WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Початки національного відродження (перша половина ХІХст.) (пошукова робота) - Реферат

Початки національного відродження (перша половина ХІХст.) (пошукова робота) - Реферат

зазначити, що незважаючи на ігнорування в цілому українського питання, відвернення багатьох молодих українців гаслами "братерства" від завдань здобуття державно-політичної самостійності для власної нації,декабристський рух зіграв і певну позитивну роль. Він продемонстрував нагальну необхідність поєднання питань боротьби за власну державу з соціальним визволенням широких мас українського народу.
Декабристський рух свої лозунги та організаційно-конспіративні засоби запозичив багато в чому ще в однієї таємної організації, що була широко розгорнута в Україні в першій половині XIX ст. - масонів.
Масонство, що було одним з потужних загальноєвропейських рухів, почало проникати в Україну, як і на територію всієї Російської імперії в цілому, ще в кінці XVIII сторіччя. Перша відома ложа виникла 1784 року в Києві в середовищі офіцерів, вихідців із Західної Європи, що знаходились на російській службі та близьких до них місцевих представників російського та українського дворянства.
Масонське вчення виявилось доволі популярним, набувши піднесення після дозволу Олександром І у 1810 році діяльності лож, і на початку XIX сторіччя масонські ложі вже існували у Харкові, Одесі, Кременчуці, Житомирі, Полтаві та в інших містах. Окремі з них, як вважають дослідники масонського руху, були пов'язані з декабристами. До масонів прилучались представники кращих і найбагатших українських родів - Розумовських, Капністів, Кочубеїв, Мартосів, Ломиковських, Скоропадських, Тарновських, Полетик, Родзянок, Ханенків, Лукашевичів та ін. Однак для багатьох з них захоплення масонством мало поверховий характер, важливим був сам факт належності до привілейованого братства, його зовнішня атрибутика. За влучним висловом російського історика В. Ключевського, в Росії "більше масонствували, ніж були масонами".
У той же час, деякі патріотично налаштовані українці спробували використати масонство з його навичками конспіративної роботи для створення таємних товариств, що обстоювали ідеї державної самостійності. У 1818 році в Полтаві засновано ложу "Любов к істині", серед членів якої, на думку Н. Полонської-Василенко, були І. Котляревський, В. Тарновський та В. Лукашевич. І. Котляревський був "вітією" (оратором) ложі. У програмному Документі цієї організації - "Катехізисі" - за деякими свідченнями, йшлося про необхідність відокремлення України від Росії. Одним з головних завдань товариства проголошувалось формування української державності. Полтавська ложа діяла близько одного року і 12 березня 1819 р. за вказівкою генерал-губернатора припинила свою роботу.
З 1822 року, коли масонство було заборонене на території всієї імперії, керівники лож доклали всіх зусиль для того, щоб знищити або надійно сховати компрометуючі матеріали, що було не важко, враховуючи конспіративний характер матеріалів та проникнення членів організації у всі владні структури. Раціональність цього кроку масонських лідерів стала очевидною після подій грудня 1825 року, коли слово "масон" стало синонімом "революціонер" чи "змовник-бунтівник" - при всіх стараннях таємні служби імперії так і не змогли віднайти матеріалів, що дозволили б надати переслідуванню "вільних мулярів" правового характеру.
Характеризуючи масонський рух в Україні та його влив на політичні процеси, В. Міяковський підкреслював, що "Масонство відкидало церковність зовнішню, а стреміло до "духовного християнства", будувало "внутрішню церкву" і ставило перед людьми загальнолюдські ідеали правди, добра, любови, справедливости і братерства. Певні віллами масонства йшли далі морального поборювання зла і доходили до певних політичних ідеалів. В одному з масонських документів першого десятиріччя XIX віку "Сповідання віри франкмасонів" є вже ідеї, що їх спопуляризувала Велика французька революція і які були підняті декабристами і передані кирило-мефодіївцям" [178, с. 61].
У матеріалах карних справ щодо декабристського повстання, крім свідчень про деякий духовний зв'язок з масонством, є згадка і про існування в Україні власне українського Малоросійського таємного товариства. Згідно зі свідченнями деяких з арештованих декабристів його організатором був полтавський поміщик, повітовий маршалок В. Лукашевич. Згідно з тими ж свідченнями метою Товариства було здобуття Україною незалежності від Російської імперії. 1826 року В. Лукашевич був заарештований і ув'язнений у Петропавлівській фортеці. На допитах він тримався сміливо, взяв всю провину на себе і не видав нікого зі своїх спільників. Не знайшовши інших свідчень вини В. Лукашевича окрім свідчень декого з декабристів, імперський режим засудив його до дещо дивного вироку - заслання до власного маєтку без права залишати його межі. Така м'якість, як на той час, вироку може пояснюватись не стільки тим, що не було знайдено достатньої кількості свідчень вини В. Лукашевича, скільки можливою протекцією з боку високопоставлених чиновників імперії, що належали, як і він сам, до масонства.
Особистість В. Лукашевича є цікавою не лише як організатора одного з таємних товариств, які на початку XIX сторіччя ставили перед собою мету здобуття Україною державно-політичної самостійності, а й як одного з можливих авторів такого етапного твору в історії політичної думки України як "Історія Русів". Оцінюючи значення цієї пам'ятки української політичної думки В. Шевчук зазначає: "Такі твори, як правило, пишуться на межі епох занепаду й піднесення і мають предтечну місію; зрештою зовсім не є дивним, що приблизно в одному часі на Україні з'являються два епохальні твори, які для самооздоровлення нації мали виняткову вагу: "Енеїда" Івана Котляревського, яка розбудила українців емоційно, завершивши стару епоху в літературі і проголосивши нову, та "Історія Русів", яка дала підстави до національного пробудження в освічених сферах суспільства при допомозі історіософічного трактату, що мав форму політичного памфлету і гостро нагадував нашим інтелектуалам, які вже почали губити національне обличчя, скинувши козацький кунтуш та жупан і одягши російського крою міжнародний камзол та імперський віцмундир, про їхні історичні корені, про їхнє становище, історію, побут, героїчні діяння, щоб спинити, зрештою, черговий масовий відплив культурної сили з України в культуру чужу, яка узурпувала значною мірою ім'я, державні традиції та історію народу, собі підпорядкованого, і проголосила цілком безсоромний постулат, що той народ не є народ, його мова не є мова, а історія - не історія, отже мусить він безболісно й мирно сам себе заперечити і стати частиною народу панівного, державного, даючи при цьому підлеглому племені ніби вищу ласку: можливість асиміляції, а тим самим і певного урівноправнення його панівної верхівки з панівною верхівкою пануючих, але тільки при умові повного його відречення від самостійного мислення та національного самоусвідомлення; простіше кажучи, зрівнявши чини верхівки обох народів, щоб надалі не було між ними ніякої різниці ("никакой розни")" [317, с.
Loading...

 
 

Цікаве