WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Державний режим у Великобританії - Курсова робота

Державний режим у Великобританії - Курсова робота

джерела, окремі риси тоталітаризму ідуть своїми коренями в стародавність. Споконвічно його трактували як принцип побудови цілісного єдино діючого суспільства. У VII-IV ст. до н.е. теоретики раціоналізації китайської політико-правової думки (легісти) Цзи Чань, Шан Ян, Хань Фей і інші, відкидаючи конфуціанство, виступали з обґрунтуванням доктрини сильної, централізованої держави, що регулює всі сторони суспільного і приватного життя. У тому числі за наділення адміністративного апарата економічними функціями, установлення кругової поруки серед населення і чиновництва (поряд із принципом відповідальності чиновника за свої справи), систематичний контроль держави за поводженням і умонастроєм громадян і т.п. При цьому державний контроль ними розглядався у вигляді постійної боротьби правителя з підданими.
Близьким до легистів Китаю тип тоталітарного державного режиму запропонував Платон. У його більш пізніх діалогах ("Полиття", "Закони") намальована соціально-економічна характеристика другого, більш доробленого і відмінного від Афінського суспільства, зображеного в "Державі". Свою державу Платон наділив такими рисами: безумовне підпорядкування всіх громадян і кожного індивідуума окремо державі; державна власність на землю, житлові будинки і культурні будівлі, якими користувалися громадяни на правах володіння, а не приватної власності; насадження колективістських початків і однодумності в побуті; державне регламентування законами виховання дітей; єдина для всіх співгромадян релігія, політична і правова рівноправність жінок з чоловіками, крім заняття посад у вищих органах влади.
Платонівський закон забороняв особам до 40 років виїжджати по приватних питаннях за межі держави й обмежував в'їзд іноземців; передбачав очищення суспільства від неугодних осіб за допомогою страти або вигнання з країни.
Платонівська модель державного режиму для більшості сучасних країн неприйнятна, але в якому суспільному ладі краще жити, стало зрозуміліше після Платона. Ліберальні демократи, філософи, Б.Рассел, К.Поппер, у цілому прийшли до висновку, що саме до Платона підходять як середньовічний авторитаризм, так і сучасний тоталітаризм.
Поняття тоталітарного режиму було розроблено у творчості ряду німецьких мислителів XIX в.: Г. Гегеля, К. Маркса, Ф. Ніцше, О.Шпенглера і деяких інших авторів. І проте як закінчене, оформлене політичне явище тоталітаризм визрів у першій половині XX в.
Політичне значення йому вперше додали керівники - ідеологи фашистського руху в Італії. У 1925 році Беніто Муссоліні був першим, хто пустив в оборот термін "тоталітаризм" для характеристики італо-фашистського режиму. Наприкінці 20-х років англійська газета "Таймс" також висловилася про тоталітаризм як негативне політичне явище, що характеризує не тільки фашизм, але і політичний режим у Радянському Союзі.
Західна концепція тоталітаризму, у тому числі і напрямку його критиків, складалася на основі аналізу й узагальнення режимів фашистської Італії, нацистської Німеччини, франкістської Іспанії та СРСР у роки сталінізму. Після першої світової війни предметом додаткового вивчення політичних режимів стали Китай, країни Центральної і Південно-Східної Європи, деякі держави "третього світу".
Цей далеко не повний перелік свідчить про те, що тоталітарні режими можуть виникати на різній соціально-економічній базі й у різноманітних культурно-ідеологічних середовищах. Вони можуть бути наслідком військових поразок або революцій, з'являтися в результаті внутрішніх протиріч або бути нав'язаними ззовні.
Західні політологи К. Фрідріх і З. Бжезинський у роботі "Тоталітарна диктатура й автократія" першими виділили шість ознак, що відрізняють усі тоталітарні державні режими від демократії й авторитаризму:
- загальна державна ідеологія;
- одна масова партія, очолювана харизматичним лідером, тобто винятково обдарованим і наділеним особливим даром;
- монополія держави на засоби масової інформації;
- монополія держави на всі засоби озброєння;
- особливо організована система насильства, терору як специфічних засобів контролю в суспільстві;
- жорстко централізований контроль над економікою.
Окремі з приведених ознак того або іншого тоталітарного державного режиму склалися, як уже відзначалося, ще в далекій давнині. Але більшість їх не могло остаточно сформуватися в доіндустріальному суспільстві. Лише в XX в. вони набули якості загального характеру й у сукупності давали можливість диктаторам, що прийшли до влади, в Італії 20-х років, у Німеччині і Радянському Союзі 30-х років перетворювати політичні режими влади (але не "суспільство" і не "мислення") у тоталітарні.
Істотні ознаки тоталітаризму виявляються при порівнянні його з авторитарним режимом. Головне не в тім, наскільки часто практикується тут пряме насильство (терор). Інші авторитарні системи їм також не зневажають. Не може служити достатнім критерієм однопартійність, оскільки вона зустрічається і при авторитаризмі. Суть розходжень насамперед - у відносинах держави із суспільством. Якщо при авторитаризмі зберігається визначена автономність суспільства стосовно держави, то в умовах тоталітаризму вона ігнорується, відкидається. Держава прагне до глобального панування над усіма сферами громадського життя. Усувається із соціально-політичного життя плюралізм. Насильно демонструються соціально-класові бар'єри. Влада претендує представляти якийсь загальний "зверхінтерес" населення, у якому зникають, знеособлюються соціально-групові, класові, етнічні, професійні і регіональні інтереси. Затверджується тотальне відчуження індивіда від влади.
Отже, тоталітаризм примусовим образом знімає проблеми: цивільне суспільство - держава, народ - політична влада. Держава цілком ідентифікує себе із суспільством, позбавляючи його своїх соціальних функцій саморегуляції і саморозвитку. Звідси особливості організації тоталітарної системи державної влади:
- глобальна централізація публічної влади на чолі з диктатором;
- панування репресивних апаратів;
- скасування представницьких органів влади;
- монополія правлячої партії й інтеграція її і всіх інших суспільно-політичних організацій безпосередньо в систему державної влади і перетворення останніх у своєрідні "приводні ремені" (засоби) тоталітарноїдиктатури.
Легітимація влади ґрунтується на прямому насильстві, державній ідеології й особистій прихильності громадян вождю, політичному лідеру (харизмі). Правда і свобода особи фактично відсутні. Досить важливою ознакою тоталітаризму є його соціальна база й обумовлена нею специфіка пануючих еліт. На думку багатьох дослідників марксистської й інших орієнтацій тоталітарні режими виникають на базі антагонізму середніх класів і навіть широких мас стосовно пануючої раніше олігархії.
Розглянемо докладніше сутнісні риси і принципи функціонування тоталітарних політичних режимів.
Насамперед, про "ідейний абсолютизм" тоталітарної влади. З ним зв'язано в перших, поширення в таких країнах месіанської моноідеології - соціальної або національної, покликаної надихнути, зібрати під прапори режимів широкі маси. По-друге, духовна підготовка населення до визначених жертв в ім'я рішення "піднесених героїчних задач",
Loading...

 
 

Цікаве