WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Українська правова держава. Роль молоді в її розбудові - Реферат

Українська правова держава. Роль молоді в її розбудові - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Українська правова держава. Роль молоді в її розбудові
ПЛАН
1. Розроблення теорії правової держави та внесок українських вчених.
2. Ознака правової держави.
3. Шляхи побудови трудової держави і Україні.
4. Роль молоді в розбудові правової держави.
1.Провова держава - юридичний ідеал і конституційна ознака України
Серед сучасних політичних і юридичних ідей однією з найпопулярніших є ідея розбудови України як правової держави. Вона стала програмним гаслом для всіх політичних партій, які існують у нашій державі, і дістала офіційне закріплення у ст. 1 Конституції України. Пояснюється це досить просто - сучасна юридична теорія вважає правову державу своєрідним ідеалом, найкращою формою державного життя майбутнього.
Зрозуміло, що "правова держава" - це не просто держава, в якій є право, адже держава без права взагалі не існує. Йдеться про державу певної якості, таку державу, де існує особливо шанобливе ставлення до права.
Ідея правової держави та внесок українських учених у її розроблення
Сучасна концепція правової держави складалася поступово зусиллями багатьох поколінь учених різних країн. Ще у давній Греції Геракліт закликав боротися за закон, як за стіни рідного дому, а Арістотель і Платон прославляли верховенство закону над правителями. Проте за умов рабовласницького і феодального суспільства ідеї панування права не мали перспективи. Обожнювання особи монарха, диктат держави ставили владу над правом і законом. Хоча й за тих умов поборники прогресу й справедливості намагалися обстоювати право на опір незаконним діям влади. Так, у класичному кодексі феодального права-Литовському статуті 1588 р. та в. деяких інших правових пам'ятках України можна знайти принаймні постановку питання про необхідність верховенства права, єдності закону для всіх (останнє мало дуже велике значення, бо у феодальну епоху кожний намагався жити за власним законом-привілеєм), рівності підданих перед законом тощо.
В епоху переходу від феодалізму до капіталізму буржуазія у боротьбі з феодальним свавіллям висунула ідеї законності, рівності, індивідуальної свободи, поділу державної влади на законодавчу, виконавчу й судову та інші принципові положення, які нині є аксіомами юридичної і політичної науки.
Ці ідеї знайшли відображення і в творчості багатьох українських мислителів, зокрема в художніх і публіцистичних творах Г. С. Сковороди, Т. Г. Шевченка, М. П. Драгоманова, І. Я. Франка послідовно обстоювалась необхідність заміни самодержавного свавілля пануванням закону і справедливості.
Власне ж концепцію правової держави пов'язують з класичними працями Дж. Локка і Ш. Л. Монтеск'є. Одним з головних засновників теорії правової держави вважають І. Канта, який проголосив: "Держава - це об'єднання багатьох людей, підлеглих правовим законам". Сам термін "правова держава" утвердився в німецькій юридичній літературі у першій половині XIX ст. у працях К. Т. Велькера, Р. Моля та ін. У Росії теорія правової держави почала розроблятися з середини XIX ст. Значний внесок у її розвиток на початку XX ст. зробили українські вчені Б. О. Кістя-ківський, С. А. Котляревський та ін. У 30-ті роки ця теорія в нашій країні була офіційно визнана неправильною і знову почала розроблятись у 80-ті роки.
2. Головні ознаки правової держави
Виходячи із сучасних поглядів, правова держава характеризується такими суттєвими рисами :
1) Джерелом державної влади має бути народ. Через представницьку чи пряму демократію він формує органи влади. Виключно народові належить право визначати і змінювати форми та зміст свого державно-правового життя, створювати й ліквідовувати інститути державної влади. Одне з основних прав людини - ставити над собою ту владу, яка забезпечує реалізацію її інтересів. Наявність гарантій, які дають можливість у будь-який час змінити антинародну владу,- свідчення існування правової держави.
2) Панування права в управлінні державними справами. Це означає, що влада здійснюється не шляхом суто наказних методів чи інших командно-адміністративних засобів, а шляхом права, у визначених правом формах і методах. Цей принцип означає також неприпустимість прийняття так званих "неправових законів", тобто нормативно-правових актів, прийнятих без формальних відхилень від встановленої процедури, але спрямованих на порушення загальновизнаних правових принципів, прав і свобод людини тощо. Такі неправові закони є характерними для тоталітарних режимів.
