WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Політична думка княжої доби (пошукова робота) - Реферат

Політична думка княжої доби (пошукова робота) - Реферат

що має чітку політичну спрямованість.
Однією з головних ідей "Повісті...", як вже зазначалось, є обґрунтування легітимності династичної влади роду Рюриковичів. Саме для цього в літопис вводиться розповідь про закликання слов'янськими племенами, що жили в районі Ладоги на княжіння норманського конунга Рюрика з братами. Правдивість цієї оповідки неодноразово піддавалась сумніву істориками, хоча й мала значну кількість прихильників. У всякому разі вона була досить зручною для правлячої династії, оскільки проблема походження права роду Рюриковичів на княжіння "виносилась" поза межі Київської Русі "за Варяжське море" і підкріплювалась "добровільністю закликання". При цьому правлячий рід не пов'язував свого походження з місцевими язичницькими богами і навіть не потребував доведення того, що засновник роду був "простим перевізником". Як зазначає О. П. Толочко "Вивести Рюриковичів "за межі" суспільства було головною метою культивованої в XI сторіччі "норманської теорії" іноземного походження правлячої династії" [265, с. 79].
Легітимація прав Рюриковичів на княжіння вимагала відповідного позбавлення останніх представників роду легендарного Кия - Аскольда і Діра, яких літописець зводить до рангу дружинників Рюрика, що відпросились у нього для подорожі в Царград, але по дорозі захопили Київ. В літописі у вуста Олега вкладаються слова про те, що Аскольд і Дір зовсім не є князями, а справжнім князем є Ігор:
"І рече Ольг до Аскольда і Діра
"Не князі ви і не княжого роду,
Але я є княжого роду".
І виніс Ігоря: "А це -син Рюриків!" [221, с. 34-35].
Для посилення претензій Рюриковичів на винятковість свого права на
княжіння Київською Руссю в "Повість минулих літ" включається і історія продіяння першої, згідно з літописом, княгині-християнки Ольги і про вибір віри князем Володимиром, яка займає близько 1/7 всього об'єму літопису. Інтерпретація історичних подій, пов'язаних з утвердженням християнства в Київській Русі в часи князювання Володимира Святославича в основних своїх складових повторює "Володимирову легенду", сформовану митрополитом Іларіоном. Тут і підкреслення добровільності прийняття нової віри і гострота розуму і політична мудрість.
"Повість минулих літ" відбивала існуючу в ХІ-ХІІ сторіччях традицію розглядати Київську Русь як спільне володіння роду Рюриковичів, представники якого мали виключне право на володіння князівським титулом. Думка про те, що хтось може мати аналогічні претензії просто не допускалась. Як зазначає В. Рогов "руський князь ніколи не був "першим серед рівних" колі світських феодалів, за будь-яких обставин залишаючись незрівнянно вище будь-кого з них" [235, с. 62].
Однак, крім "обслуговування" вузькогрупових інтересів князівського роду автори "Повісті минулих літ" не ігнорують і питань, що мали стратегічно важливе значення для всієї держави.
Найпершим серед цих питань є вирішення проблеми доведення політичної рівності Київської Русі з сусідніми країнами і, в першу чергу, з Візантією. При цьому автори "Повісті..." використовують дещо інший набір аргументів ніж Іларіон. Вибудовуючи свою історіософську концепцію вони відносять появу слов'янських племен на історичній арені до біблійних часів будівництва вавілонської вежі, коли за християнськими уявленнями і почалося окремішнє існування народів, та поділу Землі між синами Ноя після всесвітнього потопу. В епоху середньовіччя питання про древність роду було далеко не другорядним у вирішенні суперечок політичного характеру і використовувалось як вельми переконливий аргумент.
"Після зруйнування стовпа і поділу мов взяли сини Симові східні країни, а Хамові сини - полудневі країни, Афетові ж сини взяли захід і опівнічні країни. Від цих же сімдесяти і двох народів був і народ слов'янський племені Афетового, названий норцями, що суть словени" [221, с. 10-11].
Відзначаючи особливості історіософської концепції київських літописців В. С. Горський відзначає, що "Факти історичного буття рідної держави у літопису зображено наче "з висоти пташиного польоту", на тлі історичного буття всього світу. У цьому простежується одна з характерних особливостей погляду на історію києво-руських книжників, що зумовлює своєрідне "панорамне" бачення, "універсалізм" сприйняття історії, притаманний інтелектуалам Київської Русі" [43, с. 40].
Для підкреслення давності включення східнослов'янських племен в світовий історичний процес автором використовується також легенда про відвідання "гір київських" апостолом Андрієм Первозванним, братом апостола Петра. Вибір фігури апостола Андрія є зовсім не випадковим. Адже саме він був використаний Візантією в її боротьбі за першість з Римом.
Згідно з візантійською легендою апостол Андрій, що мав кафедру в місті Синоп на південному березі Чорного моря, відвідавши місце, на якому 20 листопада 326 року імператор Костянтин заснує нову столицю імперії Константинополь, повістив майбутньому місту велич і славу. "Звідси - легенда про відвідання "гір Київських" апостолом Андрієм; розповідь про те, як він поставив тут хрест, що символізував прийдешнє торжество нової віри, та про віщування блискучого розквіту міста в майбутньому. Раннім ідеологам руського православ'я імпонувала свідомість того, що передпросвітником країни виступав засновник царгородської єпархії, це (принаймі в плані історичної традиції) ставило Київ на один щабель з Константинополем" [18, с. 10-11].
Роль Андрія літописець не обмежує лише провіщенням майбутньої слави Києва, мандруючи до Риму апостол розповідає всім про те, що він бачив в Руський землі.
"Понад морем Руським учив святий апостол Андрій,
Брат Петрів, як його називають...
І прийшов до гирла Дніпровського
І звідти пішов по Дніпру горі,
І за призначенням божим прийшов і став горами на березі.
І вставши зранку, рече учням своїм, що були з ним:
"Бачите гори оці? Яка на горах цих возсія благодать божа,
І має бути город великий і багато церков бог воздвигне".
І зійшов на гори ці,
І благословив їх, і хрест поставив, і помолився богу
І зійшов з гори тої, де опісля постав Київ, ...
І пішов до варягів,
І прийшов до Риму,
І розповідав, чому навчав і що бачив" [221, с. 14-15].
Для звеличення Русі та її князівської династії автори "Повісті минулих літ навіть дещо відступають від прямолінійного відстоювання виняткових прав Рюриковичів на володіння Київською Руссю. Розповідаючи про заснування Києва, літописець різко відкидає навіть можливість припущення про простонародне походження легендарного Кия: "Інші, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником; бо біля Києва був перевіз тоді з того боку Дніпра, тому й говорили: "на перевіз на Київ", а коли б Кий був перевізником, то не ходив би до Цареграда. Але цей Кий княжив
Loading...

 
 

Цікаве