WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Українська політична думка XVI - початку XVIIст. (пошукова робота) - Реферат

Українська політична думка XVI - початку XVIIст. (пошукова робота) - Реферат

свою зверхність, не жодного пожитку свого, а тільки духовної втіхи, згоди, милості християнської і постраху єретиків і турків шукає?" [279, с. 292]. І відповідає, що римський престол прагне утвердити не лише свою духовну владу, а й вплив у світських справах, заявляючи, що перший римський папа отримав владу над всім християнським світом від самого Ісуса Христа. При цьому, заручившись підтримкою польської влади, католицька церква бореться з православ'ям на українських і білоруських землях не стільки силою переконаності і твердості у вірі, скільки силою зброї і відкритим насильством.
Захист свободи віросповідання, свободи сумління - одне з головних завдань Хр. Філалета. При цьому він вибудовує свою аргументацію спираючись не тільки на питання церковної догматики, а й на положення політичної науки. Зазначаючи, що всі громадяни Речі Посполитої присягають королеві і беруть на себе рівні зобов'язання перед ним і державою, полеміст робить висновок, що всі вони повинні бути рівними і в своїх правах, незалежно від конфесійної приналежності. Крім того, не лише піддані присягають королю, але й він, при вступі на престол присягає народу, державі і її громадянам. Взаємна присяга є ніби своєрідним договором між королем, як втіленням держави, і її громадянами, незалежно від того до якої церкви вони належать. Таким чином, вибір віри є справою особистого сумління кожної людини в державі, а рівність громадян в правах зумовлюється рівністю їх обов'язків.
Католицька церква прагне порушити рівновагу прав і обов'язків у польській державі. Римська курія намагається поставити світську владу Речі Посполитої під свій контроль, а та, у свою чергу, визнає фактично не лише духовну, а й світську вищість папи. "Котрий король буде коронований від найвищого архієпископа в королівстві, іменем римського папи, і присягне до рук поіменованого митрополита вірність і послушенство святому римському костелові, а коронований будучи, пошле свої посли до Риму, яко вищого" [279, с. 294].
Коли ж король, визнавшиверховенство папи, змушений буде надавати переваги одній із церковних концесій, його держава може опинитись під загрозою внутрішнього конфлікту: "Стережетеся того, аби тою дірою, котра в правах нам служачих діє, всі вашим милостям свободи не вислизнули" [279, с. 303]. Монарх, для забезпечення власного спокою і процвітання держави, повинен шанувати права і свободи своїх підданих.
Важливе місце в "Апокрисисі" займає питання про управління церквою. На противагу концепціям церковного авторитаризму, Хр. Філалет захищає ідею колективного управління церквою. При цьому він наголошує, що всі люди є однаково наділені розумом і здатні самостійно трактувати проблеми Святого Письма. Подібна позиція не є ортодоксально православною, а перегукується з ідеями європейського протестантизму, що в подальшому вилились в ідеї політичної рівності людей незалежно від їх походження.
Оцінюючи діяльність Хр. Філалета І. Огородник і М. Русин відзначають: За реальних умов того часу Христофор Філалет у руслі реформаційних ідей прагнув дати ідеологічне обгрунтування прав українського народу, розкрити антинародну загарбницьку сутність католицизму і уніатства. Він рішуче виступав проти релігійного гноблення українців, вимагав рівних прав світських людей усіх станів у вирішенні питань церковно-суспільного життя, показував земне походження інституту римських пап, спростовуючи тим самим правомірність їх зазіхань правити всім християнським світом" [196, с. 275].
"Апокрисис" Христофора Філалета є надбанням не лише української, а й загальноєвропейської гуманістичної культурної спадщини. У колі острозьких літераторів вчений займав провідне місце і його вплив на молодше покоління полемістів був досить значним.
Одним з найяскравіших представників полемічної літератури є монах Афонського монастиря Іван Вишенський. Він народився між 1545 і 1550 роками у с. Вишня Судова в Галичині. Офіційна освіта його була нижча. Молодим І. Вишенський проживав на Волині, бував, як він сам згадує в своїх писаннях, у Луцьку. За свідченнями істориків, певний час посідав якесь становище при дворі князя Костянтина Острозького. Цілком можливо, що на його освіту вплинуло і знайомство з Острозькою академією, ректором якої в той час був знаний письменник-гуманіст Герасим Смотрицький. У 70-х роках І. Вишенський стає монахом Афонського монастиря, що міститься на території сучасної Греції. Там він, за винятком кількох приїздів в Україну в 1604-1606 роках, прожив до самої своєї смерті десь після 1620 року.
Берестейська унія викликала різко негативну реакцію Івана Вишенського, який виступив не лише проти католицької експансії на православні землі України і Білорусі, а й за повернення до чистоти віри і норм громадського життя первісного християнства. Викриваючи приховані наміри ініціаторів унії, у роботі "Краткословна відповідь Петру Скарзі" він писав, що їх метою є "аби народу руського вольності, а своє сумління і присягу зламав, якщо до латини не приложаться, руський народ припущений не був" [33, с. 165]. При цьому І. Вишенський підкреслює, що справжньою метою спроб примусити українців зректися батьківської віри і, тим самим, своєї національності є прагнення заволодіти їхніми душами і майном, відібрати їх вольності і багатства.
Протест І. Вишенського викликала не лише мета унії, а й насильницькі методи її впровадження. Він вважав недопустимим насильство над сумлінням людини і ставив у приклад уніатам Христа та його учнів: "Чи не сам Христос і його учні перш за все доброчинним, а також терпінням, в собі зображенім, а потім і покаранням кротким, а не біднотворенням до віри приводили, і цей ключ, а не інший учителям відкривати вхід до царства небесного дали, залишили, зобразили?" [33, с. 166].
Справжня причина унії - в зажерливості владик духовних і світських, як католиків, так і тих православних, що дали, у пошуках власної вигоди, згоду на відречення від віри предків. Він вважає, що представники багатих верств суспільства спокушені диявольськими принадами світського життя і несуть печать найтяжчого гріха - гордині. "А коли ти показати то не можеш, чим ти ліпший від хлопа, а сам гордістю чинишся, як же ти духовним чи навіть простим християнином зватися можеш" [33, с. 165].
І. Вишенський виходив з того, що неспотворене, раннє християнство містить в собі основоположні демократичні засади - рівність, братерство, свободу, справедливість. А причиною соціальних негараздів - тиранії, деспотизму, нерівності, насильства людини над людиною, є абсолютизація спокус і принад світського життя і породжені жадібністю багатство, розкіш і прагнення до необмеженої влади і панування над іншими.
Для ліквідації соціальної нерівності і порушення істинних
Loading...

 
 

Цікаве