WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Загальне поняття права, об'єктивне та суб'єктивне право - Курсова робота

Загальне поняття права, об'єктивне та суб'єктивне право - Курсова робота

влади, то державні акти можна вважати джерелами права в юридичному змісті.
Було б неправильно заперечувати роль держави в правотворенні, без державних актів навіть стихійне формування права в класовому суспільстві завершитися не може. Існує кілька способів участі держави в правотворенні, у формулюванні нормоб'єктивного права. Відповідно розрізняють кілька видів юридичних джерел права: судова практика, санкціонування звичаїв, нормативноправові акти органів влади і керування, договори і т.п. Тому часто і саме об'єктивне право підрозділяють у залежності від його джерел на прецедентне "загальне" право, звичайне правозаконодавство, статутне право, договірне право. Юридичні джерела об'єктивного права можуть бути одночасно джерелами суб'єктивного права. В інших випадках такого збігу немає і джерелом суб'єктивного права - передумовою правовідносини, є передбачений у загальній нормі юридичний факт.
Правові звичаї з'явилися історично першої і найбільш розповсюдженої в рабовласницькому і феодальному суспільстві формою вираження права, найбільш частим його джерелом у ранні епохи класового суспільства. Норми звичаю, будучи санкціоновані державою, найчастіше судовими рішеннями, перетворювалися в правові норми. Прецедентна форма права також була сильно поширена в рабовласницькому і феодальному суспільстві.
Прецедентне право часом важке відрізнити від правових звичаїв, але в багатьох випадках воно є результатом не простого санкціонування звичаю, а нормотворчої діяльності судів і адміністрації, здійснюваної шляхом розгляду конкретних справ і винесення по подібних спорах або деліктам більш-менш однакових рішень на основі прецеденту, що мав місце рішення по аналогічній справі. Утвориться велика судова адміністративна практика, у якій і утримується загальна норма, але часто у формі індивідуальних судових адміністративних актів однакового характеру. Правовий звичай і особливо судовий прецедент зберігаються й у буржуазному суспільстві, наприклад- загальне право в сучасній Англії. Однак такі джерела права найбільш прийнятні для епох, що характеризуються порівняно повільним соціальним розвитком і незначною активністю нормотворчої діяльності державної влади і керування. Утім, отут багато чого залежить від конкретних обставин, традицій, методів використання судового прецеденту панівними класами.
Нормативно-правові акти держави як джерело права виникли, мабуть, пізніше правових звичаїв, але вже мали місце й у рабовласницькому, і у феодальному суспільстві (особливо в період абсолютних монархій). Поява, а потім і широке поширення таких джерел права було в основному зв'язано не тільки з прискоренням соціального прогресу, але головним чином з розвитком класової диференціації суспільства і зростанням приватних інтересів до рівня загалькласових, із тим, що йшов паралельно цьому ростом впливу держави в житті суспільства.
Роль нормативно-правових актів і насамперед закону - нормативного акта вищого представницького органа державної влади, різко зросла в період становлення і прогресивного розвитку капіталістичного суспільства. Це порозумівається поруч причин, у тому числі:
а) прискоренням темпів суспільного розвитку;
б) утворенням єдиного національного ринку і централізацією політичної влади, посиленням її ролі в охороні буржуазних відносин власності;
в) максимальною можливістю використання у своїх інтересах представницьких органів державної влади буржуазією, у той час як при відомому компромісі з дворянством органи керування і судна часто залишалися в руках останніх.
Закон стає головним джерелом права в буржуазно-демократичних республіках, а серед законів перше місце займають конституції - основні закони держави. Однак співвідношення між законом "статутом" і судовим прецедентом при формальному визнанні верховенства закону в буржуазному суспільстві в період розвитку промислового капіталізму виявляється різним в англо-американській та романо-германської родинах правових систем. Якщо системи права на континенті Європи ґрунтувалися починаючи з французької буржуазної революції на кодексах, то англо-американська правова система продовжувала ставити судовий прецедент майже на один рівень зі статутом і не знала кодексів. Загальне право Англії по масштабах значно перевершувало та й перевершує статутне, а самі закони парламенту регулюють лише деякі сторони відносин, залишаючи значне місце дії судової практики навіть у випадках, коли питання загалом відрегульоване законодавством.
В Франції, а за нею в Німеччині завжди існувало прагнення передбачити в кодексах і законах усі можливі випадки, не залишаючи місця для інших джерел права, значення яких взагалі ігнорувалося. Навпроти, в Англії і США загальне право фактично виявлялося основним джерелом права, а закон скоріше сприймалося як вилучення або доповнення до судової практики, а часом і як кошти закріплення неписаних норм загального права. До того ж акти органів влади завжди підлягали досить широкому тлумаченню суддів, що часто надавали перевагу їм, а не загальному праву. Що стосується розходжень у правових системах Англії і Франції, у тому числі різного викладу джерел права, те воно відображало особливості буржуазних революцій у цих країнах і специфічне відношення буржуазії до судових органів та й своєрідність всієї історії права в названих державах.
У ХХ столітті, у період імперіалізму, різка грань між англо-американською і романо-германською буржуазними системами права, по положенню джерел права, стирається. У країнах континентальної Європи роль закону падає, зростає значення судової практики й актів органів керування. Це порозумівається не тільки недостатньою гнучкістю правового регулювання, заснованого цілком на кодексах, але й узвишшям виконавчої влади, урядів, найбільше тісно зв'язаних з монополіями, "міністеріалізмом", протипоставленим колишній ролі парламентів. У країнах, де широко діяло загальне право, підсилюється законодавча діяльність і підвищується активність адміністрації, хоча закон і отут уже не може зайняти те місце, що він займав серед джерел права у Франції середини ХХ століття.
У міжнародному праві досить розповсюдженим джерелом права є договір - можна зустрітися з практикою висновку нормативно-правових договорів і при регулюванні відносин усередині держави. Виявлялися джерелами права і праці вчених-юристів, коли ними керувалися безпосередньо при винесенні судових рішень, санкціонуючи тим самим юридичні положення офіційно, так чи інакше від імені державної влади. У середні століття та й зараз у малорозвинених країнах джерелами права є релігійні норми, підтверджувані юрисдикціоними органами світської влади.
Історія розвитку і модифікації джерел права досить повчальна. Вона свідчить про те, що не тільки власне право, його зміст, але також джерела "форми вираження" юридичних норм залежать від характеру даної соціальної формації, є
Loading...

 
 

Цікаве