WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Тоталітарний режим: поняття та види - Курсова робота

Тоталітарний режим: поняття та види - Курсова робота

групи осіб (військові та релігійні клани).
В сучасному світі авторитарні режими мають ряд різновидностей. теократичний (Іран після 1979 p.); неототалітарний режим в умовах існування масових політичних партії! (Мексика); військове правління, за якого політична діяльність або взагалі заборонена, або обмежена; персоніфікований режим, коли влада належить лідеру без сильних інститутів влади, за винятком поліції (Саддам Хусейн в Іраку). І, нарешті, ще одна категорія авторитарних режимів, що вже зникає - монархія. Не всі монархії авторитарні. В Європі - Англія, Норвегія, Швеція, Данія, Бельгія, Люксембург, Іспанія - монархії, що існують в системах парламентської демократії. Йдеться про монархії в найменш розвішених країнах, де монарху належить вся повнота влади (Марокко, Йорданія, Саудівська Аравія та ін.) Залежно від конкретно-історичних обставин авторитарний режим може орієнтуватися не тільки на демократію, але й на тоталітаризм (Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. / А. Колодій, В. Харченко, Л. Климанська, Я. Космина. - К.: Ельга-Н, Ніка-Центр, 2000. - 584 с. Ст. 446-447). Історичний факт, переростання авторитарного режиму на Кубі в тоталітарний політичний режим. Водночас авторитаризм в Іспанії, Південній Кореї, Аргентині, Чилі потсупово еволюціонував в демократію
В посттоталітарній Україні присутні явні елементи авторитаризму. По-перше, постійно проявляється тенденція посилення виконавчої влади за рахунок ослаблення влади законодавчої та її концентрації в руках одного лідера. Причому, всі гілки виконавчої влади від президента до силових міністерств вимагають для себе ледь не виняткових повноважень. По-друге, поява різноманітних форм власності сприяє створюванню елементів громадянського суспільства. По-третє, практична відсутність принципу гласності в діяльності органів державної влади і реальної відповідальності керівників за результати своєї діяльності. По-четверте, широкі законодавчі повноваження виконавчих органів держави (президента та уряду). Але, мабуть, головне в авторитаризмі посттоталітарного суспільства - спроможність поєднувати економічний розвиток на базі пріоритету приватної власності і ринкової економіки з набранням почуття особистої відповідальності громадян. А це, певно, сприяє руйнуванню тоталітарних структур і створенню дієздатних демократичних інститутів (Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. / А. Колодій, В. Харченко, Л. Климанська, Я. Космина. - К.: Ельга-Н, Ніка-Центр, 2000. - 584 с. Ст. 448-449).
Історично авторитаризм існував у різних формах в найрізноманітніші епохи і в різноманітних країнах - античні грецькі і східні деспотії і тиранії - Персія, Спарта і багато інших феодальних абсолютистських ре жимів та ін. Теорія абсолютизму вперше розроблена па початку XIX ст. ультраконсервативними і реакційними теоретиками Жоржем де Ментром і Леоном де Бональдом як відповідь на Французьку революцію і соціалістичні рухи. З розвитком індустріального суспільства ідея авторитаризму стала набирати відтінки конструктивної політичної ідеології, контрреволюційна у Жоржа де Ментра ідея порядку втратила монархічну орієнтацію, відпала концепція абсолютистського авторитаризму: абсолютна і незалежна від людей влада короля - це причина політики; його міністри (апарат влади) - не засоби; суспільство підданих, що підкоряється, - це результат. В XIX ст. авторитаризм стає постійною і важливою течією німецької політичної думки і поповнився ідеями національної і державної єдності, які авторитаризм мав реалізувати. До кіпця століття авторитаризм став розглядатися як засіб потужної національної і соціальної мобілізації, управління зверху процесом державного будівництва. В першій половині XX ст. показова авторитарна доктрина вкрай правого французького ідеолога і політика Шарля Морраса, для якого індустріалізація, проникнення держави в суспільство, висока мобілізація народу - засіб здійснення політики. Авторитаризм дедалі частіше стає націоналістичним, антидемократичним.
5. Різновиди авторитарних режимів.
Отже, авторитаризм можна визначити як недемократичний спосіб правління, за якого влада правителя або правлячого угруповання не обмежена законом і не підконтрольна громадянам, котрі усуваються від процесу прийняття рішень. Реальна конкуренція в боротьбі за політичну владу не допускається.
Авторитарні режими досить поширені і дуже багатоманітні. Серед них можна виділити такі різновиди:
Теократичні авторитарні режими, характерні для країн, де до влади прийшли фанатичні релігійні клани. Прикладом такого режиму с політична система Ірану, створена ісламськими фундаменталістами після революції 1979 року. Цей режим має багато рис, притаманних тоталітаризму.
Військово-бюрократичні диктатури, що встановлюються внаслідок військових переворотів. З приходом до влади військових політична діяльність партій, організацій, представницьких інституцій значно обмежується, або й взагалі забороняється. Так було в Греції під час правлінця "чорних полковників", в Аргентині, Бразилії, Парагваї, Чилі та багатьох інших країнах Латинської Америки, Азії та Африки.
Персональні тиранії, різновидом яких є султанізм. При такому персоніфікованому режимі влада належить диктатору і спирається на розгалужений поліцейський апарат. Інші інститути влади, переважно, слабкі. За султанізму при владі задіяні родичі та близькі друзі диктатора. Вони, якправило, займають вирішальні позиції в економіці та інших сферах суспільного життя. Персональна тиранія була характерна для режимів Барре в Сомалі, Дювальє на Гаїті, Аміна в Уганді, Сомоси в Нікарагуа.
Абсолютистські монархії (Саудівська Аравія, Катар, Оман, Об'єднані Арабські Емірати), в яких монарх наділений необмеженою владою як у виконавчій, так і в законодавчій та судовій сферах. Виборні представницькі органи відсутні. Уряд призначається монархом, виконує його волю і підзвітний тільки йому.
Неототалітарні режими, що формально функціонують при наявності багатьох партій, опозиції, періодичних виборів. Влада .зберігається в руках однієї партії завдяки різного роду маніпуляціям. Такі режими існують в Мексиці і Сирії (правлячі партії: Інституційно-революційна в Мексиці та БААС у Сирії).
В окремих випадках, у таких, наприклад, країнах Південно-Східної і, як Сінгапур. Південна Корея, Таїланд, авторитарна влада показала носію високу здатність сконцентрувати зусилля і ресурси для розв'язання завдань економічного зростання, проведення радикальних реформ, забезпечивши громадський порядок і не допускаючи деструктивного протистояння групових інтересів. Дехто з аналітиків робить з цього висновок про неминучість (і навіть бажаність) стадії авторитарного правління у посткомуністичних (особливо - пострадянських) країнах, які не розвивалися шляхом демократії до встановлення тоталітаризму. Адже тут, зазначають вони, поки що відсутні такі важливі передумови демократії, як розвинені елементи громадянського суспільства, ринкові відносини, сформований середній клас, повага до закону, недостатнім є рівень політичної культури тощо. Сильна авторитарна влада могла б, па їх думку, стати ефективним засобом остаточного зламу тоталітарних структур, проведення політичних і економічних реформ, створення дієспроможних демократичних інститутів.
Все це може статися, проте, лише у разі, якщо авторитарна влада буде зорієнтована на
Loading...

 
 

Цікаве