WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Судоустрій Литовсько-Руської держави - Реферат

Судоустрій Литовсько-Руської держави - Реферат


Реферат на тему:
на тему:
Судоустрій Литовсько-Руської держави
План
Вступ
1. Входження українських земель до Литовського князівства.
2. Етапи розвитку судоустрою.
3. Судові установи:
а. земський суд;
б. гродський суд;
в. підкоморський суд;
г. церковні суди;
д. суди у містах з Магдебурзьким правом;
е. цеховий і вотчинний суди;
є. копний суд.
4. Судова система на Запоріжжі.
Висновок
Використана література
Вступ
Спочатку, після входження українських земель до литовського князівства, діяла судова система, яка була притаманна Київській Русі. До кінця 14 ст. суд великого князя литовського був аналогічний суду княжої доби. Вся повнота судової влади належала главі держави або удільним князям. Від себе вони передавали справи судочинства посадовим особам - воєводам, намісникам, державцям, старостам, тіунам. Удільні князі підлягали тільки суду великого князя. Суд не був відокремлений від адміністрації. Міські та сільські громади мали власні суди, існував церковний суд. Проте згодом відбувається наступ на цю систему.
Входження українських земель до Литовського князівства
Після розпаду Київської держави та занепаду Галицько-Волинського князівства державно-правовий розвиток на переважній частині сучасних українських земель пов'язаний з експансією зміцнілої за князя Гедиміна (1316-1341 pp.) Литовської держави. Протягом другої половини XIV ст. більшість українських земель була приєднана до складу Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського (офіційна назва держави). У 1387 р. галицькі землі були захоплені Польщею, на Закарпаття поширилася влада Угорщини, а Буковиною заволоділо Молдавське князівство. Приєднання українських земель до складу сусідніх держав негативно вплинуло на долю української державності, оскільки вона була ліквідована.
Отже, шляхом об'єднання не тільки українських, а й білоруських та московських земель на початку XV ст. утворилася держава, до якої входили території сучасної Білорусії, Литви, Російської Федерації та України (зокрема, Волинь, Київщина, Поділля та частина Лівобережжя). Ця держава проіснувала до 1569 p., коли в Любліні відбувся спільний польсько-литовський сейм, на якому було підписано акт унії Литви та Польщі. За умовами Люблінської унії перестала існувати литовсько-руська форма державності українського народу, а Корона (тобто, Польща) і Велике кня-зівство Литовське об'єднувалися в одну державу - Річ Посполиту, яка остаточно розпалася тільки в кінці XVIII ст.
До кінця XIV ст. судоустрій і судочинство в українській частині Великого князівства Литовського були подібні до судоустрою і судочинству часів Русі та Київської держави. Великий князь мав найвищу судову владу, однак його компетенція обмежувалася. Так, справи по обвинуваченню князів, бояр, урядовців, справи про позбавлення феодалів честі, обвинувачення в анти-державних злочинах, а також скарги на рішення нижчих судів спочатку князь розглядав одноособово, але пізніше найважливіші справи почали вирішуватися князем спільно з пани-радою - установою центрального державного управління у Великому князівстві Литовському в період до Люблінської унії, яка походила з боярських княжих рад і княжої ради Віденських правителів Литовського князівства. Іноді і сама пани-рада здійс-нювала правосуддя без участі князя, однак цей суд за часів Великого князівства Литовського не перетворився в окрему судову установу. Крім того, через велику кількість справ князь доручав службовцям з найближчого свого оточення здійснювати судові функції, але ці суди (маршалкові, асесорські) мали тимчасовий характер.
Етапи розвитку судоустрою
Захоплення і утримання українських земель польсько-литовськими феодалами з кінця XIV ст. поступово обумовило зміни як у судоустрої, так і в судочинстві України. В організації судів та розвитку правової системи на українських землях за доби Великого князівства Литовського дослідники вирізняють три етапи.
Перший етап охоплює історичний період з часу захоплення території руських князівств у середині XIV ст. до укладення Кревської унії між Литвою і Польщею в 1385 р. Для цього етапу є характерним подальше панування місцевого права в усіх його галузях, наявність незначних змін в організації та компетенції судових установ, а також виникнення суду великого князя над підлеглими йому князями.
Другий етап охоплює період часу від 1385 р. до ухвалення II Литовського статуту у 1566 p., який характеризується інтенсивним процесом проникнення на територію сучасної України західноєвропейського і польського права та суттєвими змінами в судоустрої після Бєльського сейму 1564 p., пов'язаними з позбавленням магнатів і шляхти права судової юрисдикції та створенням великим князем нової системи державних судів. Суди доби Русько-Литовської держави поділялися на державні, доменіальні, міські, копні та церковні. Державні суди перебували під безпосередньою юрисдикцією великого князя литовського та його урядовців і поділялися на господарські, комісарські, межові, асесорські, маршалкові суди та суд панів-ради.
Третій етап організації та діяльності судових органів доби Литовсько-Руської держави - від запровадження II Литовського статуту (1566 p.), яким фактично і завершилася судова реформа, до остаточного розпаду Речі Посполитої у кінці XVIII ст. За Литовським статутом 1566 р. князівство Литовське було поділено на староства та повіти і передбачалося створення в кожному повіті трьох судів - земського, гродського, підкоморського. Апеляційною інстанцією для всіх трьох повітових судів був великий князь литовський.
Судові установи.
Судова система в українських землях безпосередньо визначалася класовим і становим ладом суспільства. Вона грунтувалася на таких засадах: залежності суду від адміністрації або на повному злитті з нею, становому принципі побудови судової системи.
Представники панівних станів користувалися "судом рівних". Магнати і шляхта судилися у сеймовому та королівському судах. Шляхта підпадала під юрисдикцію повітових шляхетських судових органів - земських судів, які сама й утворювала. Згідно з Литовськими статутами земські суди розглядали кримінальні й цивільні справи, виконували функції нотаріату.
А. Земський суд. Земський суд складався з судді, підсудка і писаря. Усі ці посадові особи обиралися повітовими шляхетськими сеймиками. На кожну посаду обиралося чотири кандидати з місцевих шляхтичів-християн ("веры годних"), які були письменними і знали право. Із списку кандидатів великий князь Литовський затверджував одного на кожне
Loading...

 
 

Цікаве