WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Політична думка княжої доби (пошукова робота) - Реферат

Політична думка княжої доби (пошукова робота) - Реферат

і то не погубляйте жодного християнина" [221, с. 360/361].
Висока освіченість є необхідною вимогою для того, щоб відповідати моральним вимогам, що висуваються до правителя. Мономах радить своїм синам невпинно працювати над собою, збільшувати знання, ставлячи у приклад власного батька: "Не забувайте того доброго, що вмієте, а чого не вмієте, тому навчайтеся, як батько мій, дома сидячи, вивчив п'ять мов, у тому честь мав від інших країн" [221, с. 364/365].
Проблема князівської честі і ідеалу князя-правителя займає одне з центральних місць у такій блискучій пам'ятці красного письменства Київської Русі як "Слово о полку Ігоревім". В сучасній науці існує певна традиція читати назву цього шедевру давньоукраїнського красного письма в дещо відмінній від традиційної для шкільних підручників інтерпретації - "Слово о полку і гореві, Ігоря, сина Святослава, онука Олега". Саме таке трактування назви твору дозволяє розглянути його не лише як пам'ятку літератури, а й як певну філософську притчу, чіткіше усвідомити його політичне спрямування.
Невідомий автор "Слова...", описуючи похід новгород-сіверського князя Ігоря на половців та його наслідки для Русі, виступає своєрідним репрезентантом корінних інтересів своєї Батьківщини. Головна частина своєрідного "політичного маніфесту" вкладена автором у вуста Великого князя Київського Святослава і подана у вигляді його "золотого слова".
Дізнавшись про самовільний похід Ігоря та його брата Всеволода, про їх поразку і про те, що кордони Київської Русі виявились внаслідок цього відкритими для ворога, Святослав звертається до молодих князів:
"О мої синовці,
Ігорю і Всеволоде!
Рано єсте почали Половецьку землю мечами разити,
а собі слави шукати.
Та без честі одоліли,
без честі-бо кров поганую пролляли" [248, с. 31].
Ця "втрата честі" пояснюється тим, що сам Святослав, будучи великим князем Київським, готував об'єднаний похід всіх князів Київської Русі для ліквідації загрози для населення держави з боку войовничого Степу. У "золотому слові" Святослав почергово звертається до найбільших можновладців Русі, які, маючи величезні багатства та значні військові сили, не бажають виступити назахист загального інтересу. У цьому списку і Всеволод "Велике Гніздо" Суздальський, і Ярослав Осмомисл Галицький, і правнуки Володимира Мономаха Рюрик і Давид, і Роман Волинський та його двоюрідний брат пересопницький князь Мстислав з братами Інгваром і Всеволодом, і полоцький князь Ізяслав і інші менш значні князі.
Звертаючись до князів полоцьких - нащадків Всеслава Брячиславича, що у своїх міжусобних війнах постійно наводили на Русь половців, великий князь закликає їх припинити суперечки і усмирити гординю:
"Ярославе і всі внуки Всеслава!
Уже понизьте стяги свої,
вкладіте свої мечі затуплені:
ви-бо вже вискочили з дідівської слави!
Ви-бо своїми крамолами
почали наводити поганих
на землю Руськую,
на добро Всеслава.
З розбрату і постало насилля
од землі Половецької" [248, с. 41].
Закликання степовиків для вирішення міжкнязівських конфліктів - це ідея яка, як пояснення головної причини бід Київської Русі, присутня в політичні думці князівського періоду ще з часів написання "Повісті минулих літ. Автор "Слова...", вклавши її у вуста великого київського князя зумів надати їй пафосного звучання. Порушення владної ієрархії є однією з головних причин, що допускають князівські міжусобиці, чвари, закликання зовнішніх сил для вирішення внутрішніх суперечностей - це головні причини занепаду колись могутньої держави. Говорячи про самовільний виступ проти половців Ігоря і Всеволода, вустами великого князя, автор слова заявляє:
"І уже не бачу влади сильного,
і багатого, і многократного
брата мойого Ярослава" [248, с. 31].
Не слухають великі князі земель Русі слів великого князя Київського, не слухаються їх удільні князі. Князі ставлять свої інтереси вище загальнодержавних, відстоюють інтереси свого уділу і не соромляться навіть закликати для задоволення своїх амбіцій "поганих", що лише грабують землю руську. Навіть ті молоді й чесні князі, як Ігор і Всеволод, що готові боротись з половцями до останнього, через амбітність приносять своєму народу лиш шкоду:
"Ви ж сказали: "Мужаймося самі -
славу минулу самі візьмемо
і прийдешню ми самі поділимо" [248, с. 31].
Невміння підкорити свої владні амбіції загальному інтересу, відкинути власне честолюбство заради спільної справи - ось справжнє горе Ігоря. Честь князя не лише у військових звитягах, не лише в окремій виграній битві. Він не лише воїн, не лише охоронець рідної землі. Він правитель - що несе за неї відповідальність.
Горе Ігоря - це не лише його особисте, це горе всієї Київської Русі напередодні монголо-татарської навали. К. Маркс свого часу охарактеризував "Слово о полку Ігоревім" саме як твір, провідною ідеєю якого є заклик до єднання князів перед загрозою майбутньої катастрофи. Однак, як зазначає Ю. Лотман "Ідея сильної централізованої влади ... авторові "Слова" просто невідома. Він сподівається на братський союз і єдність дій багатьох князів-феодалів, а не на заміну влади якою-небудь іншою, політично більш виправданою системою. Зло він вбачає лише у характері князів, в їх поведінці як правителів, у відсутності в їх політиці ... морального та патріотичного начала" [156, с. 340]. Авторові "Слова" залишається лише закликати:
"Вступіте, господарі, в золоті стремена
за обиду часу нашого,
За землю Руськую,
за рани Ігореві,
смілого Святославича! [248, с. 35]"
Але заклики "Слова о полку Ігоревім" залишились непочутими князями, що почували себе все більш "рівними" київському, за півстоліття до справжньої національної катастрофи. Хвиля азійських загарбників, що несла з собою нові, незнані і незвичні форми організації суспільного і державного життя знищила підточену князівськими суперечками будівлю Київської Русі.
Навала призвела до знищення та виведення в рабство величезних мас населення, руйнування міст та монастирів, встановлення нових відносин між правителями та підданими. Значна частина, густо населених до того, земель теперішньої України перетворилась на майже безлюдну пустелю. Князі змушені були отримувати в Орді ярлик, що підтверджував їх право на княжіння в землях, які вони вважали своїми. Монгольські баскаки могли розпоряджатись їх землями, майном і навіть життям в таких межах про які великі київські князі навіть не могли мріяти.
На певний час залишки києворуського державного устрою збереглись на заході України, де діяльний і талановитий полководець і організатор князь Данило Галицький намагався утворити за підтримки римського папи коаліцію європейських монархів для боротьби з монголо-татарами. Він
Loading...

 
 

Цікаве