WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (пошукова робота) - Реферат

Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (пошукова робота) - Реферат

Великої Руси, а тим часом дбаймо про свою словесну автономію, творімо свою автономістичну будучину, знаймо добре, що ми в себе дома, серед своєї рідної сем'ї, в своїй рідній хаті..." [23, с. 268].
Закликаючи брати зразки в російській історії П. Куліш не виступає як апологет імперії. Однак у нього постійне захоплення викликає пієтет росіян перед власною державою, розуміння необхідності коритись власним провідникам, вміння пожертвувати власним для загального - тобто саме тим, чого так не вистачало українцям для того, щоб відбутись як державна нація. У поемі "Байда князь Вишневецький", описуючи захист московським послом інтересів своєї країни та достоїнства царя, він з гіркотою заявляє:
"Коли б у нас був сан такий високий
Ми б звоювали увесь світ широкий.
Коли б ми всі до єдного горнулись,
Під нами і царі й народи гнулись" [140, с. 280].
Відсутність національної сконсолідованості є, як вважає П. Куліш, головною причиною того, що українці втратили державність і можуть взагалі зникнути як нація. Відродження, на його думку, необхідно починати з об'єднання нації за допомогою просвіти народу та, в першу чергу, національної еліти. У листі М. Костомарову 27 червня 1846 р. він писав: "Що стосується розвитку, а не стояння, то він здійснюється в діячах, а потім (особливо за кращих зовнішніх обставин) перейде до народу. Наші письменники своїми вченими і поетичними працями багатьох примусили подумати, як би врятувати те, що вціліло. І література малоросійська, якою вона є до цього часу, повинна продовжуватись своїм порядком дляосвічених невігласів, а для неграмотних невігласів треба писати підручники настановні - практичні книжки і по можливості зводити школи..." [114, с. 267].
Прийняття інтелігенцією, а за нею і широкими масами українського суспільства ідеалу національного життя мислитель вважає головною передумовою утвердження нації у світовій спільноті як рівного поміж рівних. "Вся справа в ідеалі, яким сповнена душа народу,... в ідеалі Бога, душі, честі, любові, доброти, обов'язку, одне слово, - усього, чим живе цілий народ, як збірна особа" [145, с. 76].
Куліш переконаний, що в тогочасних історичних умовах просвітництво народу та формування національної еліти є єдино можливим шляхом підготовки умов для збереження і відродження української нації та для її майбутньої державності. Саме тому він доволі різко виступає проти спроб проголосити самостійність України як актуальне завдання, вважаючи, що люди, які страждають від переслідування за подібні політичні погляди могли б значно більше зробити на культурницькій ниві і, тим самим, для реалізації стратегічної, але віддаленої мети. У листі до О. Конисського 3 січня 1861 року він підкреслював, що: "От і чоловікові одному, як Гарібальді, я не вірую, бо в нас і семисаженний Гарібальді нічого не вдіє. Треба вчитись нам добре та й усіх людей учити, то тоді вже й доброго чоловіка собі бажати - літ через сто чи що" [23, с. 166].
Для розвитку нації П. Куліш нагальним завданням вважає культурницьку роботу - підтримку і поширення української літератури, збагачення мови і перетворення її на повноцінний інструмент науки, ознайомлення українців з досягненнями європейської думки безпосередньо рідною мовою, минаючи російські переклади. Коли буде здійснена ця програма, тоді "З'являться нові з народу, з'являться серця свіжі, яким сама природа без науки вселить любов до свого рідного, і вони візьмуться працювати і приносити жертви з таким жаром якого ми можливо ще й не бачили" [114, с. 267].
П. Куліш сам з величезним ентузіазмом береться до цієї роботи - розробляє національний правопис, перекладає українською Байрона, Шекспіра "так ніби московської мови і немає зовсім". Але головним своїм завданням він вважає переклад Біблії живою мовою народу. Не даремно самого себе Куліш визначає:
"Я не поет, і не історик, ні!
Я - піонер з сокирою важкою:
Терен колючий в рідній стороні
Вирубую трудящою рукою" [144, с. 448].
Позицію П. Куліша часто дослідники визначають як "безполітичне культурництво", тобто намагання здійснити національне відродження поза політичною боротьбою, постановкою питання про національно-державну самостійність. Однак Є. Маланюк наголошує на тому, що: "Куліш був культурник (виділення Є. Маланюка - О.С.), як він сам себе слушно самовизначив. Лише культурництво його далеко не було "аполітичним", а, навпаки, було культурництвом політичносвідомим, - тим то й проклинає його ворог донині й проклинатиме надалі. І оця політичність Кулішевого культурництва являє найхарактернішу рису "несамовитого Панька", що робить з нього майже унікальну постать в галереї творців нашого пошевченківського культурно-історичного процесу" [166, с. 113].
Культурництво П. Куліш, як вже зазначалось вище, протиставляв спробам негайної реалізації ідеї державної самостійності України. Він вважав, що ідея проголошена завчасно може принести більше шкоди ніж користі, розпорошить сили і, нездійснившись, приведе народ у ще гіршу неволю:
"Шкода мечем нам воювати:
Бо дика сила силу дику
Єхидно стане викликати
Серед торжественного крику.
За віру, за царя й Росію
Аж поки знов на сотню років
Запре в ярмо народну шию,
Помучивши його пророків" [141, с. 339-400].
Будучи прихильником ідеї ґрунтовної підготовки нації до самостійного державно-політичного існування П. Куліш особливо наголошував на необхідності того, щоб національна ідея охопила всі верстви населення. Говорячи про національну еліту, про можливість повернення до справи національного відродження частини зрусифікованої та спольщеною української аристократії, основний наголос необхідно робити на роботу з масами. І не тільки для того, щоб підготувати грунт для дій еліти, але й щоб уберегти їх від хибний ідей. У листі до І. Пулюя 1 грудня 1875 року він наголошує: "... вся надія наша покищо на тих, що живуть собі без усякої просвіти мужиками і держать старосвітські руські звичаї. Колись, як настане добра інтелігенція, вона покличе їх до доброї праці, і вернеться людський розум на добру, пожиточну дорогу. Сим комунізмом, що проповідують ваші школярі, нароблять вони тільки халепи письменним дурням, а в пахарську громаду наука ся не піде - ні в Галичині, ні в Україні. Не так стоять у нас речі, щоб слухав темний люд гайдамацької пропаганди. Шевченко був останній пророк її. Хоч його й читають похвалюючи, та не за криваву проповідь, а за ті лагідні слова примирення і любови, котрі він промовляв по-тверезому. Шляхом козаччини й гайдамаччини нікуди йти. Усі шляхи перегорожені початками культури. З нею ніхто не боротиметься як з лядським безладдям, а коли схоче боротись, то вдариться лобом у стіну... Се така болесть напала на памолодь, що вилічить її сама сила речи. Поживемо то й побачимо. Якось же воно та й минеться: не до віку казитимуться вихрюваті голови" [23, с. 217-218].
П. Куліш фанатично вірить у непереможність світового культурного поступу. Цей
Loading...

 
 

Цікаве