WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Встановлення фашистської диктатури в Німеччині - Курсова робота

Встановлення фашистської диктатури в Німеччині - Курсова робота

арештовані її діячі, що не сиділи ще в "диких"концентраційних таборах чи не емігрували. Після того як у червні і липні буржуазні партії саморозпустилися, закон від 14 липня 1933 року оголосив НСДАП єдиною партією Німеччини. Цими терористичними і псевдолегальними методами, застосовуваними зверху і знизу, більш-менш завершився процес захоплення влади.
На підставі "Закону, про надзвичайні повноваження" була заборонена будь-яка діяльність профспілок (замість них був створений німецький трудовий фронт), заарештовано багатьох профспілкових активістів, закриті газети і журнали демократичної орієнтації, заборонена діяльність більшості політичних партій, і в першу чергу СДПН, КПН, Німецької партії центру, Католицької народної партії та інших. НСДАП стала єдиною політичною силою в Німеччині, що знайшло відображення в заяві уряду від 14 липня 1933 року, де говорилося що спроби зберегти старі політичні партії або створення нових будуть каратися тюремним ув'язненням.
З цього часу крім НСДАП тільки армія і церква володіли ще, принаймні потенційно, політичною і моральною владою. Хоча ці установи ніколи не були цілком уніфіковані, вони були значною мірою позбавлені впливи. Армія вже розділила вину й об'єктивно стала спільницею насильницької влади націонал-соціалістів, хоча б своїм доброзичливим нейтралітетом під час їхнього терористичного походу проти політичних супротивників і своїм пасивним поводженням під час так званого "путчу Рема" 30 червня 1934 року. Жертвами цієї розправи упали, поряд з різними керівниками СА, також деякі консервативні політики, у тому числі колишній рейхсканцлер генерал фон Шлейхер. Навіть коли в 1938 році військовий міністр фон Бломберг і верховний командуючий армією фон Фрич були зміщені зі своїх посад по незначним, навіть сміховинних мотивах - одному поставили в провину мнимі гомосексуальні похилості, іншому "не відповідну" його достоїнству дружину, - рейхсвер не заявив ні найменшого протесту. Більшість офіцерів з великим чи меншим ентузіазмом брало участь у переозброєнні Німеччини, а потім у переможних походах початку війни; більш того, вони вважали себе зв'язаними принесеною Гітлерові присягою навіть тоді, коли стали очевидні і катастрофічна поразка, що наближалася, і безмежні злочини націонал-соціалістського режиму. Однак опір деяких військових кіл указує на вже згаданий факт, що націонал-соціалістам не удалося цілком уніфікувати і підкорити собі армію.
Ще складніше було положення в "третьому рейху" обох церков. Поспішному, іноді надто поспішному пристосуванню багатьох церковних діячів протистояв тут опір деяких, щоправда, щодо нечисленних, груп і окремих осіб. І пристосування, і опір улаштовувалися при цьому як релігійними, так і політичними мотивами, що у цих християнських сповіданнях не були тотожні. Керівництво католицької церкви, до 1933 року різко ще негативно відносилося до націонал-соціалізму, потім дуже швидко перемінило цю позицію на доброзичливу симпатію. Це визначалося конкордатом між курією і "третім рейхом", запропонованим Гітлером відразу ж після вступу на посаду й ув'язненим уже 20 липня 1933 року. Цей договір був дуже вигідний для католицької церкви, тому що він не тільки визнавав, але і ставив під захист закону конфесіональні школи, так само як існування багатьох католицьких об'єднань - світських, професійних, жіночих і юнацьких. Утім, католицька церква дорого заплатила за це, пожертвувавши Партією центра, що схвалила "закон про повноваження" і незабаром після цього розпущеної. Католицька церква прийняла на себе не тільки це, але і виразила в зв'язку з конкордатом надзвичайно важливе в політичному і пропагандистському відношенні визнання і поважне відношення до "третього рейха", сподіваючись уникнути в такий спосіб уніфікації своїх союзів. Спочатку ці надії, здавалося, виправдувалися: націонал-соціалісти терпимо відносилися до росту католицьких громад у 1933 і 1934 роках і навіть сприяли зростанню числа віруючих і відкриттю католицьких церковних шкіл.
Але з 1935 року НСДАП усе більш активно прагнула обмежити вплив католицьких юнацьких товариств, а потім стала розпускати їх і включати до складу "гітлерюгенда". У ході прийнятого ними курсу на ослаблення релігійних переконань націонал-соціалісти підсилювали свою кампанію проти релігійних шкіл, доти, поки в 1941 році не перестали виходити єпископальні бюлетені.
Що стосується євангелічної церкви, то, якщо не вважати щодо нечисленних груп ліберальних теологів і віруючих соціалістів, то дана церква навіть з ентузіазмом поставилася до руйнування демократії і встановленню націонал-соціалістського терористичного режиму. Це пояснювалося не тільки традиційною в євангелічній церкві політично і релігійно аргументованою покірністю начальству, але також її релігійно пофарбованим звеличуванням німецької нації і презирством до соціалізму і демократії. Однак спроби організаційної уніфікації 28 євангелічних церков окремих земель, початі деякими націонал-соціалістами на початку 1933 року, не досягли мети. "Державний комісар по справах земельних євангелічних церков" Август Егер, призначений на цю посаду вже 24 червня 1933 року, був відкликаний з неї, коли деякі священики, що об'єдналися в "рух молодих реформаторів", і колишні керівні установи церкви заявили протест проти такої тотальної форми уніфікації, що викликала навіть критику президента фон Гінденбурга.
Утім, цей конфлікт завершився дуже вигідним для націонал-соціалістів компромісом, оскільки була досягнута домовленість, що питання про форму і устрій євангелічної церкви в "третьому рейху" повинні вирішувати самі громади.
Якщо відвернутися від опору нечисленних церковних і військових кіл, а також окремих осіб, то можна прийти до висновку, що церкви і вермахт хоча і не були цілком уніфіковані, усе-таки були настільки пристосовані до режиму, самі до нього пристосувалися, що, власне кажучи, не представляли ніякої небезпеки для внутрішнього стану "третього рейха".
Поступово ,,нова" влада починає реалізацію антисемітської політики.
При погляді на всі численні, проведеними різними установами антисемітські заходи важко знайти в них який-небудь свідомий і цілеспрямований план, єдину мотивацію. У дійсності задумане і майже здійснене повне знищення європейських євреїв лише з більш пізньої точки зору може показатися неминучим і планомірним результатом націонал-соціалістської політики у відношенні євреїв. Але окремі стадії наклепу, ізоляції, позбавлення цивільних прав, пограбування і переслідування євреїв у Німеччині й у захоплених німецькими військами країнах Європи фактично створили передумови проведеного з грубою послідовністю холокоста. Мотивація, на якій ґрунтувалася вся ця політика в цілому, також не виявляє якої-небудь єдності. Якщо знищення євреїв, проведене з бюрократичною послідовністю і виробничою акуратністю, випливає однозначно, навіть майже винятково пояснити расовою доктриною, то в першій фазі єврейської політики націонал-соціалістів переважував хоча також неприйнятний, але
Loading...

 
 

Цікаве