WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (пошукова робота) - Реферат

Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (пошукова робота) - Реферат

класів та задоволення матеріальних і духовних інтересів індивідів, вважаючи її головним призначенням бути вираженням "інтересів загалу".
Відхід від соціалізму в ортодоксально-марксистській його інтерпретації не означав для І. Франка зміни життєвої позиції згідно з якою він вважав сучасне йому суспільство недостойним називатися вповні людським та цивілізованим. І хоча забезпечення матеріальних умов існування він і далі вважає надзвичайно важливим для кожної окремої людини, проблема особистої свободи, самореалізації особистості, стає все помітнішим. Пояснюючи пізніше причини свого звертання до проблем політики він у роботі "Народна програма" зазначав: "... треба працювати, щадити, дбати про себе, але треба при тім дбати про загал, про цілий народ, бо народ то - ми всі; не має кривди загал народу - то немає кривди ніхто поєдинчий. А дбати про загал народу - се значить займатися політикою (виділення І. Франка - О.С.), займатися справами громади, повіту, краю і держави, бо там рішається про тягарі й користі загалу, отже й кожного поодинокого чоловіка" [297, с. 523]. Як бачимо ця аргументація на користь необхідності займатися політичними проблемами - дбати про загал народу - апелює до особистого інтересу і нагадує ідеї "розумного егоїзму" російських революційних демократів.
У результаті вивчення досягнень тодішньої європейської науки в області філософії, соціології, політичної економії, теорії політики, власних теоретичних та практичних вправ Іван Франко особливу увагу починає звертати на роль та місце держави в житті людського суспільства. У статті "Питання жолудка і питання прав політичних", опублікованій 1890 року в газеті "Kurjer Lwowski", він підкреслює:"... політична організація в наших часах зі своїми органами: армією, поліцією, судівництвом та адміністрацією - се сила, якою не можна гордувати" [297, с. 523]. Відійшовши від марксистського трактування держави як виключно апарату насильства економічно пануючого класу над експлуатованими, він розуміє її, в самому загальному плані, як "вияв загалу громадян, що входять до її складу", і вважає, що проведення необхідних реформ саме через механізми держави дасть змогу уникнути кривавої різанини і досягти бажаного результату при максимальному забезпеченні прав і свобод усіх членів спільноти.
"Досягнувши зрілого віку, людина стає громадянином країни, батьком сім'ї, господарем і власником різноманітних предметів, - а отже, з часом починає справляти вплив на інших подібних людей і сама зазнає на собі їх впливів. Одним словом, людина стає активним членом суспільства і відчуває всі зв'язки, які перед тим хоча і впливали на неї, але не так сильно і прямо. Вона замислюється тоді над суттю цих зв'язків, досліджує їх початок і мету" [298, с. 39]. Для більш повного вияснення ролі держави та особливостей її функціонування І. Франко звертає увагу на її походження, причини, Що зробили її існування суспільно необхідним та ті глибинні джерела, які живлять державну владу. Адже не можливо відповідально давати рецепти по зміні сучасного в ім'я майбутнього, не знаючи минулого.
Показовою в цьому відношенні є робота "Мислі о еволюції в історії людськості" опублікована 1881 р. Як зазначають упорядники 45 тому його зібрання творів, вона написана під безпосереднім впливом брошури "Дарвінізм і громадівство" опублікованої того ж року видатним українським революціонеромдемократом, членом драгоманівського женевського гуртка - С. Подолинським.
У цій праці І. Франко робить спробу проаналізувати проблему поєднання досягнень соціальних та природничих наук у вивченні початків людської цивілізації. Саме наявність розриву між природознавством і суспільствознавством є на його думку серед головних причин нерозуміння суспільних процесів: "Можна бути вченим, а навіть геніальним природознавцем, а дуже мало знати наук суспільних. І навідворіть, можна бути добрим економістом, правником або й істориком, а не знати наук природничих. Природознавці брались говорити про питання суспільні, переносили сюди живцем свої теорії, незважаючи на відмінний ґрунт, і натворили багато лиха. А з другого боку економісти, історики і пр., не знаючи наук природничих, а бачачи тільки ті невдалі вилазки природників на поле наук суспільних, згори порішили, що з усім тим природництвом, з еволюцією і дарвінізмом у них нема ніякого діла" [295, с. 82-83]. Для І. Франка, прихильника дарвінізму і самої ідеї еволюції, соціал-дарвінізм є не прийнятним. Правда, від самого початку він відкидає і концепціюбожественного творення людини та первісного раю, і міф про золотий вік і первісний природний стан людини.
І. Франко виводить дві головні передумови появи політичної влади - військову силу та релігію, які повинні закріпити та освятити майнову нерівність та узурпацію права народу на суверенітет. Особливо ефективно вдається досягнути бажаного результату, якщо в одній особі поєднується військовий вождь і відун - тоді з'являється володар. "Таким способом при помочі релігії та обрядів слуги народу зробились панами народу! Таким способом первісні самоуправні і народоправні общини самі з себе витворили абсолютних владців: королів, князів, царів. Вояцтво, збагачене війнами, розсілося круг верховного владця, поробилося лицарями, боярами, панами. Значиться, і первісній громадській і племінній спільності настав кінець" [295, c. 114].
На відміну від прихильників теорій "природного стану" людини, "золотого віку" в історії людства та інших різновидів "теорій дегенераційних", І. Франко не вважає зміну громадського самоуправління на державне управління, розвал общини, явищем негативним і результатом злочинних намірів і дій окремих людей. Він намагається знайти внутрішні об'єктивні фактори цих процесів. Сам розвал первісних громад, на думку І. Франка, був викликаний прогресом в освоєнні людством природного середовища. Розвиток знарядь праці робив існування в громаді економічно не вигідним і не робив необхідними ні трудову кооперацію, ні централізацію робочої сили.
"Природа чоловіка пре до чимраз ліпшого забезпечення життя і розплоду. Хліборобство, ремесла, купецтво змагається чимраз далі, а позаяк первісний общинний лад давав громадянам при зовсім не організованім способі праці зовсім мало користі, а зате багато в чім в'язав їх волю в ділах господарських, то община звільна розпадається. ... Для належного розвитку господарства понад общинне треба, щоб господарюючі особи могли у всім свобідно розпоряджуватись, вводити нові способи праці, нові знаряди після своєї волі, управляти поле і держати худобу, як до потреби, а не так, як заведено в громаді. Притім же сам характер первісних ручних знарядів, прилажених до вжитку єдиниці, та гнув до єдиничної праці, до поділу та роздроблення праці" [295, c. 112].
Цей розпад громади, отримання її колишніми членами самостійності, не є однак поверненням до стану первісного дикунства та атомарного існування людських індивідів. Він відбувається на основі освоєння навколішнього простору, розвитку знань та вдосконалення знарядь праці, отже, на думку І. франка є явищем прогресивним. Зникнення внутрішньогромадських зв'язків зовсім не означає зникнення міжлюдських зв'язків та
Loading...

 
 

Цікаве