WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Українська політична думка XVI - початку XVIIст. (пошукова робота) - Реферат

Українська політична думка XVI - початку XVIIст. (пошукова робота) - Реферат

принципів організації людського співжиття "Вишенський висунув гуманістичну вимогу перебудови суспільства згідно з засадами справедливості, правди, рівності, щоб бідні, "голяки" могли жити нормальним людським життям, звільнитися від гнобителів" [214, с. 9].
Рівність - це головний принцип організації міжлюдських відносин. І ця рівність детермінується двома причинами - природою і Богом. Всі люди від природи є рівними, бо складаються з однієї й тої ж субстанції, незалежно від соціального стану. Звертаючись до можновладних опонентів І. Вишенський ставить доволі риторичне з його точки зору запитання: "Або ти не холоп такий же, скажи мені! Або ти не таж матерія, глина і персть... Або ти не те ж тіло і кров! Або ти не таж жовч, харкотини, слина і тління! Або ти з каменю витесаний і не маєш кишок і слизу хлопського..." [32, с. 100-101]. Всі є рівними і перед Богом, який один є справжнім повелителем світу і людської долі. Але й Ісус Христос, за І. Вишенським, показуючи приклад, велич свою доводить через служіння людям: "Сам всім, а не одному ноги умив і першість в послідності, а не господські всім зобразив" [32, с. 177].
Королі, царі та інші можновладці переважають всіх інших лише своєю владою, а кров'ю, плоттю і смертю вони є рівними з своїми підданими. А всі разом люди є рівними перед Богом. З цього Іван Вишенський робить висновок про те, що оскільки особа якій належить влада є рівною зі своїми підданими, постільки її влада може і повинна бути обмежена. Властитель, як і будь який смертний, може припускатися помилок, а отже, і повинен нести за них відповідальність. Влада державна є незаперечною лише тоді, коли властитель підкоряє особисті пристрасті основному - забезпеченню найбільшого блага для підданих у відповідностями з Божими заповідями.
Відкидаючи єдиновладдя і волюнтаризм у політичному житті суспільства 1. Вишенський висуває натомість концепцію соборноправності. Соборноправність випливає з основоположних принципів організації церковного і суспільного життя громад ранніх християн. І. Вишенський зазначає, що Ісус Христос християнам "...слід залишив: соборно один одного ісправляючи, а не одному над всіма поганськи володіючи" [32, с. 179]. Як зазначає А. Пашук "Рівність, свобода, справедливість, братерство, благочинність тощо повинні лежати в основі всієїжиттєдіяльності людини і народу (не тільки в релігійному, а й у суспільному житті). Вишенський прагнув довести, що лише дотримання принципу соборності забезпечить рівність всіх людей як у церковнорелігійному, так і в суспільно-політичному житті, усуне несправедливість, гноблення, визискування, тиранію і всяке інше зло" [214, с. 132].
Соборноправність І. Вишенського відкидає саму необхідність існування державного апарату для регулювання суспільного життя. Його повинно замінити громадське самоуправління. При цьому він вважає, що в основі такого способу регулювання міжлюдських відносин повинна лежати ліквідація майнової нерівності членів суспільства. Допускається лиш "мала власність" для підтримання земного існування, за умови, що вона зароблена чесною працею. "Велика" ж власність, як породження жадібності і передумова прагнення до панування над іншими, викликає у афонського монаха стійке несприйняття.
Аналізуючи витоки ідеї І. Вишенського про соборність як принцип організації суспільного життя, І. Франко відзначав: "Основою організації суспільної в нього була церков, щоправда, в розумінні далеко ширшім, ніж воно утерлося тепер. Під церквою розумів Вишенський не тільки духовенство вище і нижче, але і всіх вірних, котрі мали право забрати голос в ділах церковної адміністрації, а навіть догматичних... всі діла чисто світські повинні були рішатися зі становища церковного" [293, с. 206].
Талановитий письменник-полеміст є виразником антивладних настроїв найбідніших плебейських мас тогочасної України, які, не знаходячи перспектив у реальному житті, звертались до утопічних ідеалів раннього християнства. На думку П. Яременка "Серед полемістів Іван Вишенський найсильніше і найширше виявляє свій "хлопський" демократизм, обстоюючи і захищаючи інтереси найбідніших верств міщанства і селянства. З цих позицій письменник бореться художньо-публіцистичним словом проти феодально-шляхетської системи гніту і дискримінації, проти душителів соціальної і національної свободи українського народу" [323, с. 17].
Викриття І. Вишенським соціальних причин унії та її наслідків для українського народу, нищівна критика феодальних порядків тогочасної Речі Посполитої, стійка неприязнь до будь яких проявів елітності, часто приводили до того, що він не робив різниці між іноземними загарбниками, зрадниками і представниками місцевої знаті, що прагнули захистити своїх одновірців. При цьому І. Вишенський сам же порушував свою власну вимогу судити про людину не за її походженням, а за реальними справами. І. Єрьоміна у передмові до зібрання творів письменника, зазначає, що "Звертає на себе увагу той факт, що Вишенський жодного разу, в жодному зі своїх творів, добрим словом не згадав князя Острозького, цього визначного вождя православної шляхетської опозиції. Не згадав про нього навіть у своєму посланні з приводу появи друком "Апокрисиса" Христофора Філалета, яке направив князю Острозькому. Більш того, Вишенський, з точки зору сучасних йому шляхетських і братських полемістів, повівся з князем явно нетактовно, коли в "Пораді" послався на його сина князя Костянтина, що помер бездітним 1588 року, як приклад того, які наслідки загрожують зрадникові віри своїх батьків. Стриманість і сухість Вишенського щодо князя Острозького особливо впадає в око на фоні відгуків про нього шляхетських і "братських" письменників" [92, с. 13].
Полеміка І. Вишенського з уніатами виходила далеко за межі суто релігійної проблематики. Відстоюючи інтереси і виражаючи настрої найбідніших соціальних верств України, він жорстко критикував владоможців безвідносно до їх віросповідної і національної незалежності. Тим самим, безумовно талановитий письменник продовжував посилювати відчуженість українських панівних верств від іншої частини народу.
Ця відчуженість зменшувала шанси відродити державну незалежність українських земель, що перебували в складі Речі Посполитої, відкидала можливість побудови українським народом власної держави на довшу історичну перспективу. Однак проблема української державності не хвилювала І. Вишенського, оскільки його ідеал - соборноправність, як форма громадського самоуправління, що повинна замінити собою державний управлінський механізм з його потенціями до пригнічення людини людиною, до нав'язування масам волі одиниць.
Оцінюючи соціально-політичний зміст літературної спадщини І. Вишенського І. Франко відзначав, що полеміст "взиває до
Loading...

 
 

Цікаве