3) Верховенство законів у регулюванні суспільних відносин. По-перше, у сферах суспільного життя, що підлягають правовому регулюванню, мають панувати закони, а не підзаконні акти (накази, інструкції та ін.), тому що закон найповніше відображає інтереси суспільства, чого не скажеш про підзаконні акти, які нерідко відображають відомчі інтереси, перекручуючи при цьому закони. По-друге, у разі суперечності між законом і підзаконним нормативним актом, безсумнівно, має діяти закон. По-третє, закон не може бути скасований, замінений чи зупинений підзаконним актом. І, нарешті, підзаконні акти повинні відповідати законам.
4) Пріоритет прав і свобод особи. Кожна людина має невід'ємні, дані їй від народження, права і свободи: право на життя, на особисту недоторканність тощо. Ці права і свободи не надаються жодною державою, жодним законом, а отже, не можуть бути відібрані у громадян. Держава за допомогою права, у певних межах може лише регулювати процес їх реалізації. Важливо наголосити, що у правовій державі категорично недопустиме нехтування правами і свободами особи не лише заради егоїстичних групових чи партійних інтересів, а навіть і з посиланням на високі державні або національні інтереси. Тобто цим правам і свободам надається перевага (пріоритет) порівняно з будь-якими іншими інтересами.
5) Зв'язаність правом діяльності держави і її органів. Для законодавчих органів це означає, що формулювати законодавчі норми вони повинні виходячи із загально-соціального права, тобто існуючих у даному суспільстві категорій добра, справедливості, свободи, гуманізму. Після видання норм законодавець має дотримуватися класичного юридичного принципу: "Закони зв'язують тих, хто їх пропонує". Ця риса означає, що виконавчі органи керуються передусім законами, а не відомчими нормами. Судові органи (за римською юридичною аксіомою: "Що пропущено законом, не пропустить добросовісність судді") мають реалізовувати правові закони, враховуючи загальносоціальні права. Це означає також закріплення за допомогою закону правового статусу і процедури роботи всіх державних органів.
6) Наявність ефективної правоохоронної системи. Йдеться про відповідні структурі суспільних потреб організацію, правове, кадрове і матеріальне забезпечення суду, прокуратури, міліції та інших органів, які охороняють права громадян. Особливо важливим серед них є суд, компетенція якого поширюється на всі правові спори, у тому числі й на питання відповідності рішень вищих органів влади Конституції України.
7)Висока правова культура суспільства та особи - одна з важливих рис правової держави. "Для того, щоб жити в праві,- писав дореволюційний юрист О. С. Алексеев,- необхідно насамперед, щоб це право жило в нас". Висока правова культура суспільства - це розвинутість усіх його правових інститутів: законодавства, правотворчої та правореалізуючої діяльності, правового захисту особи. Правова культура особи містить знання права, повагу до нього, уміння правильно реалізувати правові знання на практиці, безумовне виконання громадянами правових заборон та обов'язків.
8) Відповідальність держави перед суспільством. Це означає, що держава в особі винних осіб мусить нести моральну і юридичну відповідальність за рішення і дії, які призвели до шкоди суспільству. Цей принцип часто формулюється і як взаємна відповідальність держави та особи. Мається на увазі, що особа практично у будь-якій державі буде нести відповідальність за суспільне шкідливі дії, але зворотний процес, коли й могутня
держава відповідає перед окремою людиною за заподіяну їй шкоду, притаманний саме правовій державі.
9) Наявність поділу державної влади. Більшість сучасних дослідників вважають, що поділ влади на різних рівнях з метою запобігання її узурпації або надмірної концентрації в одних руках є важливою рисою правової держави, яка не допускає наявності якої-небудь абсолютної влади, у тому числі й державної. Це необхідно для того, щоб влада не перетворювалась у необмежену силу, яка придушує суспільство.
Поділ єдиної за своєю суттю державної влади можна розглядати у трьох аспектах: а) поділ законодавчої, судової, виконавчої діяльності шляхом створення трьох відповідних видів органів держави, які функціонують не втручаючись у компетенцію один одного; б) поділ влади (повноважень) між соціальними верствами, групами шляхом їх пропорційного представництва в законодавчих органах; в) розмежування влади (повноважень) між вищими і нижчими структурами однієї й тієї самої гілки влади. За допомогою цього забезпечується правова автономність державних органів, підкорених закону, а не наказу вищого керівництва.
Для сучасної цивілізованої держави має бути притаманним і чітке розмежування повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Отже, правова держава - це така держава, яка характеризується всіма вищезазначеними рисами. Якщо ж вибрати лише найголовніші ознаки, то можна запропонувати таке визначення.
Правова держава - це держава, яка характеризується контролем народу над владою, пануванням права в усіх сферах державного життя, реалізацією суверенних прав і свобод громадян, високою правовою культурою населення і ефективною правоохоронною системою.
Loading...

 
 

Цікаве