WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Питання держави та бездержавності в концепціях громадівського соціалізму (пошукова робота) - Реферат

Питання держави та бездержавності в концепціях громадівського соціалізму (пошукова робота) - Реферат

української політичної думки XIX ст. "зовнішній" федералізм на "внутрішній". Себто, Україна бачиться як держава, побудована на федеративних засадах. Це був новий акцент у національній державно-політичній думці, який зберігається і розвивається у наступних працях як Драгоманова, так і пізніших авторів (згадаємо, зокрема, M. Міхновського з його баченням Самостійної України, як федерації українських регіонів)" [135, с. 423].
Ґрунт для подібного застосування ідеїфедералізму як принципу "внутрішньої" організації майбутньої України було підготовлено, як вже вище зазначалось, самим розумінням М. Драгомановим федералізму як принципу зв'язку і взаємодії між суб'єктами політичної дії.
Однак не лише велика чисельність українського народу та великі розміри території, що він посідає, змушують будувати майбутню Україну як федеративну спілку вільних громад. Україна є багатонаціональним краєм. Протягом тривалого історичного часу в ній поселялись і жили поряд з українцями представники багатьох народів. І незалежно від того, чи були вони частинами титульних націй панівних імперій, чи такими ж бездержавними народами як і український, у всіх належних до класів працюючих та експлуатованих спільна мета і спільний ворог.
Реалізація українцями їх прагнення до соціальної і національної емансипації не повинна входити в суперечність з інтересами трудових класів інших національностей. "Замість того, щоб нам рвати ті нитки, котрі так, чи сяк, а єднають нас з другими, нам ліпше в купі з ними переробити теперішнє поєднання з невільного, на вільну спілку рівних громад. Ми думаємо за себе, що Українцям замісць того, щоб рватись заложити свою державу, або які-небудь дуалізми, напр., як угорський в Цісарщині, ліпше старатись розбавляти усяку державну силу й прямувати до волі краєвої вкупі з усіма іншими країнами і громадами. От через те Українцям найліпше виступати з думками не стілько національними, скілько автономними й федеративними (виділення М. Драгоманова - О.С.), до котрих пристане завше багато людей і з других країв і пород" [86, с. 141].
Майбутня Україна буде федерацію вільних громад, що об'єднуватимуть в собі представників різних національностей. Національні громади матимуть надзвичайно широкі повноваження у питаннях організації свого внутрішнього життя, що, як вважає вчений, дозволить їм в повній мірі реалізувати свої національно-культурні інтереси не вступаючи в конфлікт з українцями як титульною нацією майбутньої федерації.
Об'єднувати всі громади України буде спільне бажання вирішити соціальні проблеми, дати можливість всім працюючим людям користуватись плодами своєї праці та вільно розвиватись. Експлуататори, незалежно від їх національності, вважає М. Драгоманов, повинні будуть або переглянути своє прагнення до праці та експлуатації інших, або залишити країну. А оскільки українці практично не мають національної буржуазії, дворянства, духовенства, то для них звільнення соціальне і національне є практично тотожним є єднає з усіма трудящими всіх народів світу.
"Всякому народу шкодить неволя під чужими людьми, а з другого боку серед громад не місить бути непрацюючих станів, а мусять вони складатись з самих здобувачів. Ось через що майже все одно: чи увільнити Україну від панування чужинців, чи увільнити громади українських здобувачів од непрацюючих станів: і так і так пани усяких пород повинні хоч усі стати робітниками, хоч покинути Україну. Інша річ працюючі громади волоські, болгарські, сербські, грецькі, московські, мазурські (польські), виселки німецькі і ремісники польські і жидівські й інші, що живуть у нашій країні: вони мусять мати у всьому рівне право й однакову волю з Українцями. Їх товариства й громади будуть вільні од усякого примусу до звичаїв чи мови українського гурту, матимуть волю закладати свої школи: нижчі, середні й вищі, й волю пристати до всякої спільності з гуртом тих народів, од котрих одійшли до України ті громади, виселки й товариства. Такі працюючі чужинці будуть для Українців узами, котрі прив'язуватимуть їх до сусідніх народів (націй), з котрими Українці повинні вступати до великої всепородної вільної спілки (інтернаціональної федерації)" [78, с. 149].
Формування майбутньої вільної федерації громад України повинне відбуватись шляхом не здобуття спочатку національної держаної незалежності, а потім соціальних реформ, а через постійну роботу над підривом основних принципів існування держав експлуататорських, до складу яких входять українські землі. Користуватись требу будь якою, навіть найменшою нагодою, для того, щоб держава втрачала свої директивні функції. Як відзначає А. Круглашов, "Драгоманов надавав перевагу такій системі влади, у якій державні чинники обмежувались би і контролювались інститутами громадянського суспільства, а всі складові політичної системи разом - висловлювали би і втілювали інтереси, волю не нації взагалі, а й громадян як справжніх носіїв суверенітету держави (виділення А. Круглашова - О.С.)" [135, с. 379].
Шлях постійного "ослаблення держави", особливо російської, М. Драгоманов вважав найбільш оптимальним напрямком діяльності українського національно-визвольного руху, що спирався на ідеї громадівського соціалізму. З одного боку Україна не була готова до швидкої реалізації ідеї національно-державної незалежності, з іншого - спільна боротьба пригнічених мас різних національностей за свої політичні та соціальні права могла, на його думку, значно раніше принести справжнє звільнення українському народу. В.Сохань, зокрема, зверстає увагу на те, що "Розглядаючи історичний шлях українського національно-культурного відродження, умови і фактори, що спряли чи заважали його здійсненню, М. П. Драгоманов добре розумів і переконливо доводив, що Україна в тогочасний період, у зв'язку з багаторічною русифікаторською політикою царизму, ні в етнічному, ні в політичному та духовному плані, особливо з погляду національної свідомості народу, ще не була підготовлена до національно-державної незалежності. Тому головним завданням усіх політичних діячів на ниві українського відродження на той час він вважав культурно-просвітительську роботу серед народу, ознайомлення його з європейською культурою цивілізованих націй і одночасно боротьбу проти імперської політики царизму щодо українського та інших народів. Безпосередньою умовою, що відкривала б Україні шлях до незалежності, він вважав конституційно-демократичне реформування Росії та перетворення її на федерацію на основі культурно-національної автономії й громадянсько-регіонального самоуправління" [256, с. 8].
У своїх автобіографічних спогадах М. Драгоманов, виходячи з позицій "реальної політики", пояснював свої дії наступним чином: "Будучи соціалістом по своїх ідеалах, я переконаний, що існування цього ідеалу можливо тільки в певній поступовості і при високому розвитку мас, а тому і досяжне більш за допомогою розумової пропаганди, ніж кривавих повстань. Тому що Україна, моя батьківщина, розділена на дві
Loading...

 
 

Цікаве