WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Держава і право України в період десталінізації (друга половина 1950-х — перша половина 1960-х pp.) - Реферат

Держава і право України в період десталінізації (друга половина 1950-х — перша половина 1960-х pp.) - Реферат

відпусток підліткам. Значно збільшилася тривалість відпусток, що надавалися вагітним жінкам (з 77 до 112 днів).
Зростає роль матеріальних та моральних стимулів до праці. У 1954 p. створено Комітет з питань праці та платні - спеціально для упорядкування платні.
З 1957 p. підвищили платню для тих робітників та службовців, які мали низьку зарплату. Для них був визначений мінімум платні.
Були скасовані прибутковий податок і податок з холостяків для самітних і тих громадян, які одержували низьку платню чи стипендію.
Колгоспне право. До 1953 p. було досягнуто довоєнного рівня сільського господарства, але воно не забезпечувало зростаючих потреб населення у продуктах харчування, а промисловості - у сировині. Сама організація сільського господарства мала ще чимало недоліків. І це стримувало економічне піднесення країни. Вересневий (1953 p.) пленум ЦК КПРС вперше на весь голос повідомив про катастрофічний стан сільського господарства, до якого призвели об'єктивні причини. До останніх відносилось порушення найважливіших принципів господарювання, передусім принципу матеріальної зацікавленості безпосередніх виробників і сільгоспартілей в результатах праці, принципу поєднання особистого та громадського господарювання з підпорядкуванням особистого інтересу громадському, а також обмеження прав і самостійності колгоспів у веденні артільного господарства, безініціативність колгоспників.
Колгоспне право цього періоду, як і раніш, виходить з хибного уявлення, що сільськогосподарська артіль - єдино правильна форма ведения господарства. Тому основна увага приділялася нормативному регулюванню організації та діяльності колгоспів.
Кримінальне право. Деякі демократичні зміни торкнулися і цієї галузі права. Вони звужували сферу кримінальної відповідальності, пом'якшували відповідальність за злочини, що не мали великої суспільної небезпеки, посилювали відповідальність за найбільш тяжкі злочини проти життя та здоров'я громадян тощо.
Головним завданням кримінального права була охорона суспільного та державного ладу, соціалістичної власності, особи та її прав і всього правопорядку від злочинних посягань. З особливою силою підкреслювалося завдання запобігання злочинності.
Злочином вважалась дія чи бездіяльність, прямо передбачена чинним законом. Законодавець рішуче відмовився від принципу аналогії в кримінальному праві.
Проголошувалось та послідовно додержувалось положення про те, що підставою кримінальної відповідальності є лише вина, без вини немає і не може бути кримінальної відповідальності.
Вік кримінальної відповідальності підвищувався до 16 років. За тяжкі злочини відповідальність наставала з 14 років.
Закон, що усував чи пом'якшував караність дії, набував зворотної сили, тобто він поширювався і на дії, учинені ще до його видання. Закон, який встановлював караність дії чи посилював її, зворотної сили не мав.
За час існування радянської влади деякі злочини були викоренені (збройне повстання, контрреволюційний саботаж тощо). Дії, що раніш вважалися злочинними, втратили свою суспільну небезпеку із зміною соціально-політичних умов. Саме тому був скасований указ про заборону продажу, обміну та відпуску на сторону устаткування та матеріалів, про відповідальність по суду за ці дії.
Зменшилися й види покарань. Відмовилися від таких мір покарання, як оголошення ворогом народу з вигнанням із СРСР назавжди, випровадження з СРСР на певний строк, ураження у політичних правах за судом, у тому числі й позбавлення виборчих прав. Поняття "ворог народу" вилучається з юридичної термінології. Адже його запровадив Сталін як знаряддя розправи з невинними людьми, бо це поняття було тавром, що знімало зі слідства та суду обов'язок шукати докази вини особи.
Смертна кара - розстріл - була оголошена виключною мірою покарання. Його застосування допускалося лише за зазначені у законі найбільш тяжкі та небезпечні для держави злочини.
Різко знижувався максимальний строк позбавлення волі - з 25 до 15 років. З 1959 p. широко практикується умовне засудження. Воно було відомо радянському праву з 1918 p., але з середини 30-х років застосовувалось рідко.
Успіхи у боротьбі зі злочинністю та запобіганні злочинам підготували можливість правильного і доцільного застосування умовного засудження. Його головне призначення - перевиховати винного, піддати його моральному засудженню суспільства, передусім його трудового колективу. Умовне засудження допускало обов'язкове залучення громадськості до перевиховання засудженого, особливо тоді, коли вона клопоталася перед судом про пом'якшен-ня вироку шляхом умовного засудження.
Висновок
Отже, період десталінізації був досить суперечливим часом у розвитку держави і права України. З одного боку, під впливом рішень XX з'їзду КПРС, який засудив культ особи Сталіна, йшов процес демократизації державно-правового життя, намітилась тенденція до поліпшення життя людей, розширення їх прав, а з другого - консервативні уявлення, які тривалий час зберігались у керівництві країни, а також волюнтаризм у прийнятті рішень неминуче призво-дили до хиб і прорахунків.
Демократизація радянської держави здійснювалася повільно, непослідовно і не була завершена. Державний апарат, виплеканий Сталіним, зазнавши лише косметичного ремонту, устояв.
Влада, яка зосереджувалась у руках партійно-державної номенклатури, так і не перейшла до Рад. Бюрократичні, волюнтаристські методи управління виявилися досить живучими. Командно-адміністративна система збереглася.
Такий підсумок був неминучим. Адже країна і після викриття режиму культу особи Сталіна продовжувала вперто будувати поза-ринковий, казармений, мілітаристський соціалізм, який не відповідав потребам продуктивних сил суспільства, об'єктивним законам його розвитку. Проте він вижив при підтримці адекватної йому командно-адміністративної системи, всеохоплюючої "апаратної" держави як знаряддя такого соціалізму.
Оптимістичний висновок третьої програми партії про переростання з другої половини 50-х років диктатури пролетаріату у всенародну державу видавав бажане за дійсне. Реальна демократизація суспільного життя як невід'ємна риса всенародної держави не була забезпечена. А втім, диктатури пролетаріату також не було. Як відомо, в умовах культу особи Сталіна склалась диктатура партійної бюрократії, яка була опорою цього культу. В обстановці боротьби з культом особи у період з середини 50-х до середини 60-х pp., партійно-державна бюрократія прикрасила себе демократичним одягом, не змінюючи при цьому в основному своєї суті.
Список використаної літератури
1. Боффа Дж. Історія Радянського Союзу. Т. 2. - М., 1990.
2. Верт Н. Історія радянської держави 1900-1991. - М., 2000.
3. Історія держави і права України. Частина 2: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 ч. /АЗа ред. акад. Академії правових наук України А. Й. Рогожина. - К.; 1н Юре. - 1996. - 448 с.
4. Старков Б.А. З історії опору режиму особистої влади // Вісник вищої школи. - 1990. - №17.
Loading...

 
 

Цікаве