WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Українська держава в поглядах та діях засновників Української Народної Республіки (пошукова робота) - Реферат

Українська держава в поглядах та діях засновників Української Народної Республіки (пошукова робота) - Реферат

75].
Таким чином, необхідність вільного розпорядження ресурсами України, вирішення наболілих проблем, врешті суверенітету народу на власній землі, Голова Центральної Ради УНР ставить на останнє місце серед головних мотивів проголошення державно-політичної самостійності України. Він наче виправдовується перед читачем за те, що було зроблено в силу зовнішніх, незалежних від керівництва республіки обставин.
Дії більшовицьких вождів, наголошує один з найавторитетніших тогочасних українських лідерів, практично позбавляють українських соціалістів і далі залишатись на позиціях автономізму. Вонипроти своєї волі змушені керувати державою, що проголосила свою незалежність. "Не знаю, як витримає й переживе федералістична ідея сей тяжкий удар, який задають їй Леніни і Троцькі називаючи себе федералістами. Дуже трудно буде комусь, принаймні який час називати себе федералістом, коли федералістами Леніни і Троцькі вважають себе, а під сим "федералізмом" лежить в дійсности самий поганий, терористичний централізм" [53, с. 78].
Після гетьманського перевороту підтриманого запрошеними Центральною Радою німецькими військами, М. Грушевський відходить від активної політичної роботи, зосереджуючись на науковій та публіцистичній діяльності. Залишивши 1919 р. Україну він розгортає на еміграції активну роботу по створенню Українського соціологічного інституту у Відні, який незабаром було переведено до Праги, оскільки президент Чехословацької республіки Т. Масарик, давній знайомий М. Грушевського, досить прихильно ставився до української політичної еміграції лівого спрямування.
1921 р. М. Грушевський видає працю під назвою "Початки громадянства. Генетична соціольогія", в якій досліджує проблему походження та сутності держави, джерел державної влади, а наступного року - "З починів українського політичного руху. Михайло Драгоманов та Женевський соціалістичний гурток" де розглядаються витоки та еволюція українського соціалізму. Одночасно, в 1920-1922 рр., він редагує орган УПСР "Борітеся - поборете" в якому викладає свої погляди на програмні засади діяльності партії.
Найбільш показовою для розуміння поглядів вченого в цей період його життя, на нашу думку, є праця програмового характеру "Українська партія соціялістів-революціонерів та її завдання", в якій він не лише намагається осмислити причини поразки України в революції 1917-1920 рр., але й сформулювати головні орієнтири подальшої діяльності українських сил.
Зазначивши, що українська держава - це та реальність від якої українські соціалісти не мають права відступати, М. Грушевський говорить про необхідність ліквідації більшовицької окупації та відновлення радянської системи влади, під якою він розуміє систему, створену Центральною Радою: "... найпростіша схема радянської організації була б така: робітничо-селянська рада громади (комуни), місцеве об'єднання (волость, місто), земля, всеукраїнський конгрес рад або Центр. Рада" [54, с. 230].
Делегування владних повноважень при цьому повинно йти знизу вгору, від громад (комун) до головного органу - Центральної Ради. І повноваження органам, що стоять вище, передаються лише ті, які будуть визначені нижче стоячими. Делегуватися "на верх", на думку М. Грушевського, повинні тільки ті функції, для реалізації яких потрібен певний рівень концентрації зусиль.
Така побудова вертикалі влади дасть змогу, вважає вчений, не лише уникнути бюрократичного централізму, а й послідовно провести федералістичний принцип при побудові української держави, яка повинна стати федерацією земель: "Коли загальна організаційна робота буде скуплена в органах земель, а всеукраїнський конгрес обмежиться тільки тим, що доконче мусить бути скуплене в центральнім органі, як справи міністерської політики, оборона, адміністрація військова і морська і т.ін., все ж інше буде віддано в компетенцію землі, то українська республіка в останнім рахунку буде федерацією земель - сполученими штатами України. Тоді тим самим відпаде питання про спеціальне становище країв, котрим історичні умови надали відмінну етнографічну, економічну чи культурну фізіономію, як, скажімо, Крим, Бесарабія, Галичина чи які інші" [54, с. 231]. Інші історичні землі України також отримають рівний названим статус і повноваження.
І лише після перетворення України у федеративну республіку можна буде говорити про можливість її вступу у спілки чи об'єднання з іншими демократичними державами. Входження України на автономних правах до Росії є недопустимим в будь-якому вигляді, наголошує М. Грушевський. В одному союзі вони можуть опинитись разом лише за умови демократичності Росії та рівноправності партнерських відносин. А союз цей повинен мати загальноєвропейський чи й світовий характер.
Для цього і Україна, і Росія мають бути звільненими від більшовиків. Без цього Україні не вдасться виконати свою історичну місію в розгортанні світової соціалістичної революції. Як пише Л. Винар, "Грушевський вважав більшовицьку політику в Україні ворожою українству. Більшовики намагалися правити "Україною без Українців, не допускати до власти, до впливів навіть соціялістичні, радянські українські партії, не давати Україні ніякої самостійности й самодіяльности, тримати її зв'язаною по руках і по ногах з Московщиною". Він вірив у те, що приходить новий устрій, нова світова соціялістична революція і в цій революції українці мусить грати визначну ролю" [24, с. 39].
Незважаючи на таку рішучу налаштованість М. Грушевського проти більшовицької влади, остання не полишала сподівань використати його авторитет для украплення свої позицій в Україні. 1923 р. він був обраний членом Всеукраїнської академії наук, а наступного року повернувся в Україну. Тут він знов розгортає бурхливу діяльність по організації української науки - відновив роботу Історичної секції академії, очолив Археографічну комісію, організував ряд академічних комісій по вивченню української історії та фольклору, редагував (1924-1930) відновлений журнал "Україна", продовжував працю над "Історією України-Руси" та "Історією української літератури". 1929 року його обрано членом АН СРСР.
Такий М. Грушевський тривалий час цілком влаштовував владу. Навіть після згортання процесів українізації і з початком масового терору проти української інтелігенції "розстріляного відродження", він не був офіційно обвинуваченим у антирадянській діяльності, хоча в березні 1931 року і був висланий до Москви, де опинився практично в повній ізоляції від України та українства. Після невдалої операції проведеної під час його лікування на Кавказі 24 листопада 1934 року великий вчений, талановитий організатор української науки і не надто вдалий політик і керівник держави Михайло Грушевський помер.
Роль М. Грушевського в розвитку української державницької ідеї не можна оцінити однозначно. Великий вчений, що створив концепцію української історії, як процесу становлення і розвитку нації, в області політики він залишався на позиціях безелітності
Loading...

 
 

Цікаве