WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Встановлення фашистської диктатури в Німеччині - Курсова робота

Встановлення фашистської диктатури в Німеччині - Курсова робота

все-таки раціонально збагненний політичний і економічнийрозрахунок. Тому, незважаючи на особливий характер знищення євреїв у кінцевій стадії їхнього переслідування, можна провести деякі паралелі між поводженням націонал-соціалістів стосовно євреїв і до інших меншостей Німеччини.
Це відноситься насамперед до синти (Sinti) і рому (Roma), число яких у Німеччині на початку 1933 року було близько 26 000. Ніхто з лідерів націонал-соціалістів до захоплення влади не цікавився існуванням цих так званих "циганів". Після 30 січня 1933 року їхнє положення спочатку теж не особливе змінилося. Меншість синти і рому були скоріше побічно порушені різними нелюдськими законами і постановами націонал-соціалістів. Сюди відносився виданий 24 листопада 1933 року "закон проти небезпечних рецидивістів", до яких націонал-соціалісти зараховували всіх осіб, двічі засуджених за карні правопорушення чи злочини. З 1938 року подібні "асоціальні елементи", як їх називали в той час аж ніяк не тільки переконані націонал-соціалісти, спрямовувалися в концентраційні табори. До цього кола осіб відносилися також інші цигани. Утім, ці міри ґрунтувалися більше на кримінально-превентивних розуміннях, з яких виходила також дуже тверда "постанова про циганів" 1936 року; відповідно до цієї постанови, "цигани" були піддані ще більш строгому поліцейському нагляду.
Якщо ці міри проти циганів лише кількісно відрізнялися від колишніх поліцейських мір проти цієї "зарази", то хвиля арештів, що почалася 13 липня 1938 року, мала економічне мотивування. У ході цієї так званої "акції проти асоціальних елементів", спрямованої не тільки проти циганів, але і проти коли-небудь, засуджених євреїв, СС намагалася збільшити число своїх табірних рабів, що знизилося на якийсь час після звільнення багатьох політичних ув'язнених. Але "зацікавленість" СС у циганах цим не обмежилася. 18 грудня 1938 року Гіммлер наказав застосувати "результати расово-біологічних досліджень" при "остаточному рішенні циганського питання".
Під цими "расовими дослідженнями" малися на увазі роботи деяких учених, що спиралися на дані "Державного центра по боротьбі з циганськими бешкетуваннями", що входило у відомство карної поліції. У ході цих досліджень усі цигани старше шести років були піддані кримінологічному опису і на підставі расових і кримінально-політичних даних розділені на так званих "повних циганів", "змішаних циганів" і "осіб, що бродяжать на циганський лад". Незадовго до початку війни і після нього ці дані були застосовані на практиці. Почалася масова стерилізація, депортація циганських родин з імперських територій у Польщу і, нарешті, після нападу на Радянський Союз, масові убивства. Після того як 13 березня 1942 року "указівкою про поводження з циганами" було чітко встановлене, що "особливі розпорядження щодо євреїв" повинні бути "відповідно застосовані до циганів", за наявними оцінками, від 500 000 до 600 000 циганів, крім солдатів вермахту, було отруєно газом в Освенцимі й інших таборах знищення.
Не можна випустити з уваги і міри переслідування, що випали на частку інших національних меншостей у Німеччині й в окупованих Німеччиною областях, навіть якщо ці міри і непорівнянні з акціями знищення євреїв і циган. Це стосується сербів в області Лаузіц (Лужице) і поляків у східних областях Німеччини, у Берліні й у Рурській області, у яких відняли культурні організації, що ще залишилися в них після пакту Гітлера - Пілсудського від 26 січня 1934 року, і багато хто з який після нападу на Польщу були посаджені у в'язниці і концентраційні табори.
Набагато гірше було положення поляків в областях, фактично анексованих Німеччиною після польської кампанії, у частинах Польщі, що відійшли під владу гауляйтерів Східної Пруссії, Сілезії, Данцига - Західної Пруссії і Познанської області. Вони піддавалися безприкладному натиску, щоб витравити в них національні почуття, їх експлуатували, депортували, убивали і по найменшому приводі присуджували до смерті і страчували.
Нарешті, варто вказати ще на долю численної меншості в "третьому рейху", про існування якої тепер нерідко забувають, хоча вона нараховувало 7,5 мільйона чоловік. Це були "гастарбайтери", навербовані чи просто насильно повезені зі всіх країн Європи, особливо ж з Польщі і Радянського Союзу. Положення цих "гастарбайтерів" було украй важким. Вони жили, як правило, у примітивних гуртожитках поблизу від підприємств і були позбавлені необхідних зручностей. Якщо вони заперечували проти цих умов, вільно чи мимоволі, не додержували робочої дисципліни, то адміністрація підприємств передавала їх гестапо, що направляло їх у концентраційні табори чи так звані "табори трудового виховання". Хоча "гастарбайтерів", головним чином по економічних розуміннях, частіше направляли в село, де їх експлуатували, звертання з ними залежало також від визначених елементів расової ідеології. Воно визначалося не працездатністю і працьовитістю, а "расовим складом" країн, відкіля ці робітники прибули. Нижче всього стояли в цьому ранговому порядку "іноземні робітники" з Польщі і Росії, що повинні були носити на одязі визначені букви і символи, що вказують на їхнє походження. Без примусової і рабської праці мільйонних мас іноземних робітників націонал-соціалісти не могли б підтримувати військову економіку і відносно високий рівень життя німецького населення. Якими б частими не були нагадування про цей факт, вони ніколи не будуть зайвими; твердження, що приписує Гітлерові принаймні заслугу усунення безробіття і подолання економічної кризи, належить до тих "легенд про Гітлера", що ніяк неможливо викорінити.
У дійсності успіхи в економічній і соціальній політиці були усього лише видимістю. Вони власне кажучи спиралися на непродуктивні заходи для розподілу робочої сили і на строгий перехід до автаркії і воєнізованого виробництва. Вищою метою націонал-соціалістської економічної політики була підготовка агресивних воєн із країнами, що потім підлягали пограбуванню, щоб покрити вкладені в озброєння капітали - здебільшого узяті в борг. Ця економічна програма була дуже проста і прозора і спочатку успішна. Вона не тільки принесла видимість господарського процвітання, але і дуже сприяла інтеграції широких прошарків населення, що занадто легко схилялися забувати побачивши ці успіхи іншу, терористичну сторону "третього рейха".
Це відноситься і до значної частини робітників. На багатьох робітниках зробили враження соціально-політичні заходи "третього рейха", хоча соціальні результати націонал-соціалістських кампаній, таких, як "Народна допомога" (Volkswohlfahrt), "Зимова добродійність" (Winterhilfswerkes) і "Сила в радості" (Kraft durch Freude), були далеко не настільки значні, як це стверджувала націонал-соціалістська пропаганда. Звичайно, у націонал-соціалістських мнимих профспілках за назвою "Німецький робочий фронт" багато робітників не могли бачити заміну загублених профспілкових організацій. Але, з іншого боку, вони повинні були визнати, що націонал-соціалістам удалося перебороти
Loading...

 
 

Цікаве