагався розмежувати закон та урядове розпорядження за їхньою юридичною силою, доводячи зверхність закону як неодмінну ознаку правової держави.
О. С. Алексеев вважав, що не може бути змін правового порядку без участі народного представництва. Зв'язаність державної влади правом, з якого законодавець бере законодавчі норми, спираючись на те, що не закон дає силу праву, а право дає силу закону, і є, на його думку, основою правової держави. Він, як і В. М. Гессен, твердив, що справді демократична правова держава має бути тільки парламентарною.
Необхідність підкорення уряду та його діяльності правовим нормам визнавав і обґрунтовував Б. О. Кістяківський, критикуючи Л. Ф. Штейна, який допускав, що в певних межах уряд у конституційній державі не зв'язаний правом.
Критикуючи концепцію С. О. Котляревського, який вважав, що влада як сила, котра служить самозбереженню держави, може діяти за необхідністю, відступаючи від додержання принципів права, Б. О. Кістяківський писав, що в закінчено розвиненій правовій державі сильна влада і є владою чистого права; вона сильна тією міццю й рівновагою, які гарантують їй неухильне дотримання норм права як з боку можновладців, так і з боку підвладних. Він же критикував революційні теорії, що виправдовували насилля, вбачаючи в державному механізмі силу, а не право.
Важливим принципом теорії правової держави як тих часів, так і сьогодення було й залишається ефективне забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Ці питання були предметом дослідження українських і російських учених О. Ф. Кістяківського, Є. В. Васьковського, М. І. Палієнка, Ф. В. Тарановського, М. П. Драгоманова, М. С. Грушевського та ін.
Наприклад, О. Ф. Кістяківський обґрунтовував необхідність забезпечення незалежності суду від втручання адміністративної влади і запропонував для цього систему організаційно-правових заходів.
Є. В. Васьковський висвітлив основну роль і призначення адвокатури в механізмі захисту прав і свобод особистості. Він також наполягав на необхідності поширення прокурорського нагляду за судовою діяльністю.
М. І. Палієнко розглядав проблему суверенітету як одну з властивостей правової держави, що проявляється у спроможності держави мати власну конституцію, самостійно вирішувати питання економіки, політики, в тому числі й зовнішньої.
На думку В. М. Гессена, громадянин у взаємовідносинах з підзаконною урядовою владою повинен виступати як суб'єкт права, а не як об'єкт влади, її підданий, як це відбувається в умовах абсолютної монархії.
3. Співвідношення громадянського суспільства і правової держави
Держава, здійснюючи політичну владу в громадянському суспільстві, підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству, забезпечує рівні можливості для всіх людей у всіх сферах їхньої життєдіяльності на засадах соціальної справедливості, гуманізму та милосердя, не втручається в особисте життя людини й громадянина, регулює соціальні відносини в межах чинної конституції, законів та інших нормативно-правових актів.
Між державою і суспільством має бути певна дистанція - такий собі кордон демократії, перетинання якого веде до одержавлення суспільства, що з позиції демократії та гуманізму недопустимо. У межах такого кордону держава є суттєво необхідною громадянському суспільству, яке без неї не зможе не тільки розвиватися, а й існувати. Тут варто погодитися з Гегелем, який не вважав державу чимось зовнішнім стосовно до громадянського суспільства й пояснював їхній органічний взаємозв'язок надзвичайно просто. Громадянське суспільство, підкреслював він, являє собою поєднання відмінних одна від одної осіб, які його утворюють. Але за внутрішньою природою дії внутрішніх, характерних для нього, сил громадянське суспільство характеризується домінуванням роз'єднання, а тому, щоб його зв'язати, перебороти це роз'єднання, і необхідна держава як загальний зв'язок.
Вразливість позиції Гегеля полягає не в тому, що він в такий спосіб підкреслював об'єктивну необхідність держави для громадянського суспільства, а в тому, що держава з одного з важливих засобів його формування і розвитку в уяві філософа перетворилася на абсолютну мету, на одну з незаперечних основ світового порядку. Щоправда, етатизм Гегеля відрізняється від теорій тоталітаризму, в яких держава і право змальовуються ворогами і чітко проглядається прагнення підмінити закон нормативно- та індивідуально-наказовими

 
 

Цікаве

Загрузка...