WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Загальне поняття права, об'єктивне та суб'єктивне право - Курсова робота

Загальне поняття права, об'єктивне та суб'єктивне право - Курсова робота

праворозуміння основна увага зосереджується на процесах виникнення і формування права, йогосоціальної детермінованості об'єктивними і суб'єктивними умовами життя суспільства.
Інструментальному підходу властиве дослідження права як специфічного регулятора соціальних відносин, за допомогою якого здійснюється і забезпечується державне управління суспільством.
Дослідження права як феномена культури, соціальної цінності складає основу аксіологічного підходу. Правова дійсність вивчається у цьому випадку крізь призму її відповідності досягнутому суспільством рівню соціального прогресу, що дає можливість виділити питому вагу "права в праві", тобто дати оцінку прогресивності правових явищ, виявити в них те, що відображує регресивні тенденції, гальмує суспільний розвиток.
Системному підходу відповідає відображення правової дійсності як системи (сукупності) правових явищ, що певним чином пов'язані між собою і утворюють єдине ціле .
Терміном "праворозуміння" позначається не тільки поняття права чи його визначення, а й уся сукупність загальнотеоретичних понять і визначень, що охоплюють правову реальність та правову систему. Статичний аспект її складають норми права, правовідносини, суб'єкти права, правопорядок тощо, а динамічний - правотворчість, реалізація норм права, їх застосування, правове мислення та інші правові процеси.
Соціологічне праворозуміння, на відміну від нормативного, як право визнає не сукупність (систему) абстрактних і формальних соціальних норм, а безпосередньо суспільне життя, певним чином упорядковану взаємодію соціальних суб'єктів, "живе" право як конкретне, динамічне, фактично ісуюче явище, що лежить в основі створення законів та прийняття інших юридичних рішень. Право як "нормальна" соціальна поведінка і право як правила цієї поведінки, що узагальнені і сформульовані в законі, співвідносяться як форма і зміст.
Поряд із зазначеним, в правознавстві мають місце й інші підходи до праворозуміння - аналітичний, вольовий, класовий тощо. Історія і сучасність правових вчень дає цьому багато прикладів. Разом з тим, незважаючи на певні відміни в цих підходах, між ними є і спільне - бо тією чи іншою мірою, в тій чи іншій формі вони стосуються сфери свободи людини, способів та засобів її визначення, обмеження, оцінки, звільнення від сваволі. Саме такий підхід до визначення сутності, змісту, форм існування, призначення права властивий ліберальним та гуманістичним традиціям у праворозумінні. Деколи його позначають як філософський рівень пізнання права, тим самим намагаючись відрізнити від спеціально-юридичних теорій.
Сутністю права є свобода людини, але свобода не будь-яка, а певним чином визначена та забезпечена. Свобода - це притаманні людині властивість і форма життя, що відображають її прагнення до самовираження, самореалі-зації, але це не означає, що свобода є можливістю здійснення будь-яких діянь. "Якщо свобода складається взагалі з можливості робити все, що бажають, то ми можемо признати таке уявлення повною відсутністю культури думки"', тобто це ілюзія свободи, її сурогат, свавілля. Дійсна свобода тісно пов'язана з необхідністю - об'єктивними законами розвитку суспільства, реалізується на основі їх пізнання і у відповідності з ними.
Свобода суб'єкта включає і свободу вибору певного варіанта діяння, свободу волі як властивість суб'єкта приймати відповідне рішення, свободу діяння як безперешкодне його здійснення. Реальний характер соціальних закономірностей передбачає обмеження лише абсолютної свободи суб'єкта, але обумовлює наявність свободи вибору і здійснення певного різноманіття діянь, що в тому чи іншому випадку відображають необхідність. Право і є "царство реалізованої свободи"', тією її сферою, в межах якої соціальний суб'єкт, спроможний приймати адекватні соціальним закономірностям рішення, є вільним у виборі варіанта діяння і безперешкодному його здійсненнії.
Реальна сфера свободи соціального суб'єкта як сутність права виявляє себе в різних правових явищах - нормах права, суб'єктивних правах і обов'язках, правових принципах, правовідносинах тощо, кожне з яких у властивій йому формі відображує сферу свободи того чи іншого суб'єкта (суспільства, держави, громадської організації, людини). Сфера свободи є єдність протилежностей - свободи як варіантів діянь, що їй відповідають, і несвободи як обмеження кількості цих варіантів, але й остання за своєю сутністю є свобода у тому розумінні, що розглядалося раніше. Несвободу як об'єктивно обумовлене обмеження свободи вибору слід відрізняти від абсолютної свободи, бо саме вона є протилежністю дійсної свободи - свавіллям чи несвободою, тому, якщо свобода є проявом необхідності, то несвобода, свавілля - випадковості, хаосу.
Різні соціальні суб'єкти володіють неоднаковою спроможністю пізнавати об'єктивні умови свого життя, діяти на їх основі, тому в суспільстві створюються різноманітні механізми, що властивими їм засобами сприяють реалізації свободи суб'єктів чи протидіють проявам свавілля (звичаї, мораль, релігія, юридичне право, політичні норми тощо).
Не тільки право, але й деякі інші соціальні явища відбивають сферу свободи соціального суб'єкта. Наприклад, мораль, наука, звичаї, політика тощо. Проте кожному з них властиві як "своя" сфера вільного суспільного життя, так і засоби її визначення та забезпечення.
Право як певна сфера свободи характеризується тим, що воно є свободою:
а) взаємодії з іншими суб'єктами;
б) у першу чергу, діянь, що знаходять своє зовнішнє втілення у вигляді дій чи бездіяльності;
в) що поєднує в собі свободу суспільства і його членів;
г) межі якої визначаються суспільством, а не окремою людиною;
д) реалізація якої забезпечується, захищається юридичними засобами;
є) не кожного окремого індивіда, а типових членів суспільства, типологія яких здійснюється відповідно до їх місця та ролі в суспільстві, тому межі свободи є рівними для кожного з однойменних суб'єктів.
До правової сфери свободи відносяться не всі, а лише певна частина соціальних діянь, що відзначаються:
а) соціальною значущістю, тобто вони є блага, цінність не тільки для окремого суб'єкта, але й суспільства взагалі, а звідси випливає, що ці діяння є формою взаємодії членів суспільства як між собою, так і з своїми об'єднаннями, суспільством взагалі і впливають тим чи іншим чином на їх функціонування;
б) свідомістю, тобто ці діяння є результатом і здійснюються на основі адекватного відображення дійсності;
в) вольовим характером діянь, що виконуються добровільно самими суб'єктами, відображають їх відношення до дійсності;
г) соціальною обумовленістю - існують об'єктивні і суб'єктивні чинники, що викликають ці дії;
д) зовнішньою вираженістю, тобто ці діяння тим чи іншим чином впливають на оточуюче середовище, можуть фіксуватися у матеріальних об'єктах або спостерігатися іншими
Loading...

 
 

Цікаве