WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Питання держави та бездержавності в концепціях громадівського соціалізму (пошукова робота) - Реферат

Питання держави та бездержавності в концепціях громадівського соціалізму (пошукова робота) - Реферат

великоруська демократія в наслідок своєї буйдужости в національних справах, свого централізму та шовінізму, захованих під космополітичними фразами" [208, с. 92].
Характеризуючи російських революціонерів, вчений підкреслював, що всі вони, за винятком Бакуніна і почасти Герцена не допускали ідеї самостійного існування України, абільшість - навіть самого існування української нації. Їх прихильність ідеалам загальнолюдським є прикриттям для ідей національної виключності власного народу, для націоналізму пануючої нації.
М. Драгоманов не є принциповим прихильником чи противником націоналізму як ідеї та політичного руху. Він зазначає, що його необхідно оцінювати, як і всі інші явища суспільного життя, виходячи з конкретних історичних обставин та можливих наслідків для реалізації головної мети розвитку людства - емансипації особистості. Він розрізняє націоналізм націй пануючих, що пригнічують інші народи і націоналізм пригноблених, що борються з свободу. Націоналізм, як прояв національності пригнобленого народу може стати складовою загальнолюдського прогресу.
"Національність - це прив'язаність у власному народі до того, що робить його найбільш уражаючу ознаку, значить і до того часу історії, народ імпонував другим, до того устрою, культурного і соціального, який був тогді, як нарід найменш підпадав вліянію других. Націоналізм має в собі підставу у тих інстинктах, котрі виробили у східних народів жидівство, китаїзм (виділення М. Драгоманова - О. С.) і т.д. От од чого націоналізм і у наші часи дуже легко зростається з воєнним духом. От од чого націоналізм у французів і німців зростається з імперіалізмом ... у італьянців ріднився з поклонами Римській імперії, а то й самому папству (неогвельфізм), у поляків і венгрів - з олігархізмом, у великорусів - з царизмом і т.д. Коли нація яка попалась у неволю або стратила власну державу, то націоналізм зростається з поривами до волі, становиться більш демократичним - і це тілько й дає йому прогресивну силу в XIX в." [83, с. 151].
Але національні домагання не повинні заступати собою питання соціального звільнення пригноблених мас, створення умов для всебічного розвитку індивіда, незалежно від його національного, расового, соціального походження. Саме тому, на думку М. Драгоманова, українські соціалісти, підтримуючи ідею національного звільнення українців не повинні орієнтуватись на націоналізм як ідеологію. "Хоч ми признаємо національності як очевидний факт, як результат певних природних і історичних обставин життя народного..., ми признаємо, що цей факт завжди треба мати на оці при громадській праці, а надто ми признаємо важність найвиднішої національної ознаки, народної мови як засобу морального зв'язку між людьми. Ми признаємо не тільки право живих груп людей, в тім числі й національних, на автономію, а й безмірні користі, які виносять люди від такої автономії. Тільки ми не можемо шукати собі провідних думок для громадської праці культурної, політичної і соціальної в почуттях і інтересах національних, бо інакше ми б заплутались в усяких суб'єктивностях, в лісі історичних традицій і т.д. Ми шукаємо таких провідних і контрольних думок в наукових виводах і інтересах інтернаціональних, вселюдських. Через те, кажучи коротко, ми відкидаємо не національності, а націоналізм, а надто такий, котрий сам себе виразно противуставляє людськості, або космополітизму (виділення М. Драгоманова - О.С.); ми не признаємо примусових думок і почуть, котрі видаються за національні, ніяких обов'язкових історично-національних святощів, а надто ненависті до других національностей" [82, с. 455-456].
Висновок про необхідність домінування загальнолюдських інтересів над національними М. Драгоманов робить внаслідок тривалих досліджень людської історії, особливостей соціального та національного, державно-політичного, у першу чергу, європейських народів, як в минулому, так і в його часи. "Звівши докупи всі ці приклади, як італьянські, так і німецькі, правдолюбива людина мусить прийти до того, що сама по собі думка про національність не може довести людей до волі й правди для всіх і навіть не може дати ради для впорядкування навіть державних справ. Треба пошукати чогось іншого, такого, щоб стало вище над усіма національностями та й мирило їх, коли вони підуть одна проти одної. Треба шукати всесвітньої правди, котра б була спільною всім національностям (виділення М. Драгоманова - О.С.)" [89, с. 469].
Як вчений він був добре ознайомлений не лише з європейським історичним процесом, але й з особливостями розвитку інших цивілізацій, що давало М. Драгоманову робити висновок про не обов'язковість окремішнього державного існування для вільного національно буття, у той час як по всій Європі ідея національної держави, необхідності самостійного державного існування набирала сили. В. Довгич звертає увагу на те, що Драгоманов викладав в університеті історію таких країн як багатонаціональна Індія, вчення Конфуція, Лаодзи. "На підставі аналізу величезного матеріалу з історії античного Риму, стародавнього Сходу, середньовічної і новочасної Європи, Русі-України М. Драгоманов дійшов такого висновку. Народ може не мати власної мононаціональної, унітарної держави, але вільно розвиватись за умови забезпечення, крім прав особи, і його прав як етносу" [63, с. 55].
Держава, навіть національна, власна українська, не була для М. Драгоманова абсолютною ідеєю зовсім не тому, що він страждав на якісь комплекси русофільства, "вірності імперії", чи, навіть, свідомо обрану роль "троянського коня в українському русі". Вона не була вищою цінністю тому, що вчений був твердо переконаний в тому, що епоха державної організації міжлюдських відносин закінчується і в не дуже віддаленому майбутньому її змінять інші, більш наближені до потреб та інтересів кожного індивіда форми співжиття людей.
Однак не всі сучасники і нащадки вченого розуміли вповні його позицію. Так Я. Оршан, оцінюючи вплив драгоманівстьких ідей на українську політичну думку та деякі історичні події, зазначає, що "... роля цієї людини в історії української політичної думки підлягала за останні часи такій основній ревізії, що нині Драгоманов уважається тим, хто найбільше причинився до невдачі української революції 1917-1921 р.р. й підготував наступ большевицької Росії на Україну" [205, с.11].
Не могли простити М. Драгоманову його пропаганду космополітичних ідей як альтернативу ідеї національної виключності і деякі радикально налаштовані націоналісти. Зокрема Д. Донцов в роботі "Драгоманов і ми" проводить думку про те, що між М. Драгомановим, М. Грушевським і В. Леніним нема "ніякої ріжниці" тому, що вони базують свої програми на рухи виключно соціальні, а не національні. Ще різкіше оцінює роль М. Драгоманова в книзі "З минулих літ" К. Подолянин "... не лише в очах українських "шовіністів", але й в очах московських та москвофільських адораторів, був Драгоманов ідеологом "єдінства русскаго народа", політичного і культурного. Він
Loading...

 
 

Цікаве