WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (пошукова робота) - Реферат

Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (пошукова робота) - Реферат

повинна піднести українську народність, впровадити українську мову до шкіл всіх типів, сприяти українській літературі, а в суспільних справах йти слідами Йосифа II, обмежити утиски народу з боку шляхти, "зміцнити середній стан" і, тим самим, отримати симпатії цілого українського народу" [329, s. 16].
Події 1848 року різко прискорили формування національної свідомості українців Галичини. Як підкреслює польський історик З. Фраз "В половині XIX в. народовий рух український - як тоді ще говорили - русинський, увійшов у стадію остаточної кристалізації. Од Весни Народів справа руська вже перестала бути лише забаганкою етнографічно-мовною і стала проблемою політичною" [326, s. 149].
Певною мірою сприяла становленню українського національного руху і австрійська адміністрація в Галичині та губернатор Ф. Стадіон. Керуючись принципом "розділяй і владарюй" щодо підкорених народів "клаптикової" Австрійської імперії, її державні чільники були не проти використати український рух, як противагу польським повстанцям. Тим більше, що з часів реформ імператора Йосифа II австрійська влада мала певний авторитет в українського населення.
Зростання національної самосвідомості українців в під час революційних подій 1848 року, після довгих років латентного існування, було настільки потужним і неочікуваним, що серед польських кіл Галичини почала розповсюджувалась інформація про те, що "українців (русинів) видумав губернатор Стадіон". Щодо цього З. Фраз пише, що "У 1848 році Стадіон не мусив "видумувати Русинів", щоб використати їх у боротьбі з Поляками, він тільки швидко зрозумів та оцінив політичні вигоди, які несла підтримка молодого, але автентичного українського (русинського) руху" [326, s. 151].
Українці, значною мірою, виправдали сподівання австрійських урядовців. За свою вірність монархії вони отримали прізвисько "тірольців Сходу", оскільки саме населення Тіролю на заході імперії виявилось самим лояльним до Габсбургів. З українців було утворено парамілітарні національні організації "Народну гвардію" та "Батальйон гірських руських стрільців", що блокував гірські перевали в Карпатах з метою не допустити об'єднання польських та угорських повстанців.
Організатором української діяльності виступила Головна Руська Ради - перша політична організація галицьких українців, яка утворилась 2 травня 1848 року у Львові для оборони прав українців з представників греко-католицького духовенства та міської інтелігенції. На її чолі стояли спочатку єпископ Г. Якимович, а пізніше крилошанин М. Куземський.
Члени Ради ревно поставились до справи і першим ділом організували друк часопису, що став рупором українських сил в Галичині. 15 травня 1848 року в першому номері газети "Зоря Галицька" було вміщено першу відозву "до руского народу" організації, що назвала себе "Рада народна руска". У цій відозві сповіщалось про введення 25 березня 1848 року в Австрійській імперії Конституції яка гарантувала права та свободи громадян країни та про утворення представницького органу галицьких українців під назвою "Рада народна руска".
Звертаючись до українців Галичина у цій відозві члени Головної Руської Ради намагались пробудити їх національну свідомість, апелюючи до славного минулого, традицій самостійного державно-політичного існування в минулому. При цьому чітко наголошується на єдністі українців по обидва боки австро-російського кордону: "Конечна потреба для нас Русинів такого збору тим явніше ся окаже, скоро ся заставимо, чим нарід наш бил, в якім стані досі зіставал і яким при наданні тепер конституції бити може і повинен. Ми Русини Галицькі належимо до великого руського народу, котрий одним говорить язиком і 15 міліонів виносить, з котрого пілтретя міліона землю Галицьку замешкує. Той нарід бил колись самодільним, рівнял ся в славі найможнішим народам Европи, мал свій письменний язик, свої власні устави, своїх власних князів, - одним словом: бил в добрім биттю, заможним і сильним. Через неприязні судьби і різні політичні нещастя розпал ся поволі той великий нарід, стратил свою самодільність, своїх князів і прийшол під чуже панованнє" [149, с. 21-22].
У своєму звертанні до історичної пам'яті народу автори відозви близькі до козацьких літописців, анонімного автора "Історії Русів", харківських романтиків, діячів Кирило-Мефодіївського товариства. Тривале бездержавне існування розірваного між різними державно-політичними утвореннями українського національного організму не могло остаточно вбити пам'ять про власну державну велич, мрію про незалежне майбутнє, прагнення реалізувати цю мрію. Одночасно цей документ перегукується і з ідеями визвольного руху інших слов'янських народів, що попали в залежність від Австрії - чехів, словаків, поляків, сербів, хорватів, словенців.
Відозва Ради до всіх українців в Австрійській імперії не лише "будила" національну свідомість та історичну пам'ять. Вона містила і певні орієнтири на майбутню діяльність українського руху: "Пробудил ся уже й наш лев руський і красну нам ворожить пришлість. Вставайте Браття, вставайте з долгого сну вашого, бо уже час. Вставайте! але не до зради і незгоди! но двигнім ся разом, щоб піднести народність нашу і забезпечити далі нам свободи. Пожиткуймо з тої способности, абисьмо не покрили ся ганьбою перед світом і не стягнули на себе нарікання поколінь наступних. Поступаймо з другими народами в любові і згоді! Будьмо тим, чим можем і повиннісьмо. Будьмо народом" [149, с. 22-23].
Стати народом. Відчути силу власної правди. Це надзавдання для маси, що втратила практично повністю панівні прошарки, що представлена, головним чином, селянською масою - малоосвіченою, але вірною традиціям. Досягти поставленої мети можна лише на основі національного солідаризму, на що й вказують автори відозви.
Скликаний з ініціативи Головної Руської Ради Собор руських вчених у Львові став помітною подією в культурному і громадському житті Галичини. Його учасники, зокрема Я. Головацький, виступили з обґрунтуванням ідеї про те, що українська мова є єдиною і спільною для Східної і Західної України, мовою одного народу, що розділений між двома імперіями. Саме ідея єдності нації стала фундаментальним принципом, на якому базувалось вирішення всіх інших питань, що ставив перед собою Собор.
Головна Руська Рада намагалась максимально використати історичний момент для того, щоб створити умови для подальшого розвитку українського народу в Австрійській імперії. Однією з головних передумов вважалосьзавдання об'єднати всі землі імперії населені українцями в один коронний край зі значними автономними правами. Першим кроком для цього повинно було стати розділення Королівства Галичини і Лодомерії на дві частини - українську і польську. У листі до цісаря від 9 червня 1848 року зазначалось, "... щоб ті простори Галичини, що є замешкані Русинами, творили для себе провінцію з осідком політичної краєвої управи у Львові. Отся часть обминає східні округи Галичини з руським населеннєм, так як ся часть краю була первісно самостійним князівством, та в кінці червеноруським Воєвідством - та щоб ті частини краю, що замешкують Мазури, відділено від "руської провінції". Ся часть краю обминає
Loading...

 
 

Цікаве