WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правова держава і громадянське суспільство - Курсова робота

Правова держава і громадянське суспільство - Курсова робота

структури та посадові особи з допомогою права упорядковуються процедурно. Діяльність державного апарату чітко регламентується правом; навіть структури, від яких залежить прийняття тих чи тих законів, не мають права самочинно, без певних процедур змінювати закони.
Таке розуміння держави, як організації на основі права публічної влади, і є основною ідеєю правової держави. Такі ідеї вже в античний період розвитку державності висловлювалися філософами та юристами. Теоретично в концепцію правової держави ці ідеї було оформлено значно пізніше, під час боротьби проти феодального свавілля, а також початку і розвитку буржуазних революцій та утвердження нового ладу.
Отже, ідеї панування права в суспільстві, пов'язаності держави, її органів і посадових осіб правом, виникли за античних часів, розвивались і доповнювались вченнями про демократію, республіканську форму правління, конституціоналізм, права і свободи людини, народний суверенітет, панування права і закону та рівноправність усіх перед ними, поділ влади і незалежність суду.
Як результат об'єднання цих ідей у певну конструкцію було сформульовано теорію правової держави.
Як уже зазначалося, основні принципи правової держави було сформульовано за часів античності. Біля витоків цих ідей стояла богиня правосуддя Феміда з пов'язкою на очах, з мечем і терезами правосуддя в руках. Солон своїми реформами в VI ст. до н. е. намагався об'єднати силу і право, проголосивши: "Всіх я звільнив. А цього досягнув владою закону, силу з правом об'єднавши". Як підкреслював потім Арістотель, з часів Солона в Афінах почалася демократія. Принцип зверхності права сформулював Геракліт у безсмертному афоризмі: "Народ повинен битися за закон, як за свої стіни". Платон (427-347 до н. е.) наполягав на тому, що державність можлива лише там, де панують справедливі закони. В його творі "Закони" підкреслювалося: "Ми визнаємо, що там, де закони встановлено в інтересах кількох людей, йдеться не про державний устрій, а лише про внутрішні сварки, і те, що вважається там справедливістю, не має цього ймення. Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під будь-чиєю владою. Там же, де закон - володар над правителями, а вони - його раби, я вбачаю порятунок держави і всі блага, що їх можуть дарувати державам боги".
Арістотель (384-322 до н. е.) - як "батько" античної політичної науки - обґрунтовував правління розумних законів. Він писав: "Отже, хто вимагає, щоб закон панував, вимагає, здається, того, щоб панували тільки божество і розум, а хто вимагає, щоб панувала людина, привносить у цю свою вимогу такий собі тваринний елемент, оскільки пристрасть є дещо тваринне, та й злість штовхає на лиху стежку правителів, хоч би вони були найкращими людьми; навпаки, закон - це врівноважений розум". Внутрішній взаємозв'язок права і держави Арістотель сформулював так:
"Поняття справедливості пов'язане з уявленням про державу, оскільки право, що служить критерієм справедливості, є регуляційною нормою політичного спілкування".
Отже, античні філософи та правознавці зв'язували державу правом і показували необхідність існування в державі правових законів, що панували б над державними структурами, були б мірилом справедливості дій держави та її чиновників і регулювали політичні відносини.
Подальший теоретичний і практичний досвід показує, що для правової держави є необхідними не тільки панування права і правового закону, а й належна організація самої системи державної влади, встановлення різних державних органів, чітке розмежування їхньої компетенції, визначення місця в цій системі, характеру співвідношень між органами, способів їх формування, форм діяльності та інших організаційних і владно-інституційних аспектів.
Правова держава передбачає взаємодоповняльну єдність панування права і правової форми організації влади. Ще Арістотель зазначав, що кожна держава повинна мати три елементи: законорадчий орган, магістратури та судові органи. Звісно, його ідеї ще не були теорією поділу влади, але виявилися підґрунтям, на якому згодом було сформульовано цю теорію.
Важливий крок у напрямку формулювання теорії правової держави зробив давньоримський вчений Марк Туллій Ціцерон (106-43 до н. е.). Він розглядав державу як публічно-правову спільність, як справу народу. На його думку, народ - це не всяке об'єднання людей, зібраних докупи хоч би в який спосіб. Народ - це об'єднання багатьох людей, зв'язаних між собою згодою в питаннях права і спільності інтересів. Перевершивши своїх учителів, давньогрецьких філософів Платона, Арістотеля, Полібія, Ціцерон показав державу як правову форму організації загальної справи. Право, за Ціцероном, є необхідним джерелом державності.
Згідно з концепцією цього мислителя, держава є правовою не тому, що її органи дотримуються своїх же законів, а через те, що держава, власне, це право, природне право народу, узгоджене і впорядковане. З його концепції випливає вимога про відповідність державних законів природному праву. Тільки такі закони, з погляду Ціцерона, є справедливими. Учений вважав, що законами слід закріплювати не тільки міру влади магістратів, а й міру підкорювання громадян. Він сформулював дуже важливий принцип права, твердячи, що чинність закону поширюється на всіх. Ціцерон обстоював формальну правову рівність усіх громадян, рівність їхніх прав і водночас відкидав фактичну майнову, розумову, службову та іншу рівність. Він визначав державу як загальний правопорядок. Захист свободи громадянина, його прав як складової правопорядку та всієї державності - це не приватна, а загальна справа держави.
Ідеї про правову державу античних класиків розвинули й доповнили мислителі середньовіччя і нового часу. Вони помітно вплинули на становлення і розвиток таких прогресивних теорій, як поділ влади, конституціоналізм, правова державність; відіграли значну роль у критиці феодальної нерівності, привілеїв і беззаконня, в подоланні середньовічних теологічних концепцій про державу і право, у ствердженні ідей формальної рівності та свободи людей.
Термін "правова держава" набув поширення після видання праць німецького державознавця Р. Моля в 30-х роках XIX ст. Теорія правової держави стала підсумком багатовікового розвитку політичного життя і правової думки цивілізованих країн.
Початок утвердження концепції правової держави пов'язаний з боротьбою народів Європи за їхні права і свободи проти свавілля феодалів в умовах абсолютної монархії. Тлумаченню і втіленню ідей правової держави в суспільне життя сприяли політико-юридичні вчення Джона Дакка (1632-1704). Він виступав ідеологом соціального компромісу, виразникомправових уявлень буржуазного суспільства, на противагу феодальному. Свої політико-юридичні ідеї він виклав у праці "Два трактати про правління".
Дж. Локк, спираючись на ідеї народного суверенітету і суспільний договір Ж. Ж. Руссо, висунув принципи законності опору всяким протизаконним діям і права чинити свою волю, якщо це не заборонено законом. Суб'єктивні права він вважав такими, що встановлюються з волі держави і полягають у тому, щоб кожна людина мала постійні правила для життя і спілкування в суспільстві, встановлювані законодавчою владою, що утворена в державі. Філософ розглядав ці права як "... свободу діяти згідно з власним бажанням у всіх випадках, коли це не заборонено законом, і
Loading...

 
 

Цікаве