WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Українська держава в поглядах та діях засновників Української Народної Республіки (пошукова робота) - Реферат

Українська держава в поглядах та діях засновників Української Народної Республіки (пошукова робота) - Реферат

Думі зформувалася Українська Парляментарна Громада, до якої приступило 45 послів. Головою її був адвокат ігромадський діяч з Чернігова І. Шраг; серед членів були: В. Шемет та П. Чижевський - від Полтавщини, М. Біляшевський та барон Ф. Штейнгель - від Києва, А. В'язлов - від Волині. Парляментарна Громада мала свій пресовий орган - "Украинский весник", редактором якого був М. Славинський, а секретарем - Д. Дорошенко. У журналі взяли участь найкращі наукові сили України: М. Туган-Барановський, О. Лотоцький, М. Грушевський, І. Франко, О. Русов та інші" [227. с. 423].
Об'єднуючою політичною ідеєю для українських депутатів була якнайширша державно-політична автономія України в складі демократичної Росії. М. Грушевським була підготовлена декларація від імені Української Парламентської Громади, однак вона не була виголошена оскільки перша Дума, проіснувавши 72 дні, була розпущена.
У другій Думі, вибори до якої пройшли в січні 1907 року Українська Громада мала 47 членів та часопис "Рідна справа - Вісті з Думи", в якій друкувались промови членів Думи, заяви Громади. Громада виступала з домаганнями автономії України, широкого місцевого самоуправління, введення української мови в школи, суди, церкву, створення кафедр української мови та історії в університетах краю, підготовку українських педагогічних кадрів в учительських семінаріях, тощо.
У третій Думі 37 депутатів внесли проект про введення української мови навчання в початкових школах, що викликало різко негативну реакцію з боку російських шовіністичних кіл. Однак він, як і ряд інших ініціатив патріотично налаштованих українських депутатів не був прийнятий - в Російській імперії почалась доба післяреволюційної реакції.
Репресії уряду, що розпочались, викликали в різних українських партій прагнення до утворення потужної об'єднаної політичної організації. 1908 року діячі українського руху ввійшли, не залежно від ідеологічних орієнтацій та партійної приналежності, до Товариства Українських Поступовців (ТУП), яке стало єдиною українською партією. Об'єднання відбулось на засадах конституціоналізму, парламентаризму та національно-культурного самовизначення.
ТУП намагалась скоординувати свої дії в Думі з представниками російських центристських партій, у першу чергу трудовиків та кадетів, які зобов'язувались підтримувати українські прагнення. Спільними зусиллями вдалось перетворити факт заборони царською владою святкування роковин Т. Шевченка 1914 року в тему для обговорення на загальноросійському рівні та розпочати в стінах Думи і поза нею жваву дискусію.
Поступовий розвиток українського руху в Російській імперії було перервано початком Першої світової війни, яка викликала масовий патріотичний рух - робітники припиняли страйки, Дума урочисто підтримала уряд, заявивши про свою лояльність до нього. В "Украинской жизни", редактором якої був С. Петлюра, було опубліковано декларацію, в якій говорилось про те, що українці виконають свій обов'язок щодо держави. Правда сама ця держава, скориставшись патріотичною істерією, розгорнула кампанію жорсткого переслідування будь-яких проявів українства: заборонено діяльність "Просвіти", закрито українські видавництва, скасовано дозвіл на друкування українською мовою, багато українських діячів, у тому числі і М. Грушевський, були заслані вглиб імперії.
Світова війна призвела до того, що українці були змушені воювати в складі армій протиборствуючих сторін, захищаючи їх, а не свої власні, інтереси. Мільйони українців були рекрутованій до російської та австро-угорської армій. В останній, правда, були створені і військові частини Українських Січових Стрільців, які діячі українського руху в Галичині бачили прообразом та кадровим кістяком майбутньої національної армії.
Вибух воєнних дій частина українських діячів самостійницької орієнтації сприйняла як вдалу нагоду для вирішення питання про державну незалежність України із залученням зацікавлених зовнішніх сил. Поза межами Російської імперії 1914 року як державницький центр було створено Спілку визволення України. Її діяльність викликала жорстку критику як з боку російських сил самих різних політичних орієнтацій, так і українських політичних і громадських діячів. Найбільшими критиками діяльності СВУ були українські соціалісти.
"Найжорсткішим критиком СВУ був Лев Юркевич, який пояснив, що він і його товариші, "не вороги ідеї самостійної України", але "наші російські товариші тільки б тоді виявили себе справжніми інтернаціоналістами, коли б їхні організації і преса на Україні признали разом з нами необхідність боротьби за визволення нашого народу і щоб вони разом з нами при кожній нагоді давали відсіч проявам національного поневолення". Тобто Юркевич саме існування України, як державного утворення, поставив в пряму залежність від того, наскільки сліпо і вірнопідданськи будуть підтримувати сили української революції революцію російську. Він так вірив у справедливість міжнародного соціалізму, насамперед російського, що навіть звернувся до Тороцького-Бронштейна з ідеєю проведення міжнародного інтернаціоналістичного соціалістичного суду над членами СВУ з єдиною метою, аби ті не мали права називати себе соціалістами" [270, с. 10].
Спалах підігрітого війною імперського патріотизму та жорсткі репресії царської влади придушили розвиток українського руху, але не змогли знищити його вповні. Як тільки злигодні воєнних дій почали переважувати в суспільстві шовіністичні, ура-патріотичні настрої, як тільки захитались основи імперії, українство знов вийшло на вулиці. Лютнева революція 1917 року в Санкт-Петербурзі сколихнула українську громадськість. По всій Україні, а також в столиці імперії пройшли масові українські маніфестації. Проголошені Тимчасовим урядом політичні свободи були одразу ж використані для відродження українських політичних та культурницьких організацій. У Києві 17 березня постала Центральна Рада, як орган репрезентації інтересів українського народу перед російським урядом. До неї ввійшли представники різних українських політичних партій, груп та громадських організацій: військовиків, робітників, кооператорів, студентів, православного духовенства Києва, Українського Наукового Товариства, Педагогічного Товариства, Товариства Українських Техніків та Агрономів, ТУПу і т.п. Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського.
Під впливом революційних подій в Україні відроджувались або засновувались нові українські політичні партії. Найвпливовішими в організованому українстві були Українська Соціал-Демократична Партія (УСДРП), Українська партія Соціалістів-Революціонерів (УСПР) та Українська Партія Соціалістів-Федералістів (УПСФ). Ці політичні організації виявились домінуючими в Центральній Раді, а пізніше і в Директорії УНР.
Центральна Рада, складена переважно з представників різноманітних політичних партій соціалістичного напрямку, орієнтувалась на ідею автономії України в складі демократичної російської республіки. Прихильники ідеї
Loading...

 
 

Цікаве