WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Предмет загального порівняльного правознавства. Поняття типу і типології правових систем світу. Предмет і об’єкти аналізу науки загального порівняльно - Реферат

Предмет загального порівняльного правознавства. Поняття типу і типології правових систем світу. Предмет і об’єкти аналізу науки загального порівняльно - Реферат

система, правові системи соціалістичних держав Європи, правові системи соціалістичних держав Азії і правова система Республіки Куба
Пропонуємо класифікацію правових систем за такими типами*:
1. Романо-германський тип правової системи (країни континентальної Європи: Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Німеччина, Австрія, Швейцарія та ін.). Усередині романо-германсько-го типу правової системи виділяють два підтипи, або дві правові групи:
- романську (Франція, Бельгія, Люксембург, Голландія, Італія, Португалія, Іспанія. Провідною у цій групі є національна правова система Франції);
- германську (Німеччина, Австрія, Швейцарія та ін. Провідною у цій групі є національна правова система Німеччини).
2. Англо-американський тип правової системи (Англія, Північна Ірландія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, деякою мірою - колишні колонії Британської імперії (нині 36 країн є членами Співдружності) та ін.). Усередині англо-американського типу правової системи розрізняють два підтипи, або дві групи:
- англійське загальне право (Англія);
- американське право (США).
Крім того, поділ англо-американського типу правової системи можливий на дві групи:
- європейське загальне право (Англія, Ірландія);
- позаєвропейське загальне право (США, Канада).
Право кожної країни поза Європи набуло широкої автономії в рамках англо-американського типу правової системи.
3. Змішаний тип правової системи виник на стику двох класичних типів правової системи: романс-германської та англо-аме-риканської і має специфічні риси.
У рамках цього типу можна виділити дві групи:
- північноєвропейські (скандинавські) правові системи (Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія);
- латиноамериканські правові системи (Аргентина, Парагвай, Уругвай, Чилі та ін.).
4. Релігійно-традиційний тип правової системи має декілька підтипів:
- релігійно-общинний (мусульманська, індуська, іудейська, християнська групи);
В даної класифікації враховані всі попередні, у тому числі наведені в програмі курсу "Сучасні правові системи світу" (Львів, 1999), що складена доцентом Л.А. Луць для студентів юридичного факультету Львівського університету.
- далекосхідний-традиційний (основні групи - - китайська, японська);
- звичаєво-общинний (африканська група - країни Африки, Мадагаскар).
Соціалістичні правові системи в основному стали історією (їх можна вивчати в ретроспективному плані), проте й сьогодні є низка правових систем (Куба, В'єтнам, КНДР), які зберегли соціалістичне забарвлення з внесенням до них більших чи менших - залежно від держави - новацій. Проте це не означає, що з урахуванням "соціалістичного" забарвлення їх не можна віднести до класично усталених типів правової системи.
Місце правової системи України
У історії України правова система формувалася в періоди становлення державності - Київської Русі, гетьманщини XVII - XVIII століть, УНР, ЗУНР, Гетьманату П.Скоропадського початку XX ст., своєрідно - в УРСР. Стабільності в її розвитку не було, оскільки була відсутня незалежна державність в Україні. Розвиток української правової системи в IX - на початку XIX століть, сприйняття нею візантійської культури, духу пізньоримського права, а також вплив Литовських статутів, Магдебурзького права та ін. (про що свідчить, наприклад, Кодекс 1743 р. - "Права, за якими судиться малоросійський народ"), дозволяють дійти висновку про її корені у романо-германському типі правової системи.
Більш ніж 70 років історії радянської України дали підставу віднести її правову систему, як і правові системи республік СРСР, до соціалістичного типу. Право радянської України сприйняло романо-германську концепцію правової норми. Закон вважався основним джерелом права. Звичаю і судовій практиці відводилася допоміжна роль. Доктрина не визнавалася джерелом права.
Проте галузі, інститути і поняття права розглядалися з позицій домінування публічного права і класового інтересу. Відкидався поділ права на дві підсистеми: приватне і публічне. Відповідно до тези В.І. Леніна про те, що радянська держава не визнає нічого приватного, заборонялися приватна підприємницька діяльність, валютні операції, комерційне посередництво та ін. Суворо регламентувалися цивільні договори. Повноваження суб'єктів господарської діяльності обмежувалися плановим веденням економіки, усуспільненням власності, націоналізацією підприємств, банків та ін.
У зв'язку з пануванням марксистсько-ленінської ідеології і партійного (КПРС) диктату кримінальне і публічне право передбачало жорсткі санкції за антирадянську агітацію і пропаганду. Відбулася ідеологізація судового провадження. Сформувався обвинувальний ухил при розгляді справ у суді. Затвердився ка-рально-залякувальний режим, який діяв для громадян відповідно до принципу: дозволено лише те, що не заборонено. Переважало використання імперативних норм права.
Після проголошення незалежності правова система України формується на нових засадах як самостійна (в минулому вона складала частину єдиної правової системи СРСР). Вона звільняється від псевдосоціалістичної (радянської) сутності, яка приглушила її континентально-європейські корені і забарвила їх у класово-ідеологічні тони.
Нині можна говорити про створення фундаменту незалежної правової системи України, значною мірою очищеної від партійно-догматичних нашарувань попереднього періоду. Проте правова система України перебуває у стадії перехідного періоду і зберігає деякі риси соціалістичної системи, із якої вона вийшла.
Водночас за період незалежності України закладено правовий фундамент, що дозволяє стверджувати, що вона входить до романо-германського типу правової системи на правах особливого європейського різновиду.
Відзначимо, що правові системи, крім спільних ознак, які їх об'єднують в один тип, мають певні відмінності. Вони і утворюють їх своєрідність і неповторність.
Література
1. Абрамов А.И. "Слово о законе и благодати" киевского митрополита Илариона как русская историософская реакция на христианско-идеологическую экспансию Византии // Идейно-философское наследие Иллариона Киевского. - М., 1986. - 4.2. - 42-54.
2. Автобіографія Івана Франка // Культура. - 1926. - 4.4-9. - С.42-54.
3. Актуальні проблеми суспільно-політичного розвитку України. - Львів, 1992.-118 с.
4. Андрусяк М. Генеза й характер галицькогорусофільства ХІХ-ХХ ст. - Прага, 1941.-19 с.
5. Андрусяк Т.Г. Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини). - Львів, 1998.-189 с.
6. Апанович О. Українсько-російський договір 1654 року. Міфи і реальність.-К., 1994.-96 с.
7. Барка В. Правда Кобзаря. - Нью-Йорк, 1961. - 289 с.
8. Бачинський Ю. Большевицька революція і Українці. Критичні замітки. - Берлін, 1925.-48с.
9. Бачинський Ю. Україна irredenta. - Берлін, 1924. - 237 с.
10. Бегей І. Юліан Бачинський: соціал-демократ і державник. - К., 2001. - 256 с.
11. Бегей І.І. Політичні інститути суспільства в теоретичній спадщині Юліана Бачинського. - Львів, 1999. - 67 с.
12. Бегей І.І. Юліан Бачинський: з життєпису, політичної та наукової діяльності. -Львів, 1998. -51с.
13. Білецький Л. Руська Правда й історія її тексту / за.ред. Юрія Книша. - Вінніпег, 1993.- 166 с.
Loading...

 
 

Цікаве