WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Основні риси права в період 1921-1929 рр. - Реферат

Основні риси права в період 1921-1929 рр. - Реферат

винесення). Згідно з кримінально-процесуальним законодавством УСРР значне коло справ підлягало розгляду надзвичайними судами у порядку виключної підсудності. Зберігалися окружні ревтрибунали, Військова колегія Верховного трибуналу України. Діяла надзвичайна сесія Верховного Суду УСРР, де справи розглядались у закритих засіданнях і за спрощеними процесуальними правилами. Все це створювало умови для безконтрольних розправ.
Цивільний процес. ЗО липня 1924 р. ВУЦВК ухвалив постанову, якою затверджував Цивільно-процесуальний кодекс УСРР (далі - ЦПК). ЦПК УСРР закріплював демократичні принципи цивільного процесу: незалежність суддів, що підкоряються тільки законові;
гласність суду, тобто розгляд справ у відкритому для всіх публічному засіданні; усність, яка вимагає, щоб підставою для рішення був усний розгляд справи в судовому засіданні; безпосередність, тобто безпосереднє ознайомлення, вивчення і перевірка суддями всіх доказів у справі в ході судового розгляду; змагальність і рівноправність сторін, тобто надання позивачу, відповідачу й прокуророві однакових прав і можливостей наводити докази для обгрунтування своїх тверджень і вимог; судочинство на мові більшості місцевого населення з наданням перекладача особам, що не володіють цією мовою. ЦПК УСРР відображав тенденцію розширення втручання Радянської держави і її органів у справи громадянина, Так, Кодекс зазначав, що суд у цивільному процесі відіграє активну роль, не задовольняється доказами, наведеними сторонами, а вживає всіх заходів для з'ясування істотних для справи обставин і в разі необхідності сам витребовує їх. Разом з тим ст. 4 ЦПК УСРР встановлювала, що при відсутності нормативних актів для вирішення будь-якої справи суд має розв'язати її, керуючись загальними началами радянського законодавства і загальною політикою робітничо-селянського уряду. Таким чином, вказівка про політику робітничо-селянського уряду надавала суду змогу порушувати права окремих верств населення республіки (перш за все тих, хто був законодавством обмежений у виборчих правах). У той же час трудящим, що зверталися до суду, останній мав допомагати захищати їхні права та законні інтереси. ЦПК УСРР докладно регулював питання предс-тавництва на суді, підсудність справ, судових витрат, штрафів, процесуальних строків, виклику до суду, а також порядок позовного провадження і особливих проваджень. Кодекс містив норми, що розв'язували питання оскарження і перегляду судових рішень та їх виконання.
Після прийняття Кодексу у процесі його використання нагро-маджувався досвід його застосування, виявлялися певні хиби, притаманні цьому кодексові. Ця обставина, а також певні зміни в адміністративно-територіальному поділі республіки, розвиток цивільного обороту, практика розв'язання ряду процесуальних питань у рішеннях цивільно-процесуальної колегії Верховного Суду УСРР, а також деякі інші обставини зумовили необхідність прийняття нового ЦПК. 11 вересня 1929 p. ВУЦВК і Раднарком УСРР затвердили новий Цивільний процесуальний кодекс УСРР. Він набирав чинності з 1 грудня 1929 p. Зберігаючи основні принципи ЦПК 1924 p., новий Кодекс багато в чому відрізнявся від нього. Так, розділи 36-42, що регламентували ведення справ про неспроможність, були новими. У цих розділах, побудованих на основі загального законодавства про неспроможність фізичних і юридичних осіб, детально регламентувався порядок визначення особи або організації неспроможною; визначались підсудність і порядок провадження у справах про неспроможність, наслідки неспроможності, умови призначення ліквідаторів майна осіб або організацій, визнаних неспроможними, порядок розділу ліквідаційного майна.
Виправно-трудове право. Порядок здійснення мір покарання в республіці регулював прийнятий ВУЦВК 23 жовтня 1925 p. Виправно-трудовий кодекс УСРР (далі - ВТК). Завданням Кодексу було встановлення і здійснення системи виправно-трудових заходів з метою "пристосування злочинних елементів до умов трудового вільного співжиття".
Основні положення Кодексу містилися у його першому розділі, в якому йшлося про організацію системи виправно-трудових установ, відповідного режиму в них, про доцільне влаштування і застосування примусових робіт без тримання під вартою. ВТК передбачав, що виправно-трудовий вплив, поєднаний з позбавленням волі, має здійснюватись у перехідних трудових будинках, трудових колоніях (сільськогосподарських, ремісничих фабрично-заводських). Режим у виправно-трудових установах мав сприяти зміцненню у осіб, що скоїли злочини, таких рис характеру і звичок, які можуть їх стримати від дальших злочинів, і до нього обов'язково треба пристосовувати працю. У Кодексі зазначалося, що цей режим не може бути спрямований на завдання будь-яких фізичних страждань, шкоди для здоров'я чи на приниження людської гідності в'язнів. Праця в таких установах організовувалася на загальних засадах, тобто у відповідності з трудовим законодавством. Мета використання праці - перевиховання засуджених, а також покриття витрат на їх утримання. У той же час у ВТК знаходив втілення класовий підхід до засуджених. Підкреслювалась необхідність на практиці враховувати різницю між в'язнями із середовища трудящих і в'язнями із нетрудящих.
У другому і наступних розділах ВТК містилися статті, які регламентували конкретні питання організації, діяльності виправно-трудових установ, а також управління і керівництва ними. Наприклад, другий розділ Кодексу присвячувався центральним і місцевим органам виправно-трудової системи республіки. Розділ З ВТК присвячувався комісіям нагляду при виправно-трудових установах, розділ 4 - розподільчим комісіям в округах. Розділ 5 Кодексу встановлював види виправно-трудовихустанов: будинки попереднього ув'язнення, будинки примусових робіт, перехідні трудові будинки, трудові колонії, установи для хворих в'язнів - лікарні, колонії для туберкульозних в'язнів, трудові реформатори' для неповнолітніх правопорушників, ізолятори спеціального призначення, а також порядок направлення в'язнів у виправно-трудові установи.
Розділ 6 ВТК визначав порядок прийняття в'язнів до виправно-трудових установ, розділ 7 встановлював класифікацію ув'язнених, розділ 8 визначав режим тримання в'язнів у виправно-трудових установах, розділ 9 передбачав заходи дисциплінарного впливу на в'язнів. У Кодексі містились розділи, в яких викладались правила тримання засуджених у різних видах виправно-трудових установ, організації робіт у цих установах та ін. Спеціальний розділ визначав правила тримання в реформаторіях неповнолітніх правопорушників віком від 14 до 18 років. Основним завданням було "навчити неповнолітніх правопорушників кваліфікованій праці, розширити їхній розумовий кругозір шляхом загальної і професійної освіти і виховати з них активних і свідомих своїх прав та обов'язків громадян" (ст. 198).
Останній розділ Кодексу визначав порядок допущення до виправно-трудових установ осіб, які не належали до їх службового складу. Серед цих осіб були, зокрема, члени ЦВК СРСР, члени ВУЦВК, голова уряду УСРР, нарком юстиції і Генеральний прокурор республіки, а також деякі інші посадові особи республіканського рівня. Названі особи допускалися до виправно-трудових установ у будь-який час дня і ночі без спеціального на те дозволу.
Loading...

 
 

Цікаве