WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (пошукова робота) - Реферат

Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (пошукова робота) - Реферат

марксизму. У ній на основі вивчення сутності марксистської соціально-політичної, філософської та економічної концепції, а також праць західних істориків соціалістичного руху, зокрема В. Конштедта і В. Черкезова, дослідник не лише заперечує багато з основних постулатів "наукового соціалізму", а, навіть, звинувачує К. Маркса і Ф. Енгельса в прямому плагіаті при написанні "Маніфесту Комуністичної партії".
Зазначаючи в цій статті, що в другій половині XIX ст. соціалістична доктрина набула значного поширення серед робітників та інтелігенції європейських країн, І. Франко звертає увагу на небезпеку цього явища:"... соціялізм сьогодні, особливо для мас менше освічених його прихильників, має далеко більше характер релігії, опертої на непорушних догмах, та на культі осіб, аніж характер науки" [286, с. 122]. Він відзначає, що під впливом фабіанського руху в Англії, посилібізму та солідаризму у Франції та німецького ревізіонізму, нових даних суспільних наук, в кінці XIX - на початку XX сторіччя відбувається трансформація соціалістичної ідеї і втрата марксизмом монополії на соціалістичну істину.
Провівши порівняльне текстологічне дослідження однієї з головних програмних праць "наукового соціалізму" - написаного К. Марксом та Ф. Енгельсом 1848 р. "Маніфесту Комуністичної партії", І. Франко підкреслює, що багато з головних її ідей прямо запозичені з роботи прихильника соціального вчення Ш. Фур'є В. Консідерана "Принципи соціалізму. Маніфест демократії дев'ятнадцятого століття", що побачила світ в Парижі 1843 року.
У той же час І. Франко виокремлює і головну розбіжність між цими маніфестами. Провідною ідеєю у К. Маркса і Ф. Енгельса, на його думку, є вимога безумовної ліквідації приватної власності на засоби виробництва. У той час, коли В. Консідеран заявляв що "Нам не ходить про те, щоб знівечити власність. Ходить про те, щоб винайти і надати власності досконаліші, певніші, свобідніші і рухливіші форми, а рівночасно більш товариські (sociales)? доводячи у всіх сферах інтерес індивідуальний з інтересом загальним" [282, с. 148]. В. Консідеран вже в 1843 році звернув увагу на те, що серед найосвіченіших представників промислової буржуазії набуває поширення ідея про необхідність співпраці з робітниками, забезпечення їм більш високого рівня життя, можливості отримувати освіту, виховувати дітей, мати більше вільного часу, з метою запобігання соціальним вибухам, революціям, забезпечення собі гарантій існування і збереження умов для достойного життя. Асоціація, добровільна спілка людей незалежно від їхнього соціального та майнового стану, поважання та збереження права приватної власності за умови її використання з цілями, що не суперечать розвитку суспільства - ось ідеал фур'єриста В. Консідерана.
І. Франко говорить, що хоча соціал-демократи і проголошують подібні ідеї утопією (практичні спроби фур'єристів були невдалими), та все ж "... автор сих слів відчував небезпеки комуністичної "promiscuite" (перемішання) і ясно розумів, що розвій людства обік вдосконалення громадської продукції доводить рівночасно до чимраз більшого вироблення людської індивідуальности, що ся друга сторона розвою для кожного людського осібняка на певнім ступені усвідомлення робиться дорожчою навіть від громадського розвою продукції і що всякий плян суспільної реформи, що не хотів би числитися з тим глибоким нахилом людського роду до автономії і особистості, був би так само нерозумний і нетривкий, як той абстрактний марксівський капіталізм, що спрягає в одно ярмо громадську, колективну продукцію з системою строго проведеної приватної власності" [282, с. 148-149]. І. Франко нагадує, що фактичний капіталізм ніколи так строго цієїприватної власності не проводив і на початку XX століття робить це ще далеко менше ніж 1848 р., здійснення права приватної власності завжди обмежувалось державою на підставі необхідності суспільного інтересу, чи то дійсного, чи то декларованого.
Натомість К. Маркс та Ф. Енгельс, проголосивши в "Маніфесті Комуністичної партії" своєю метою ліквідацію приватної власності на засоби виробництва, обрали курс не на пошук соціального компромісу, а на розпалювання класової боротьби. І. Франко підкреслює, що у 8 пункті Маніфесту прямо декларується "Однакова обов'язковість праці для всіх, утворення промислових армій й, особливо, для землеробства" [168, с. 430], що мала жорстко примусовій характер і поряд із якою згадка про добровільні асоціації виробників, "вільні спілки" виглядають як випадкове запозичення з В. Консідерана. "Хто потрафить віднайти в такій організованій суспільності якийсь "свобідний" розвій одиниці, сей докаже певно дуже великої штуки. Та й загалом всевладдя комуністичної держави, зазначене у всіх 10 точках К(омуністичного) М(аніфесту) ( ...), в практичнім переведенню означала б тріюмф нової бюрократії над суспільністю, над усім її матеріальним і духовним життям" [282, с. 150].
Ґрунтовній критиці марксистську концепцію держави І. Франко піддає в знаменитій праці "Що таке поступ", в якій, розглянувши основні сучасні йому прогресистські соціально-політичні доктрини, він особливу увагу звертає на комуністичну ідеологію в різних її теоретичних виявах. Визнаючи, що серед теоретиків комуністичної ідеї було немало талановитих письменників, які вміли яскравими фарбами змалювати переваги майбутнього соціально-політичного та економічного устрою, пробували, хоча і безуспішно, втілити свої ідеї в життя, І. Франко підкреслює, що ці ідеї не могли бути зреалізовані через помилковість ряду їх основоположних постулатів. Не можливо абсолютно усуспільнити споживання, як і немає абсолютно колективного характеру виробництва, є такі види діяльності, надзвичайно необхідні для існування суспільства, які можуть здійснюватись лише індивідуально.
Щодо можливості реалізувати соціалістичні ідеї І. Франко пише: "... при самій думці про переведення і можливі наслідки комуністичних думок (проб переведення їх на ширший розмір у новіших часах так і не роблено зовсім) показувалося стільки сумнівів і трудностей, що більшого числа прихильників сі думки не могли собі здобути. Але вони були плодючим зерном, із якого виросли пізніші парості - різні напрями соціалізму (виділення L Франка - О.С.)" [309, с. 338].
До найвизначніших теоретиків цього руху І. Франко відносить К. Маркса, Ф. Енгельса та Ф. Лассаля. Головною теоретичною відмінністю у вченнях комуністів та соціалістів він вважав те, що останні визнають неможливість усуспільнення всіх засобів життєдіяльності та впровадження абсолютної рівності для всіх членів суспільства. Однак спільність праці і спільність споживання визнається ними універсальним засобом подолання головних проблем громадського життя. Вихід із такого теоретичного парадоксу соціалісти вбачають в усуспільненні знарядь виробництва.
І. Франко і раніше вказував на певну обмеженість теоретичних постулатів та пристрасть до оперування готовими абстрактними формулами прихильників марксизму. Як зазначає П. Феденко "У Маркса і Енгельса Франко знаходив перебільшену оцінку господарських чинників в розвитку людського суспільства (історичний, чи точніше економічний матеріялізм). Він піддавав критиці
Loading...

 
 

Цікаве