WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Історія України і державотворення - Реферат

Історія України і державотворення - Реферат

синьо-жовті прапори.
Головою Верховної Ради став В. Івашко, опозиційні сили в парламенті очолив І. Юхновський. У стінах парламенту все частіше лунало питання про незалежність України.
9 липня 1990 р. В. Івашко подає у відставку, внаслідок чого прокомуністична більшість залишається без керівника, і поводи остаточно випадають з рук Комуністичної партії. Вперше Верховна Рада зважується на крок, який "випадав" за рамки програми і політики центру. 16 липня 1990 р. Верховна Рада поіменним голосуванням прийняла Декларацію про державний суверенітет України.
Цей документ став великим кроком на шляху творення державності України, але одночасно він ще більше загострив ситуацію, і на грудневому пленумі (1990 р.) лунали заклики до боротьби з "сепаратистами" і "націоналістами".
Декларація про державний суверенітет України не отримала статусу конституційного акта, але в той же час більшість погодилася на внесення до Конституції УРСР статті, яка проголошувала верховенство законів УРСР на її території над союзними законами.
3 серпня 1990 р. відбулося прийняття Закону про економічну самостійність України. Це стало логічним продовженням прийняття Декларації, бо наповнювало її реальним змістом.
Після прийняття Декларації відбулися вибори нового Голови Верховної Ради, на яких переміг Леонід Кравчук.
Друга сесія Верховної Ради УРСР, що розпочала свою роботу 1 жовтня 1990 р. працювала у супроводі численних мітингів і протестів. На майдані Незалежності було встановлено наметове містечко. Жителі цього містечка висловлювали думки мільйонів громадян. Основною причиною пікету було те, що склад Верховної Ради не відображав волю народу.
Остання спроба контрнаступу КПУ була пов'язана з тим, що громадський рух в Україні набув радикального характеру. Ця спроба була спрямована на те, щоб припинити демократизації українського суспільства, але суверенітет України був вже невідворотним.
Не отримала підтримки і спроба консервативних сил СРСР вчинити державний переворот та зберегти радянську імперію.
Референдум 1 грудня 1991 р. переважною більшістю голосів підтвердив рішення Верховної Ради про вихід України з СРСР.
Отже, ще 24 серпня 1991 р. на карті з'явилася нова незалежна держава.
СРСР не міг мати свого логічного продовження, оскільки цілком "вичерпав резерви, які дозволяли йому існувати, після чого самозруйнувався".* Ми мусимо визнати, що СРСР тримався тільки за рахунок терору.
Проте проголошення незалежності України було лише початком. Адже все керівництво велося з Кремля, і місцеві керівники звикли тільки виконувати накази. А тут потрібно було брати владу в свої руки і підносити Україну.
1 грудня 1991 р. президентом України став Л. Кравчук. Перед президентом і новим урядом постав ряд проблем: "знищення відкритих політичних структур, творення правової демократичної держави"1, "трансформування централізованої економіки в багатоукладну ринкову"2, "національне відродження України"3, "встановлення рівноправних стосунків з іншим державами"4.
З перших днів Верховна Рада розгорнула активну законодавчу роботу. І у 1991-1994 рр. було прийнято ряд документів, без яких Україна була б неповноцінною державою.
Негативним аспектом прийнятих документів було те, що не було розроблено конкретного механізму їх реалізації. Через це велика кількість рішень Верховної Ради України не виконувалась. Також негативним було те, що не вистачало коштів. Закони не мали прямої дії а вимагали додаткових роз'яснень, тлумачень, підзаконних актів. Також ефективній діяльності Верховної Ради заважало гостре протистояння між партіями і відсутність злагодженої роботи виконавчої і законодавчої влади.
Л. Кравчук, після обрання його на пост президента, зумів перебрати на себе основну ініціативу творення державності. Проте варто наголосити на деяких негативних моментах цього періоду.
Насамперед не було чіткого розподілу повноважень між президентом, Верховною Радою і органами виконавчої влади. Також влада виявилась неспроможною приймати ефективні рішення і розробляти програми в економіці.
Але був і значний позитив. Уряд взявся за вирішення невідкладних питань для України. Верховна Рада надала главі уряду право видавати декрети з неврегульованих законодавством економічних проблем. Одним із найважливіших рішень було створення і розбудова Збройних сил України.
