WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Політична думка княжої доби (пошукова робота) - Реферат

Політична думка княжої доби (пошукова робота) - Реферат

навіть прийняв з рук римського першосвященника королівську корону. Данило Галицький прагнув, і на певний час це йому навіть вдалося, приєднати до своїх володінь Київ, як символ єдності земель Русі. Однак, непослідовність вірогідних союзників, протидія князів-конкурентів, боярської опозиції і, як не дивно, частини простого народу, не дали змоги реалізуватись планам князя-державника.
У Галицько-Волинському князівстві зберігались не лише державницькі традиції Київської Русі, але й певні традиції літописання. Найбільш відомим літописом цього часу є Галицько-Волинський. Як зазначає А. Бичко "Татарське нашестя відображено в Галицько-Волинському літописі, повчаннях Серапіона (XIII ст.). Популярність цим творам надавало те, що в умовах золотоординської навали автори творів нагадували про колишню велич давньоруської держави, утверджували в художній формі необхідність державної єдності. Якщо в повчаннях Серапіона було проголошено думку про непереможність золотоординського нашестя як "кари божої за гріхи", то зовсім по іншому ці події висвічує Галицько-Волинський літопис. Він складається з двох частин: Галицького літопису, що охоплює події з 1201 по 1267р., і Волинського, який продовжує попередній до 1290р. Однак ці частини помітно відрізняються. Автор першої частини - людина високоосвічена, добре знайома з військовою справою, видатний патріот, що видно з факту включення в літопис значної кількості матеріалу пов'язаного з народними інтересами, народними думами, народною поетичною творчістю... З ненавистю бичує він бояр, які своїми чварами допомагали розоренню землі Руської" [22, с. 167].
Значно вужчим є коло інтересів авторів, а їх на думку спеціалістів - декілька, Волинського літопису. Для них головною метою написання роботи є прославлення князя Володимира Васильковича, племінника Данила Галицького. "Однак, і в цій літературній пам'ятці достатньо чітко виражена головна ідея, яка в той час була провідною, - ідея необхідності об'єднання своїх сил у боротьбі з ворогами" [22, с. 168].
Саме в часи правління Данила Галицького та його спадкоємців літописці фіксують такий особливий феномен громадського життя в давній Україні як "татарські люди" та "Болохівські землі".
Болохівські землі знаходились у верхів'ях Південного Бугу і басейнах річок Горинь, Случ, Тетерів. Болохівські князі вели боротьбу проти спроб Галицько-Волинського князівства приєднати їхні землі і під часмонголо-татарської навали визнали зверхність азійських загарбників віддавши перевагу сплати данини їм, за що населення цих земель отримало назву "татарські люди". Князь Данило Галицький 1241 року розбив болхівців, однак вони не підкорились руському князеві і він змушений організовувати походи проти "татарських людей" і в 1254-55 роках.
Після розгрому болохівців Данилом Галицьким феномен "татарських людей" не зник. Навпаки, все більша кількість громад на Правобережжі віддавала перевагу прямої сплати данини татарським намісникам (як вважають деякі історики її розміри були досить помірними) замість утримувати ще й князівський управлінський апарат. Як зазначає М. Грушевський "...між Волинню і Дніпром, очевидячки, не було ніяких князів" [56, с. 25]. Однак не було і постійної монголо-татарської окупаційної адміністрації - "... ніде по правобічних громадах не знаходимо ми ані татарських начальників, ані залог" [56, с. 28]. На думку вченого, "болохівці" і "татарські люди" - це останні вияви первісної самоврядності українського народу.
Пояснення феномену "татарських людей" шукали в економічній сфері (більш низькі повинності), психологічній (небажання платити данину князям, які навіть після монголо-татарської навали не припиняли своїх чвар за землі і титули), політичній (боротьба демократичного і монархічного начал). Кожен з цих мотивів може пояснити вибір "татарських людей", хоча можна припустити і їх одночасний вплив.
Але феномен "татарських людей", перш за все, є свідченням наростання відчуження державної влади від власного народу. Відчуження, яке культивувалось офіційною політичною думкою протягом всього існування Київської Русі. Турбота Рюриковичів про обґрунтування свого іноземного походження, про незалежність від місцевих коренів, від, врешті решт, простого народу, досить болісно відбилась на їх нащадках.
Покинуті своїм народом, що пішов шукати ласкавіших господарів, нащадки великих київських князів змушені і самі були шукати ласки в більш могутніших сусідів, турбуючись вже не стільки про своє владне первородство, скільки про збереження земель і станових привілеїв.
Той клин, що був вбитий між українським народом і його князями легендами про покликання варягів, про винятковість роду Рюриковичів, після катастрофи монголо-татарської навали на багато століть поховав надію на створення українцями власної держави.
Література
1. Абрамов А.И. "Слово о законе и благодати" киевского митрополита Илариона как русская историософская реакция на христианско-идеологическую экспансию Византии // Идейно-философское наследие Иллариона Киевского. - М., 1986. - 4.2. - 42-54.
2. Автобіографія Івана Франка // Культура. - 1926. - 4.4-9. - С.42-54.
3. Актуальні проблеми суспільно-політичного розвитку України. - Львів, 1992.-118 с.
4. Андрусяк М. Генеза й характер галицького русофільства ХІХ-ХХ ст. - Прага, 1941.-19 с.
5. Андрусяк Т.Г. Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини). - Львів, 1998.-189 с.
6. Апанович О. Українсько-російський договір 1654 року. Міфи і реальність.-К., 1994.-96 с.
7. Барка В. Правда Кобзаря. - Нью-Йорк, 1961. - 289 с.
8. Бачинський Ю. Большевицька революція і Українці. Критичні замітки. - Берлін, 1925.-48с.
9. Бачинський Ю. Україна irredenta. - Берлін, 1924. - 237 с.
10. Бегей І. Юліан Бачинський: соціал-демократ і державник. - К., 2001. - 256 с.
11. Бегей І.І. Політичні інститути суспільства в теоретичній спадщині Юліана Бачинського. - Львів, 1999. - 67 с.
12. Бегей І.І. Юліан Бачинський: з життєпису, політичної та наукової діяльності. -Львів, 1998. -51с.
13. Білецький Л. Руська Правда й історія її тексту / за.ред. Юрія Книша. - Вінніпег, 1993.- 166 с.
14. Борщак І. Великий мазепинець Григор Орлик, генерал-поручник Людовика XV-го. - К., 1991. - 100 с.
15. Борщак І. Мазепа. Орлик. Войнаровський: Історичні есе. -Львів, 1991. -225 с.
16. Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа: Життя й пориви великого Гетьмана. -К., 1991.-136 с.
17. Брайчевський М. Походження слов'янської писемності. - К., 1998. - 45 с.
18. Брайчевський М. Утвердження християнства на Русі. - К., 1988. -262 с.
19. Брик М. Юрій Немирич, 1612-1659: На тлі історії України. - Льоссер, 1974.-152с.
Loading...

 
 

Цікаве