WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Основні риси законодавства (середина 1960-х — середина 1980-х pp.) - Реферат

Основні риси законодавства (середина 1960-х — середина 1980-х pp.) - Реферат

виконання покладених на них функцій виправлення і перевиховання засуджених. У багатьох випадках особи, перебуваючи у виправно-трудових установах, набували антисоціальної орієнтації.
Виправно-трудове законодавство. 11 липня 1969 p. Верховна Рада СРСР прийняла Основи виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік. На їх базі в Україні 23 грудня 1970 p. був затверджений і з 1 червня 1971 p. введений у дію Виправно-трудовий кодекс УРСР. Це законодавство мало завдання забезпечити виконання кримінального покарання.
ВТК УРСР мав такі розділи: виправно-трудове законодавство Союзу РСР і УРСР; загальні положення виконання покарання у вигляді позбавлення волі, заслання, вислання і виправних робіт без позбавлення волі; порядок і умови виконання покарання у вигляді позбавлення волі, заслання, вислання, виправних робіт без позбавлення волі; підстави звільнення від покарання; допомога особам, звільненим із місць ув'язнення; спостереження і нагляд за особами, звільненими від відбування покарання; участь громадськості у перевихованні засуджених.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 лютого 1977 р. до Основ виправно-трудового законодавства було включено новий розділ - порядок і умови виконання умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці. Указом Президії Верховної Ради СРСР під 15 березня 1983 p. було затверджено Положення про порядок і умови виконання криміна-
Див.: Г р и щ у к В. К. Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії і методології. Львів, 1992. - С. 156.
oo Відомості Верховної Ради УРСР. - 1171. - № 1. - Ст. 6.
льних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених. У цьому акті визначалися порядок і умови виконання покарань у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, штрафу, громадського осуду, конфіскації майна, позбавлення воїнського або спеціального звання.
Процесуальне законодавство. В Україні законодавство про цивільне судочинство складалося із прийнятих 8 грудня 1961 p. Основ цивільного судочинства Союзу РСР і союзних республік та виданого у відповідності з ними у липні 1963 p. Цивільного процесуального кодексу УРСР.
ЦП К УРСР встановлював загальні положення цивільного су-дочинства: містив норми про осіб, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки; про провадження в справах у судах першої інстанції, касаційній та наглядній інстанціях; визначав виконання судових рішень; цивільні процесуальні права іноземних громадян і осіб без громадянства; містив норми про позови до іноземних держав, судові доручення і рішення іноземних судів; визначав порядок розгляду справ у зв'язку з міжнародними договорами та угодами.
Завдання цивільного судочинства полягало у правильному і швидкому розгляді та вирішенні цивільних справ з метою охорони суспільного і державного ладу СРСР, соціалістичної системи госпо-дарства і соціалістичної власності, захисті політичних, трудових, житлових та інших особистих і майнових прав та інтересів громадян, що охороняються законом. Отже, на перше місце був поставлений захист інтересів не громадян, а держави.
У ЦП К УРСР відзначалось, що правосуддя у цивільних справах здійснюється тільки судом і на засадах рівності перед законом усіх громадян, незалежно від їх матеріального, майнового і службового становища, статі, національності, расової належності та віросповідання. ц,
У період, що розглядається, законодавство про кримінальне судочинство складалося з Основ кримінального судочинства Союзу і РСР і союзних республік, прийнятих 25 грудня 1958 p., і Кримінально-процесуального кодексу УРСР, затвердженого 28 грудня 1960 p.
КПК УРСР містив норми: про порушення кримінальної справи, дізнання і попереднє слідство; про провадження справ у суді першої інстанції; про провадження справ у касаційній і наглядній інстанціях; про виконання вироків, ухвал і постанов суду; про застосування примусових заходів медичного характсру-
Завданнями радянського кримінального судочинства проголо-шувалися швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних і
забезпечення правильного застосування законів із тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий справедливому покаранню і жодний невинний не був притягнений до кримінальної відповідальності і засуджений.
11 липня 1969 p. було затверджено Положення про попереднє взяття під варту. Попереднє взяття під варту допускалося ним як виключна міра: тільки у випадках, коли існували підстави припускати, що обвинувачений сховається від слідства або перешкоджатиме встановленню істини при розслідуванні злочину, продовжуватиме злочинну діяльність або може ухилитися від виконання вироку.
Указами Президії Верховної Ради СРСР від 11 липня 1969 p. і З лютого 1970 p. була розширена участь захисника у кримінальному процесі. Захисник допускався до участі у справі з моменту оголошення обвинуваченому про закінчення попереднього слідства і пред'явлення йому для ознайомлення усіх матеріалів справи, але за постановою прокурора захисник міг бути допущений до участі у справі і з моменту пред'явлення обвинувачення.
Основні принципи процесуального права були закріплені в Конституції УРСР 1978 p. Це такі, як здійснення правосуддя тільки судом на засадах рівності усіх громадян перед законом; участь у суді першої інстанції народних засідателів; колегіальність розгляду цивільних і кримінальних справ у всіх судах; незалежність суддів та народних засідателів та підкорення їх тільки законові; гласність судового розгляду; право осіб, які беруть участь у справі, виступати в суді рідною мовою, а також знайомитися зі справою через перекладача; право обвинуваченого на захист. Конституційне закріплення одержав і такий принцип, як участь громадських організацій і трудових колективів у судочинстві в цивільних і кримінальних справах.
Проте багато які з перелічених демократичних принципів .алеко не завжди здійснювалися на практиці. Кримінальне-процесуальне законодавство не забезпечувало належних юридичних гарантій прав особи. Недостатня вимогливість суддів до якості розслідування призводила до того, що траплялися випадки, коли слідчі різними засобами вимагали у підслідних визнання своєї вини. Широке поширення одержав арешт як міра запобігання, навіть у тих випадках, коли у ньому не було необхідності. При цьому нерідко порушувались встановлені законом строки слідства і відповідно строки перебування під вартою до суду. Незабезпеченість прав обвинувачених посилювалась ще й тим, що радянське кримінально-процесуальне законодавство у період, що розглядається, не передбачало обов'язкової участі адвоката на попередньому слідстві (хоча в усіх цивілізованих країнах це було нормальним явищем). Відмова підслідному в праві користуватися послугами адвоката на стадії попереднього слідства - наслідок сталінсько-берієвської "ю-сгиції", який серйозно ущемляв гарантії правгромадян.
Loading...

 
 

Цікаве