WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Загальне поняття права, об'єктивне та суб'єктивне право - Курсова робота

Загальне поняття права, об'єктивне та суб'єктивне право - Курсова робота

суб'єктами у формі дій чи бездіяльності;
е) масовістю - за певними своїми ознаками вони повинні бути поширеними, а не оригінальними, одиничними;
є) повторністю, тобто здійснюватися як у минулому,так і теперішньому чи майбутньому часі.
Сфера свободи як суттєва риса права знаходить своє втілення:
а) у правосвідомості у формі правових ідей, принципів, теорій, концепцій, почуттів, поглядів, переконань суб'єктів права;
б) у правоздатності суб'єктів, тобто їх властивості мати свободну волю, здійснювати вільний вибір;
в) у правовій поведінці у вигляді дій чи бездіяльності, що є результатом свободи вибору і свободи волі взаємодіючих суб'єктів;
г) у правових нормах-моделях поведінки та їх системі як масштабі свободи суспільства і його членів;
д) у законах та інших нормативних актах та індивідуальних рішеннях, що є зовнішньою формою визначення та вираження права як міри свободи;
є) у суб'єктивному праві та обов'язку - форми свободи, відповідно, як можливості і необхідності певних дій тощо.
Право як міра свободи, масштаб якої відображає характеристики, властивості визначати межі свободи, відокремлювати її від несвободи (сваволі), оцінювати соціальну поведінку з точки зору її відповідності об'єктивним закономірностям функціонування і розвитку суспільства. На відміну від інших соціальних визначень свободи право -це її міра, яка є:
1) формально-визначеною, тобто чітко зафіксованою у формі моделей поведінки в нормах і нормативних приписах, які зовнішньо відображені в особливих письмових документах (нормативних актах, договорах, судових прецедентах);
2) рівною - свобода різних суб'єктів визначається єдиним способом, на єдиних засадах;
3) справедливою - відображує об'єктивно зумовлене співвідношення свободи вибору варіантів поведінки та їх обмежень відповідно до досягнутого суспільством рівня цивілізованості, соціального прогресу;
4) інституціональною - у розмаїтті своїх виявів, форм складає певний соціальний інститут як феномен, самостійне явище;
5) легітимною - загальновизнаною, сприйнятою суспільством;
6) універсальною. - спроможною урегульовувати різні за природою соціальні відносини.
У нормативному розумінні право - це система особливих соціальних норм, що характеризується формальністю, визначеністю, формулює права і обов'язки, які встановлюються (санкціонуються), гарантуються і охороняються державою. Формальність (позитивність) права означає сфор-мульованість, відображення його норм у статтях нормативних актів - письмових юридичних документах. Визначеність права відображує притаманну йому властивість точного і повного формулювання правил поведінки, в тому числі: умов, за наявності яких починає діяти норма права (гіпотеза); ознак діяння, що повинно бути здійсненим за даних умов (диспозиція); можливих заходів державного впливу у випадках невиконання вимог норм права (санкція). Норми права - це модель юридичного взаємозв'язку суб'єктів, особливістю якого є забезпечення певних можливих діянь одних суб'єктів відповідними діяннями інших.
Право тісно пов'язане з волею держави, її функціонуванням. Держава, її органи, посадові особи встановлюють нові правила поведінки, санкціонують вже існуючі соціальні норми, надаючи їм усіх властивостей норм права, гарантують використання, виконання чи додержання вимог норм права, створюють для цього необхідні умови, в тому числі забезпечують відновлення порушених прав суб'єктів, примусове виконання обов'язків чи покарання правопорушників. Системність права означає, що норми права не відокремлені одна від одної, а взаємопов'язані, і у своїй сукупності становлять ієрархічну структуру.
Деякі риси норм права властиві й іншим соціальним нормам, але тільки норми права характеризуються усім комплексом цих ознак, що є достатніми для характеристики їх своєрідності, специфіки. Наприклад, деякі корпоративні норми відображуються у статутах громадських ор-ганізацій, норми моралі можуть відображувати як права, так і обов'язки особи тощо.
Право є система норм, а це означає, що властивості права не зводяться тільки до властивостей норм права. Право має й інші ознаки, що властиві тільки йому як цілому. Право як засіб упорядкування суспільних відносин формується діяннями більшості членів суспільства, які створюють основу нормального його функціонування, на достатньо високому ступені ймовірності визначають напрямок соціального розвитку. Поряд з цим, особливістю права є й те, що воно певною мірою формується і за участю інших діянь, волевиявленням меншості населення країни, враховує її інтереси, забезпечує цій меншості певний обсяг свободи і незалежності. Тим самим право сприяє збереженню цілісності суспільства, запобігає виникненню соціальних конфліктів, створює умови для існування суспільства взагалі.
У такому розумінні право - це ознака цивілізації, культури суспільства, людства, являє собою соціальну цінність, благо як для суспільства взагалі, так і для кожного його члена зокрема. Право як прояв цивілізації, продукт громадянського суспільства на чільне місце покладає визнання людини як розумної, вільної істоти, яка спроможна самостійно вирішувати, що для неї добре, а що - погано, тобто в цьому випадку діє презумпція свободи людини, визнання самостійності, автономності її поведінки у сфері особистого життя від волі держави. Таке тлумачення права докорінним чином відрізняє гуманістичне праворозуміння від поглядів на право в патерналістських, авторитарних та тоталітарних суспільствах. Де, навпаки, діє презумпція сваволі людини, її нездатності до внутрішньої саморегуляції, вважається, що член суспільства може жити переважно лише за нормами поведінки, встановленими державою або іншими соціальними інститутами (церквою, політичною партією тощо). Подібне тлумачення права спотворює його сутність і насправді є проявом безправності людини, інструментом державного примусу, механізмом зов-нішнього власного впливу на поведінку особи.
ОБ'ЄКТИВНЕ ПРАВО
Джерела правових норм
Джерелом права є матеріальні умови життя суспільства - пануючий тип виробничих відносин. Законодавець - державна влада, не робить законів, не винаходить їх, а тільки формулює. Формування права - правотворення починаються в сфері матеріальних відносин власності , на рівні сутності права третього порядку. Саме отут виникає особливий соціальний феномен у виді фактичних суспільних відносин, що по своїй природі вимагають юридичної форми й у зачатку несуть уже її найважливіші риси. Але завершується складний процес правотворення формулюванням відповідних юридичних норм за допомогою державної діяльності. Результат цієї діяльності -державні акти. Ці акти - кожний окремо або в деякій сукупності - містять юридичні норми і є формами вираження об'єктивного права, за традицією іменованими джерелами права. Якщо дійсне джерело права лежить у фактичних відносинах власності і
Loading...

 
 

Цікаве