WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Держава у політичній системі суспільства. Громадянське суспільство і держава - Реферат

Держава у політичній системі суспільства. Громадянське суспільство і держава - Реферат

держави в такий спосіб:
o сплачувати податки в установленому законом порядку;
- розвивати економіку держави, заповнюючи відповідні економічні ніші;
- розвивати національний бізнес, ділові відносини з іншими державами;
o сприяти підняттю рівня матеріального забезпечення громадян та ін.
Відносна самостійність держави
Розглядаючи тісний взаємозв'язок і взаємозалежність суспільства і держави, громадських об'єднань і держави, комерційних корпорацій і держави, слід зважувати на те, що держава має відносну самостійність.
Відомо, що "абсолютної самостійності" ні в природі, ні в суспільстві бути не може, оскільки існує загальний взаємозв'язок процесів і явищ. Не може бути й "абсолютної залежності". Коли ми говоримо продержаву як про "слугу суспільства", це не означає, що ми представляємо її як слугу, маріонетку в грі зовнішніх умов, суспільних відносин. Якби держава не мала певної самостійності, своєї внутрішньої та зовнішньої свободи, вона була б пасивною, мертвою, а отже, зайвою ланкою в політичній системі суспільства, у громадянському механізмі. Поняття "відносна самостійність" держави покликано відбити активність держави у всіх сферах громадського життя. Зворотний вплив держави на суспільство є мислимим лише в рамках її відносної самостійності.
Відносну самостійність держави слід розглядати конкретно-історично, зважаючи на специфічні умови розвитку суспільства, його політичної системи та ін. У процесі науково-технічного і суспільного прогресу відносна самостійність держави зростає.
Знаходячись у певній залежності від зовнішніх чинників (економіки, класової боротьби, політики, ідеології), держава справляє на них зворотний вплив, що є однією з форм вияву її відносної самостійності. Іншою формою прояву відносної самостійності держави можна назвати підвищення держави над інтересами класів, що борються, виконання загальносоціальних завдань або її організаційну відокремленість від суспільства в цілому, наявність власної внутрішньої структури і функцій. Таких форм прояву відносної самостійності держави можна навести чимало, вони специфічні для різних країн кожної історичної епохи.
Крім того, у держави є своя логіка розвитку. Наявність особливих етапів розвитку держави є однією з форм прояву відносної самостійності. Держава додержується свого власного шляху розвитку, над яким має зверхність розвиток виробництва. Але держава, завдяки своїм власним законам і фазам розвитку, справляє зворотний вплив на розвиток виробництва, що є однією з загальних (властивих всім історичним етапам) форм відносної самостійності держави.
Чи слушним буде ствердження, що "держава не має власної історії", оскільки її поява і подальший розвиток були обумовлені розвитком суспільства - економічним, соціальним, політичним? Ні, певна річ. Держава розвивається разом із суспільством і в той же час має свою історію. Аргументом на користь останнього твердження є відносна самостійність держави у вигляді різних форм її прояву.
[1] Поняття "громадянське суспільство" з'явилося в XVII ст. в працях Г.Гроція, Т.Гоббса, Дж.Локка й одержало фундаментальний розвиток у наступних століттях у роботах Ж.-Ж. Руссо, Ш.Монтеск'є, Гегеля й ін. Гегель, наприклад, розглядав громадянське суспільство як єдність осіб, що його складають. Він вважав, що оскільки ці особи мають різні інтереси, нерідко протилежні, виникає потреба в державі як організації загального зв'язку кожного з кожним. Діалектично пояснюючи їх взаємозв'язок, Гегель називав державу абсолютною метою громадянського суспільства, їй (державі) підвладного.
[2] Спочатку протягом тривалого часу громадянське суспільство виробляє норму права в рамках фактичних відносин. Завдяки визнанню норми державою фактичні відносини доводяться до статусу "юридичних".
[3] Американський політолог Г. Алмонд запропонував класифікацію політичних систем світу: англо-американська (США, Англія, Канада, Австралія); континентально-європейська (Франція, Німеччина, Італія); доіндустриальна і частково індустріальна (країни Азії, Африки і Латинської Америки); тоталітарна (фашистська Італія, нацистська Німеччина, країни так званої "світової системи соціалізму").
[4] В Україні правові основи взаємовідносин держави і об'єднань громадян закріплені в Законі від 16 червня 1992 р. "Про об'єднання громадян", визначені статтями 36, 37 Конституції України.
[5] Однак для виконання статутних завдань і цілей зареєстровані суспільні об'єднання (особливо благодійні організації) можуть здійснювати необхідну комерційну діяльність, бути співзасновниками комерційних організацій, створювати госпрозрахункові установи і організації зі статутом юридичної особи, засновувати підприємства в порядку, встановленому законодавством (в інтересах захисту прав споживачів, екології, охорони культурних цінностей, розвитку наукових, правових і інших експертиз). Політичні партії, створені ними установи і організації не мають права займатися комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших агітаційно-пропагандистських матеріалів, виробів із власною символікою і т. ін.
Релігійні організації мають право для виконання статутних завдань засновувати свої видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні та інші підприємства, а також благодійні установи, що мають право юридичної особи.
Література
1. Абрамов А.И. "Слово о законе и благодати" киевского митрополита Илариона как русская историософская реакция на христианско-идеологическую экспансию Византии // Идейно-философское наследие Иллариона Киевского. - М., 1986. - 4.2. - 42-54.
2. Автобіографія Івана Франка // Культура. - 1926. - 4.4-9. - С.42-54.
3. Актуальні проблеми суспільно-політичного розвитку України. - Львів, 1992.-118 с.
4. Андрусяк М. Генеза й характер галицького русофільства ХІХ-ХХ ст. - Прага, 1941.-19 с.
5. Андрусяк Т.Г. Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини). - Львів, 1998.-189 с.
6. Апанович О. Українсько-російський договір 1654 року. Міфи і реальність.-К., 1994.-96 с.
7. Барка В. Правда Кобзаря. - Нью-Йорк, 1961. - 289 с.
8. Бачинський Ю. Большевицька революція і Українці. Критичні замітки. - Берлін, 1925.-48с.
9. Бачинський Ю. Україна irredenta. - Берлін, 1924. - 237 с.
10. Бегей І. Юліан Бачинський: соціал-демократ і державник. - К., 2001. - 256 с.
11. Бегей І.І. Політичні інститути суспільства в теоретичній спадщині Юліана Бачинського. - Львів, 1999. - 67 с.
12. Бегей І.І. Юліан Бачинський: з життєпису, політичної та наукової діяльності. -Львів, 1998. -51с.
13. Білецький Л. Руська Правда й історія її тексту / за.ред. Юрія Книша. - Вінніпег, 1993.- 166 с.
Loading...

 
 

Цікаве