WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Питання держави та бездержавності в концепціях громадівського соціалізму (пошукова робота) - Реферат

Питання держави та бездержавності в концепціях громадівського соціалізму (пошукова робота) - Реферат

будувати свої стосунки з Росією на федеративних засадах, аж поки не зрозуміли, що там нема з ким говорити, коли до влади прийшли більшовики..." [312, с. 79].
І все ж, будучи прихильником "реальної політики", М. Драгоманов завжди намагався узгоджувати всі тактичні дії із стратегічною метою - звільненням людини, звільненням індивідів та народів від всіх видів насильства над свободою та від експлуатації. "... Драгоманов у своєму житті перейшов велику еволюцію та від "провансальства" дійшов до ідеї української нації (виділення О. Шульгина - О.С.), за яку він так твердо і переконливоговорив не тільки своїм, а й чужим" [320, с. 232].
М. Драгоманова часто називають "антидержавником". Всі його зусилля були спрямовані на те, щоб, якщо і не ліквідувати державу повністю, то максимально ослабити її, добитись якомога більшої передачі управлінських функцій від держави до органів громадського самоуправляння, інститутів громадянського суспільства. При цьому підкреслюється, що його негативне ставлення до держави як політичного інституту автоматично робило його і противником ідеї української державності. Багато з активних прихильників радикально-націоналістичної ідеології покладали на М. Драгоманова значну частку вини за те, що до революції 1917-1920 років українська нація, у першу чергу її еліта, підійшли без чітко усвідомленої необхідності боротьби за самостійне державно-політичне існування України. Однак саме М- Драгоманов поставив питання про українців як про націю, його ідеї в значній мірі сформували нову еліту з усіма її перевагами і недоліками, що сприяло перетворенню етнографічної маси в народ і, врешті-решт, в націю.
І. Лисяк-Рудницький відзначав: "Драгоманов не був прихильником самостійної української державності. Проте в час, коли більшість представників верхніх класів на Україні вважали себе членами російської нації, і коли маси селян не мали викристалізованої модерної політичної свідомості, Драгоманов розглядав Україну як націю. Це вело до двох важливих політичних постулатів. Він вважав, що відчужені верхні класи повинні національно зінтеґруватися з українським народом, і що на всій етнічній українській території, перетинаючи політичні кордони, має бути створена об'єднана національна свідомість та скоординована політична воля" [151, с. 330].
О. Шульгін, син близького співробітника М. Драгоманова Я. Шульгіна оцінював ситуацію з впливом М. Драгоманова на подальший розвиток українського політичного мислення наступним чином: "Драгоманова обвинувачують, що він був федераліст, не розуміючи того, що для реального політика другої половини XIX віку це був максимум вимог; треба пригадати диспропорцію між всесильною імперією та кволим українським рухом в якому поза кількома видатними діячами панувала аморфна маса селян і зросійщені дощенту міста... Зрозуміло, що він прагнув свободи в імперії, це була передумова поширення національної ідеї в масах. Як це не дивно для сучасної молоді, але самостійниками бути навчив нас якраз Драгоманов, а не Міхновський. Своєю освітою, своєю красномовністю, своєю боротьбою проти росіян і малоросів, які абсолютно нехтували Україну, він усім нам імпонував. Дальші висновки з його ідей не тяжко було зробити. З Драгоманова вийшов і Єфремов, і Грушевський, і Чикаленко, і Симон Петлюра... Його іменем і його ідеями були перейняті і активні діячі кінця XIX віку" [320, с. 233].
Сам же М. Драгоманов висловив своє ставлення до ідеї самостійності української нації досить однозначно в такій роботі програмного характеру, як Переднє слово до "Громади", написаній спільно з С. Подолинським та О. Терлецьким. Там, зкрема, зазначалось, що "... сам народ український мусить впорядкувати свою долю, як йому потрібно, зкинувши з себе усяке панство й державство (виділення М. Драгоманова - О.С)" [86, с. 103]. Отже - самостійність, але "бездержавна", "безпанська", громадівсько-соціалістична.
Ідеї М. Драгоманова значною частиною українського національно-свідомого суспільства, при всій їх науковій обгрунтованості та красномовйому переконливому викладі, сприймались як занадто радикальні. І це сприйняття дещо суперечило прагненню самого вченого ставити реальні політичні цілі. Радикалізація поглядів М. Драгоманова значною мірою зумовлювалась "натиском" його молодших соратників, таких як С. Подолинський, О. Терлецький, М. Павлик, та загальним наростанням радикальних і, навіть екстремістських, настроїв в російському революційному русі та серед української молоді, що прилучалась до нього. Вплив С. Подолинського можна вважати одним з найбільш сильних чинників.
Сергій Андрійович Подолинський народився 19 липня 1850 року в с. Ярославці на Полтавщині в родині багатого землевласника. Його батько - камергер імператорського двору, російський поет (зустрічався з О. Пушкіним та А. Міцкевичем), відомий прихильник російської імперської ідеї - ставився до сина як до спадкоємця не лише своїх маєтків, але і ідей. У той же час, будучи людиною високоосвіченою він прагнув щоб і його син отримав ґрунтовні та всебічні знання. У бібліотеці Подолинських, серед іншого, зберігались також і книжки заборонені цензурою, в т.ч. кілька номерів герценівського "Колокола" та "Кобзар" Т. Шевченка, які батько дозволяв читати синові, вважаючи, що його спадкоємець не може бути "зіпсованим" подібною літературою. По лінії матері, уродженої княгині Кудасової, його двоюрідними братами були український поет та російський філософ Сергій та Микола Бердяєви.
1867 року С. Подолинський вступає на природничий факультет Київського університету св. Володимира і активно включається у вир студентського життя. У той час серед київського студентства була досить популярною робота у недільних школах, організованих для київських робітників та інших представників незаможних прошарків населення. С. Подолинський також включається в роботу гуртка, що його очолював доцент, а потім професор кафедри політичної економії та статистики Київського університету М. Зібер (1844-1888), якому належить перший переклад І тому "Капіталу" К. Маркса російською мовою. Підкреслюючи вплив М. Зібера на формування політичних поглядів С. Подолинського П. Феденко зазначав що, "Від січня 1874 р. Зібер почав свої виклади з економічних наук в університеті в Києві і ознайомив студентів з соціялістичними теоріями західно-європейських країн. Лекції Зібера зробили соціялістом С. Подолинського, тоді студента в Києві" [274, с. 53].
1871 року С. Подолинський виїжджає за кордон де бере активну участь у діяльності російської революційної еміграції. Прямуючи до Парижу він зупиняється у Львові та Відні де знайомиться з О. Терлецьким, який став його близьким другом, однодумцем і соратником на довгі роки. Характеризуючи нове покоління українських політичних діячів зорієнтованих на соціалістичні ідеї та марксистське вчення, до якого належав і С. Подолинський, П. Федченко писав, що "... такі діячі, як С. Подолинський чи О. Терлецький ладні були заради справи йти на ризик. У
Loading...

 
 

Цікаве