WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Основні риси розвитку права в 20 – 30 рр. - Реферат

Основні риси розвитку права в 20 – 30 рр. - Реферат

з присадибних ділянок колгоспників.
Тепер настала черга колгоспів, права яких були значно обмежені. Так, щоб примусити колгоспи займатися тільки виробництвом сільськогосподарської продукції, постановою Раднаркому СРСР від 22 жовтня 1938 p. їм заборонялося організовувати промислові підприємства.
У 1939-1940 pp. відповідно до постанов Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) обов'язкові поставки колгоспами державі продуктів тваринництва, зерна, рису, картоплі тощо обчислювались не з плану посіва цих культур або кількості худоби в колгоспах, а з кожного гектара закріпленої за колгоспом ріллі. Уточнювалися взаємини МТС з колгоспами. Згідно з постановою Раднаркому СРСР, яку було видано у лютому 1938 p., належна з колгоспів натуроплата за роботи МТС цілком надходила тепер до бюджету держави і здавалась колгоспами разом з продукцією по обов'язкових поставках.
Кримінальне право і процес. Кримінальному праву в період 30-х років надавалося вирішальне значення. Вважалося, що за допомогою жорстоких покарань, шляхом посилення репресій можна швидко та ефективно розв'язати будь-яке завдання. Тим більше, що наприкінці 20-х років партійно-державне керівництво на чолі з Сталіним розпочало штучно відроджувати властиве епосі громадянської війни протистояння соціальних сил і розкручувати маховик репресій, аби повернутися до звичайної воєнно-комуністичної політики. Особливо негативний вплив на розвиток кримінального законодавства мала шкідливаконцепція про посилення і загострення класової боротьби в міру успіхів будівництва соціалізму, хибні положення якої були висловлені у доповіді Сталіна на об'єднаному Пленумі ЦКК і ЦК ВКП(б) у січні 1933 p.
Все це призвело до значного посилення у цей час суворості кримінальної репресії, розширення переліку злочинів, за які вста-новлювалася вища санкція, надзвичайно жорстокої постановки захисту соціалістичної власності. У цьому розумінні характерна також заміна з 1934 p. раніш прийнятого в кримінальному законодавстві терміна "заходи соціального захисту" терміном "покарання". Закон від 8 серпня 1936 p. запровадив на додаток до раніш встановлених видів позбавлення волі (у виправно-трудових таборах і загальних місцях ув'язнення) ще й найсуворіший вид позбавлення волі - тюремне ув'язнення.
Посилення кримінальної репресії виявилося і в тому, що Закон від 7 квітня 1935 p. знизив мінімальний вік кримінальної відповідальності неповнолітніх і встановив, що, починаючи з 12 років, особи, викриті у вчиненні крадіжки, заподіянні насильства і тілесних ушкоджень, вбивстві чи замаху на вбивство, підлягають притягненню до суду із застосуванням усіх встановлених законом мір кримінального покарання.
До цього слід додати поширення позасудової репресії, діяльність особливої наради при НКВС СРСР та численних "трійок".
Вирішальне значення у розвитку кримінального права мало загальносоюзне законодавство, яке ставало зразком для законодавчої діяльності в Україні. Подальший крок у посиленні ролі загальносоюзного законодавства було зроблено в Конституції СРСР 1936 p., яка віднесла все кримінальне законодавство до відання Союзу РСР в особі його найвищих органів державної влади, передбачивши створення й видання єдиного для всього СРСР Кримінального кодексу. Однак через те, що такий кодекс не було видано, в УРСР продовжував діяти Кримінальний кодекс УРСР поряд з окремими загальносоюзними кримінальними законами і указами Президії Верховної Ради СРСР, причому багато з них текстуально або з деякими змінами включалися до Кодексу. Тому всі кримінально-правові акти, видані в період 1937-1941 pp., можна поділити на дві групи: загальносоюзні кримінально-правові акти, що не включалися до КК УРСР, і кримінально-правові акти, прийняті в УРСР на підставі загальносоюзних законів і спрямовані на внесення змін до чинного КК республіки.
Посилення кримінальної репресії знайшло своє відбиття перш за все у визначенні державних злочинів. Так, у постанові ЦВК СРСР від 14 березня 1933 p. роз'яснювалося, що у справах про шкідницькі акти на державних підприємствах і в установах "репресії повинні провадитись з особливою суворістю щодо викритих в цих злочинах службовців державних установ і підприємств". Постановою від 8 червня 1934 р. ЦВК СРСР доповнив Положення про злочини державні 1927 p. статтею про зраду Батьківщини, яка визначалась як "дії, вчинені громадянами Союзу РСР на шкоду воєнній могутності Союзу РСР, його державній незалежності чи недоторканості його території". Такі дії, як, наприклад, шпигунство, виказування військової чи державної таємниці, перехід на бік ворога каралися і раніш, але тепер їх було виділено в групу найтяжчих злочинів, які каралися розстрілом з конфіскацією усього майна, і тільки за обставин, що пом'якшували провину, - позбавленням волі на строк до 10 років. У разі втечі військовослужбовця за кордон члени його сім'ї, які знали про втечу, за недонесення каралися позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією усього майна. Інші повнолітні члени сім'ї, що проживали разом із зрадником, підлягали позбавленню виборчих прав і засланню у віддалені райони Сибіру на 5 років. Тим самим було грубо порушено один з основних принципів кримінального права, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягають лише особи, винні у вчиненні злочину. І треба відзначити, що застосування цього закону призвело до тюремного ув'язнення тисяч невинних людей.
На підставі союзного акта ВУЦВК і Радиарком УСРР 20 липня 1934 p. прийняли постанову про доповнення КК УСРР статтями про зраду Батьківщини. Закон від 8 червня 1934 p. був повністю включений до КК УСРР.
У цей же час було розширено перелік злочинів проти порядку управління. Тут насамперед слід відзначити прийняту на підставі союзного закону постанову ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 13 травня 1934 p., яка передбачала кримінальну відповідальність за посягання на обороноздатність країни. До особливо небезпечних злочинів відносилось порушення правил міжнародних польотів. 25 лютого 1931 p. ВУЦВК і Раднарком УСРР відповідно до постанови ЦВК і Раднаркому СРСР "Про відповідальність за злочини, що дезорганізують роботу транспорту" доповнили КК УСРР ст. 26, яка передбачала порушення працівниками транспорту трудової дисципліни і встановлювала відповідальність за це у вигляді позбавлення волі до 10 років, а у випадках, коли ці злочини носили явно злісний характер, - найвищої міри покарання - розстрілу. До цієї групи можна також віднести такі злочини, як незаконний випуск цінних паперів, переплавлення державної розмінної монети, підробка паспортів, порушення правил паспортної системи, щодо яких в УСРР у період 1933-1937 pp. було прийнято низку законодавчих актів.
Жорстокість покарання надалі посилювалась. Постановою ЦВК
Loading...

 
 

Цікаве