WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (пошукова робота) - Реферат

Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (пошукова робота) - Реферат

буде найкращим не тільки тому, що воно відповідатиме інтересам всього народу і виразникам цього інтересу - працюючим класам, а й тому, що буде відновленням природного стану суспільства. "Як тільки настане ця доконечна зміна, як тільки капітал з приватних рук, до яких він потрапив шляхом грабежу чи експлуатації, повернеться знову в загальне користування, стане власністю всіх трудящих, тоді лише станеться поворот до природного, єдино справедливого стану" [305, с. 41].
Подібне розуміння "світлого майбутнього" свідчить про вплив в цей час на політичний світогляд І. Франка теорій природного стану людини, природної людини, у першу чергу в інтерпретації видатного французького філософа Ж.-Ж. Руссо. У подібних концепціях вихідним була теза про те, що від початків існування люди знаходились у стані природної рівності і внутрішньої та зовнішньої гармонії і лише поява приватної власності приводить до втрати цієї гармонії та виникнення соціальних негараздів. Отже, робився висновок, головна проблема, яку суспільство має вирішити - це ліквідація приватної власності. Розходження були, в основному, в питанні способів ліквідації.
І. Франко прекрасно розумів, що ліквідація приватної власності, хоч і в інтересах всього народу, не може викликати ентузіазму, радості та й простого розуміння подібних дій у тих, кому ця власність належить. Постає проблема застосування насильства для досягнення благородної мети. "Здавалося, що зміна такої, зрозуміло, величезної ваги, зміна яка поведе за собою цілковитий переворот суспільних взаємин, не може відбутися інакше, як шляхом насильства. На перший погляд це слушно. Адже важко припустити, що ті, в чиїх руках тепер засоби виробництва, з яких вони черпають величезні прибутки і володіння якими дає їм виняткове, надзвичайно вигідне становище в суспільстві, добровільно дозволили забрати у себе з рук ці скарби, отже їх до цього необхідно було б змусити силою (виділення 1. Франка - О.С.)" [305, с. 41].
Та шлях насильства, грубого, відвертого для І. Франка не с як єдино можливим, так і бажаним, що видно ще з його листа до О. Рошкевич від 20 вересня 1878 року. Тут він розходиться і з Марксом і з такими тогочасними авторитетами за "світле майбутнє" як Бакунін, Лавров чи Луї Блан. Сам розвиток суспільства логічно і невмолимо веде до досягнення бажаного стану і головне прибирати завади на цьому шляху і сприяти його розвиткові в необхідному напрямку.
Для обґрунтування цієї тези, Франко використовує Марксів постулат про головну тенденцію сучасного йому суспільства - концентрація капіталу та виробництва, швидкого наростання соціальної поляризації та зниження ролі та впливу середніх верств. Ця концентрація, у першу чергу, виробництва не залишається на, його думку, поза увагою держави: "Як тільки якесь велике транспортне чи фабричне об'єднання займе панівне становище, відразу всевладна сьогодні держава звертає на нього увагу і обдумує способи, як би прибрати його до своїх рук" [305, с. 42]. Подібні дії держави, на думку Івана Франка, за будь-яких умов є явище позитивне остільки, оскільки: "...держава є виявом загалу громадян, що входять до її складу, а власність держави є, отже, власністю загалу" [305, с. 42].
Відповідаючи на питання про те, яким шляхом держава здійснює оде-ржавлення промислових підприємств він вказує на експропріацію, але не на основі збройного насильства, а викупу їх у власників. "Зрештою, громадяни зобов'язані зрікатися своїх приватних справ, якщо цього вимагає добро загалу (виділення І. Франка - О.С.)" [305, с. 42]. Саме це розуміння "добра загалу", вселюдських інтересів, як вищої мети за яку варто боротися, трактування ролі держави в суспільному житті не лише як апарату насильства економічно пануючих класів над простим народом є характерним для політичних поглядів І. Франка навіть в час його найбільшого зближення з марксизмом.
Тому, закінчуючи роботу "Чого ми вимагаємо?" І. Франко зазначає: "Важко тепер точно передбачити, в який спосіб відбуватиметься експропріація всіх капіталістів і перехід засобів виробництва у суспільну власність, але з того, що ми бачимо зараз, можна зробити висновок, що це може відбутися без насильства" [305, с. 42].
З початку 1881 року І. Франко починає разом з І. Белеєм видавати у Львові український місячник "Світ" де друкує свої наукові статті, перекладні та оригінальні поезії, а також початок великої та цікавої повісті з робітничого життя "Борислав сміється", в якій дає художню оцінку заворушенням серед пролетаріату нафтових промислів Борислава. Як відзначають автори роботи "Суспільно-політичні погляди Івана Франка в світлі його творів та листування", ""Світ" не ставив гостро радикальної програми, одначе був він поступовим органом і гуртував коло себе молодих письменників, так з Галичини, як і зНаддіпрянщини" [261, с. 77]. Серед авторів журналу були також і такі вже відомі українські культурницькі діячі та письменники, як Б. Грінченко, О. Конисський, І. Нечуй-Левицький, та ін.
Заснування "Світу" і робота в ньому знаменують собою початок переходу І. Франка на нові ідеологічні позиції. Це засвідчує не тільки повість "Борислав сміється", в якій симпатії письменника вже однозначно знаходяться не просто на стороні робітництва взагалі, а саме робітників свідомих, освічених і бажаючих боротися за свої права методами легально-політичними і ненасильницькими. Говорячи словами Бенедя Синиці він заявляє: "Я не піду з вами палити".
Показовими для характеристики перелому у його світогляді, що відбувався в цей час є думки, висловлені в опублікованій в журналі статті під назвою "Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва".
Еволюціонуючи від ідей марксистського соціалізму, він зазначає: "Наш народ нещасними установами минувшості доведений до того, крім немногих случаїв, відвернувся в ділах господарських від засади асоціації, - пора нам тепер наново вчити його тої асоціації, пора показати йому, як можна укладати господарську асоціацію при захованні повної автономії кожного учасника, пора нам показати йому, що можна удержати і підносити й найменше мужицьке господарство, коли воно зв'яжеться в господарську цілість з другими такими ж господарствами. А я переконаний, що тільки таким способом можна буде охоронити наш народ, а особливо його малоземельну більшість від цілковитої руїни, від цілковитого а швидкого повернення в пролетаріат" [294, с. 199-200].
Як видно для І. Франка пролетаризація широких мас населення вже зовсім не є явищем позитивним, як вважали тодішні європейські ідеологи соціалізму. Навпаки, він шукає можливість вижити селянину та іншим дрібним власникам, які, не дивлячись на важку працю, вважалися марксистами класом історично приреченим і допоміжним матеріалом для здійснення історичної місії пролетаріату у майбутній світовій революції. Говорячи про можливість забезпечення більшості працюючого населення - селян, інших дрібних власників, всіх, кого зараз прийнято називати "середнім класом" - можливості нормального існування в умовах конкуренції з великими власниками, І. Франко зазначає: "Ще раз кажу: тільки господарська, ремісна, промислова асоціація може спасти наш народ від
Loading...

 
 

Цікаве