WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Встановлення фашистської диктатури в Німеччині - Курсова робота

Встановлення фашистської диктатури в Німеччині - Курсова робота

перемоги фашизму, обидві німецькіробітники партії, глибоко ворожі одна одній, не зуміли перебороти їхні програмні розходження, що розділяли, і побудувати єдиний оборонний фронт проти фашизму. Виходячи з чисто функціонального визначення фашизму, лідери КПН вважали "фашистськими" не тільки всі буржуазні партії й уряди, але навіть СДПН і боролись проти них під цим гаслом. Вони виправдували таку лінію авантюристичним, хоча і формально логічним доводом, начебто буржуазні і соціал-демократичні політики, захищаючи парламентсько-демократичну систему, щонайменше побічно підтримують капіталізм. "Соціал-фашизм" СДПН відрізняється від націонал-фашизму" НСДАП, говорили вони, лише застосовуваними методами. Якщо "націонал-фашизм" виступає як пряма агентура капіталу, то "соціал-фашисти" своєю прихильністю до парламентської демократії підтримують капіталізм непрямим образом, оскільки демократія - усього лише замаскована по необхідності форма капіталістичного панування. Незважаючи на деякі заклики до єдиного фронту, адресовані майже винятково не до керівництва, а до рядових членів СДПН і Загального об'єднання німецьких профспілок (ВОНП) КПН не могла зважитися ні на захист демократії, ні на спільні дії зі СДПН . КПН почувала себе досить сильною, щоб бороти і зі СДПН, і з НСДАП. При цьому вона коливалася між чисто насильницькою тактикою під гаслом "Бий фашиста, коли його побачиш!' і прагненням, перейнявши націоналістичні вимоги, спонукати прихильників НСДАП до переходу в КПН. Ця тактика, названа по імені перейшовшого з НСДАП у КПН лейтенанта рейхсверу "курсом Шерінгера", увінчалася проголошеною в 1930 році комуністичною "Програмою національного і соціального звільнення німецького народу". Ця націоналістична "стратегія обійм" і теза "соціал-фашизму" привели навіть до того, що КПН укладала деякі часткові і короткочасні угоди з НСДАП. Так обстояла справа у випадку референдуму, спільно організованого обома партіями влітку 1931 року, що привів до розпуску прусського ландтагу і до падіння соціал-демократичного уряду землі Пруссія; і точно так само - при страйку робітників Берлінського транспортного товариства восени 1932 року.
Соціал-демократи бачили в таких явищах додаткове виправдання своїх сумнівів, чи варто починати серйозні переговори про союз з комуністами, оскільки і націонал-соціалісти, і комуністи однаково прагнули зруйнувати створену демократію, що захищається ними. Вони покладалися у своєму захисті на переконливість своїх аргументів, що вони намагалися - без особливого успіху - протиставити націонал-соціалістській пропаганді, а також на завойовані й укріплені ними політичні позиції. Але, звичайно, ця критика антифашистської стратегії КПН і СДПН жодним чином не виправдує поводження лідерів буржуазних партій, а також представників армії, промисловості і сільського господарства. Ці сили були відповідальні не тільки за строго дефляційну економічну політику, що збільшувала безробіття з її спустошливими соціальними і політичними наслідками, але також і за політичний курс кабінетів Брюнінга, фон Смалена і фон Шлейхера, що, не володіючи парламентською більшістю, підривали конституцію і поступово руйнували і без того неміцну демократичну систему.
2. Особливості ідеології та програми фашистської партії в Німеччині.
Які політико-ідеологічні установки визначали конкретні особливості положення націонал-соціалістської німецької партії усередині німецької політичної спільності? По-перше, орієнтація на усунення із соціальної арени всіх політичних партій і суспільних угруповань, крім самої фашистської партії і підлеглих їй організацій, тобто установка на твердження в Німеччині фашистської однопартійної політичної системи. По-друге, курс на перетворення фашистської партії в монопольного власника публічно-владних прерогатив і в інститут, що здійснює монопольне ідеологічне панування. По-третє, лінія на встановлення безроздільного контролю фашистської партії над державою і позбавлення останньої ролі самостійного політичного фактора.
Диктат нацистської партії над державою пропонувалося забезпечити за допомогою ряду засобів. Особливо упор робився на "уніфікацію" партії і держави. Точніше кажучи, на зрощення нацистської партії з державою і на здійснення цією партією повновладного керівництва нею. Конкретно під "уніфікацією" розумілося проведення комплексу визначених практичних мір. Укажемо деякі з них. Призначення на всі помітні державні посади винятково членів нацистської партії. Приналежність до неї- перший і найважливіший привілей при занятті державної посади. Зосередження на самому верху політичної піраміди державної і центральної партійної влади в тих самих руках. Узаконення самою державою повсюдного партійного контролю над усіма державними органами, їхніми кадрами і діяльністю. Передача державних функцій органам нацистської партії. Злиття родинних, "однопрофільних" державних і партійних формувань. Установлення державної плати (подібно платні чиновникам) партійним функціонерам, що займаються власне партійно-організованною і агітаційно-роз'яснювальною роботою.
Одночасно підкреслювалася також потреба й у збереженні чималого числа зовнішніх, сугубо інституціональних розходжень між партією і державою. Думка про утримання названих розходжень базувалося на тій посилці, що організаційна, формальна розбіжність партії і держави відповідає глибокій історичній традиції (відхід від якої принесе більше витрат, чим дивідендів) і є по прагматично-політичних мотивах доцільним.
Фашистсько-партійній державі, по думці її конструкторів, слід було стати (і вона стала!) повною протилежністю демократично-правової держави, що вони відкидали як противне природі німецької нації встановлення. Що не влаштовувало їх у цьому типі держави? Відсутність у ньому режиму особистого панування і носія принципів справжньої державності. Викликали ворожість нормальний стан суспільства як передумову правової держави і легальність, що нібито замінила собою справедливість. Відштовхували парламентаризм і багатопартійна система, плюралізм політичних сил і їхній вплив на державу, рівність усіх перед законом і судом.
Ідеалом же малювалася держава, у якій покінчено з демократією, переборені індивідуалізм і роздробленість буржуазного суспільства. Така держава повинна було скластися на расовій основі і структуруватися по станах, що співробітничають в ім'я вищих інтересів нації. У ній немає місця громадянам, там усі- піддані, що зобов'язані служити державі і виконувати її накази. У цій державі тріумфує постулат: рішення (веління) зверху вниз, відповідальність знизу нагору.
Керівництво такою державою повинне було здійснюватися (або вже здійснювалося) винятково вождем (фюрером)- Гітлером. Постулат про необхідність саме такого політичного керівництва державою, рухом, народом, чи "фюрер-принцип", також входить у ядро фашистської ідеології.
Субстратом державності виступає "народ", "народна спільність". Нацисти запевняли, начебто "народ" для них- основна цінність. У державі він, будучи
Loading...

 
 

Цікаве