WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правова держава. Історія розвитку вчень і концепцій правової держави, особливості формування в сучасній Україні - Курсова робота

Правова держава. Історія розвитку вчень і концепцій правової держави, особливості формування в сучасній Україні - Курсова робота

й одна загально-соціологічна закономірність, визначена І.С. Нарським: "Сукупні результати діяльності людей не збігаються, і при тому суттєво, по-перше, з їх сподіваннями і, по-друге, з деякими "вищими цілями" історичного процесу або взагалі магістральною лінією розвитку історії". Згодом ідея невідповідності отриманих результатів поставленим цілям, ідеалам була розвинута Гегелем у цілісну історіофілософську концепцію, головна теза якої полягає в тому, що "в загальній історії дії людей призводять певною мірою взагалі не до тих наслідків, яких вони прагнули і на які вони розраховували, а до результатів несподіваних і небажаних."
У практиці соціалістичного будівництва в СРСР ця думка здобула блискуче підтвердження, проявившись у кричущій невідповідності цілей, проголошених "будівничими нового суспільства", і засобів, обраних ними для досягнення цих цілей. Тенденцію ціннісного розходження мети і засобів її досягнення у практиці більшовизму помітив один із перших послідовних критиків марксистської теорії М.Бердяєв, який вважав неприпустимим нехтування правами і свободами людини як одного із принципів правової держави в ім'я примарного "світлого майбутнього".
Щоб уникнути повторення пройденого, слід дотримуватися, щонайменше, двох важливих засад:
" визначення мети, ідеалу суспільного і державно-правового розвитку, його деталізація - мають бути виваженими і вільними від утопічної творчості;
" узгодження та досягнення гармонії феноменологічної й конструктивної парадигм державно-правового розвитку.
Для розробки стратегії виходу з кризи і повноцінного розвитку дуже важливо, також, правильно оцінювати свій і чужий досвід виживання і поступу. Одні пропонують нам забути про свій досвід і цілком покладатися на досвід інших країн. Інші наголошують на досвіді розвитку нашої країни. Треті пропонують взагалі відкинути наше минуле і сміливо експериментувати із сучасним і майбутнім. Кожна з цих позицій має свої плюси і мінуси. Останнім часом висловлювалися численні і багато в чому слушні зауваження з приводу того, що в наших умовах західні моделі не діють. Справді, механічна трансплантація будь-якої теорії на непідготовлений для цього грунт в якісно інші соціально-історичні умови неминуче призводить, як засвідчує історія, або до органічного відтворенням суспільством чужої для нього теорії, або до насильницького її впровадження "згори".
З огляду на це побудова правової держави в Україні повинна визначатися в першу чергу тенденціями її власного поступу, рівнем "готовності" як суспільства, так і кожного громадянина до цих змін. Варті пильної уваги слова К.Маркса про те, що "теорія втілюється в кожному народові лише настільки, наскільки вона є здійсненням його потреб". Отже, задля втілення якоїсь теорії необхідно, щоб її ідеями перейнялися широкі кола громадськості. Щоб правова держава стала дійсністю в Україні, варто цілеспрямовано й наполегливо працювати над правовою освітою, розвитком правової культури населення, не забувати власні здобутки в цій галузі й ознайомитися із зарубіжним досвідом, прищеплюючи все корисне й повновартісне.
Зрозуміло, було б спрощенням вважати, що в умовах правової або будь-якої іншої держави можна взагалі обійтися без підзаконних, відомчих актів. Особливо це стосується процесу реалізації конституційних законів і положень, що містяться в них.
Дійсно, чи можна, наприклад, обійтися без звичайних законів або підзаконний актів в процесі реалізації конституційного права на працю, на відпочинок, на охорону здоров'я, на матеріальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності або ж в процесі реалізації права на освіту? Ні, звичайно. Бо виникаючі при цьому суспільні відносини настільки складні і багатогранні, що для свого упорядкування вони об'єктивно вимагають не один, навіть самий авторитетний, фундаментальний акт, який є конституційним, а систему взаємопов'язаних з ним вимог і розпоряджень.
Отже, в умовах правової держави мова йде не про те, повинні чи не повинні існувати нарівні із законами і підзаконні, відомчі акти. Існування їх неминуче. Воно зумовлене самою природою і характером регульованих ними суспільних відносин.
Мова йде лише про те, щоб ці акти не домінували в кількісному і якісному відношенні в загальній системі нормативно-правових актів. А головне, щоб, розвиваючи і деталізуючи положення, що містяться в законах, підзаконні акти не спотворювали суті і змісту самих законів.
В Україні та інших країнах, що ставлять своєю метою формування правової держави, питому вагу підзаконних, відомчих актів цілком можливо і треба змінити. В іншому випадку, призови і установки про створення правової держави, неминуче залишаться нереалізованими призовами і установками,
Серед інших рис і особливостей правової держави потрібно указати на такі, як повна гарантованість і непорушність в умовах його існування прав і свобод громадян, а також встановлення і підтримка принципу взаємної відповідальності громадянина і держави. Як громадяни несуть відповідальність перед державою, так і державна влада повинна нести відповідальність перед громадянами.
Однак, чи завжди це мало місце в нашій країні? Чи гарантувалися раніше і чи гарантовані в повній мірі зараз права і свободи громадян України? У значній мірі - так. Гарантовані політично, юридично і частково економічно. Хоч і не відносно всіх громадян.
Разом з тим, певні гарантії зберігалися і зберігаються відносно прав і свобод інших, "пересічних" громадян. У колишньому СРСР і в сучасній Україні не завжди формальною декларацією були і є конституційні положення, що закріпляють рівність громадян перед законом, також їх соціально-політичні і особисті права і свободи. Це стає особливо очевидним тоді, коли мова йде про гарантії права на працю, на відпочинок, на отримання освіти, медичне обслуговування, користування досягненнями культури та ін. Дані права в значній мірі гарантувалися в СРСР. У певній мірі вони гарантуються для всіх громадян і в сучасній Україні.
У той же час очевидним є і те, що внаслідок економічних соціальних причин, зростання цін та інфляції, посилення бюрократизму і корупції в управлінському апараті гарантії прав і свобод громадян в значній мірі ослабляються. Як раніше, так і тепер пересічний громадянин нерідко вимушений виступати в ролі ходока по "коридорах влади" і бути прохачем навіть в тих випадках, коли мова йде про задоволення його законних прав і інтересів.
Зрозуміло, при такому положенні справи, коли у держави в особі його різних органів і безлічі чиновників переважаючими є привілеї і права, а у пересічних громадян - переважно обов'язки, не може бути і мови про реалізацію принципу взаємної відповідальності держави і громадянина. Протягом всієї історії розвитку України спочатку піддані, потім громадяни несли і несуть всілякі повинності і відповідальність перед державою. Однак,ні держава загалом, ні його окремі органи або чиновники за свої діяння, включаючи самі катастрофічні по своїх
Loading...

 
 

Цікаве