Після здобуття незалежності населення України не відчуло значного поліпшення свого становища. У всіх негараздах і недопрацюваннях звинувачували Президента і Верховну Раду. В зв'язку з цим були проведені дострокові вибори і президентом України став Л. Кучма. Вибори до Верховної Ради було вирішено проводити за мажоритарною системою.
27 березня 1994 р. було проведено вибори до Верховної Ради України, які ще раз довели, що населення України є дуже активним у політичному плані. Головою Верховної Ради тринадцятого скликання став О. Мороз, а прем'єр-міністром 16 червня 1994 р. був обраний В. Масол.
Якою ж була діяльність нової влади?
Вже перші дні роботи Президента і Верховної Ради показали недосконалість політичної системи України. Перш за все заважало протистояння між прокомуністичними і національно-демократичними школами.
Позитивним моментом у роботі Верховної Ради ми можемо назвати тільки те, що вона намагалася збільшити грошові надходження для громадян. Правда для реалізаціїцих рішень у державі не було грошей. Щодо негативу, то, перш за все, варто сказати, що рішення Верховної Ради мали консервативно-стримуючий характер у економіці. Без достатніх на те підстав, призупинився процес приватизації.
Щодо діяльності Президента, то він з самого початку засвідчив прагнення держави подолати такі явища як корупція, організована злочинність, тонізацію економіки. Президент видав Указ про індексацію вкладів населення в установах Ощадбанку. Запропонував Л. Кучма і Закон про владу та місцеве самоврядування, проте прийняття цього закону блокували ліві фракції.
Мабуть найбільшим досягненням Верховної Ради і Президента в цей період стало прийняття Конституції України 26 червня 1996 р.
Хоч всі складнощі державотворчих процесів ще були попереду, але Конституція стала базою цих процесів.
У 1998 р. і 1999 р. відбулися відповідно вибори до Верховної Ради і вибори президента України. На цей раз головою Верховної Ради став О. Ткаченко, а 4% бар'єр подолали 8 партій. Президентом України знову став Л. Кучма.
Важливим досягненням нової влади стало те, що на кінець 2000 р. вдалося в цілому подолати суперечності між гілками влади.
Проте серед населення все більше визрівало незадоволення діяльністю Президента. Зокрема, ми можемо назвати акцію "Україна без Кучми", яка прокотилась по Україні після касетного скандалу.
Через недолугі рішення влади і відсутність порядку, все частіше підіймаються питання про корумпованість.
Своє остаточне слово про незадоволення владою народ України сказав на виборах президента у 2004 р. Події, які супроводжували ці вибори отримали назву "Помаранчева революція". Президентом України став В. Ющенко. Він обрав шлях до подолання корупції в усіх гілках влади.
На виборах до Верховної Ради у 2006 р. отримала перемогу партія, яка завжди стояла в опозиції до Президента - "Партія Регіонів України". Саме на базі цієї партії створилась коаліція у Верховній Раді, і як наслідок ми бачимо, що зараз Україну тягнуть в різні боки - Президент - у Європу, прем'єр-міністр (Віктор Янукович) до Росії.
Отже зараз ми переживаємо тяжкий етап державотворення.
І зараз потрібно не допустити, щоб у майбутньому говорили, що саме неспроможність поділити владні крісла привела до втрати державності.
Ми обираємо керівників, робимо з них ідолів, а потім самі ж скидаємо. Але досить поглянути на історію нашої держави, і ми побачимо, що тільки тоді, коли владу у свої руки брав народ, коли він відкрито заявляв про свої права, тільки тоді з цими правами починали рахуватися. Адже в Конституції України записано, що джерелом влади є народ. Тому розчаровуючись у владі, ми насамперед розчаровуємося в собі.
Тож піднімімося з колін і добудуймо державу, яку заклали ще колись Кий, Щек і Хорив, бо за нас цього не зробить ніхто!
Список використаної літератури
1. Грушевський М. Історія України-Руси. - Київ, 1991 р.
2. Лотоцький А. Історія України для дітей. - Івано-Франківськ, 1993 р.
3. С.В. Кульчицький. Україна: суспільство й держава на терезах історії (1991-2006 р.).
4. Турченко Ф. Новітня історія України. - Київ, 2006 р.
5. Середняцька Г. Історія України. Опорні конспекти. - Київ, 2003 р.
Loading...

 
 

Цікаве