WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (пошукова робота) - Реферат

Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (пошукова робота) - Реферат

і сам гнівався, часом дуже! і картав і кляв "неситих царів", але це почуття не було в його справжній натурі. Викликане нелюдяністю тиранів, воно вибухало і перегорало, вимовляючися в нових віршах. Тоді знов, іноді зразу ж через хвилину, як видно з тих віршів, приходило - світилося почуття любови, властиве і природне поетові" [7, с. 282].
У поєднанні ідеї непримиренної боротьби з усі формами гноблення та ідеї милосердя й людяності проявилась мудрість Т. Шевченка, яка дала підстави його сучасникам і нащадкам назвати його Генієм. Гнів щодо гнобителів не переходив у нього в людиноненависництво - у майбутньому він знаходив місце для кожного, хто хоче жити за принципами гуманізму та ненасильства над людиною. Він чітко розумів і намагався передати своїм землякам думку про те, що без об'єднання нації, без національного солідаризму визволення України і українців ні національного, ні соціального не буде.
"Все життя прагнув він свободи, боровся за знищення кріпацтва, національного гноблення, ліквідацію самодержавства, вірив, що настане такий суспільний лад, який забезпечить свободу народові, всебічний розвиток особи. Боротьбу за справедливість, щастя, добро Шевченко тісно пов'язував з ідеєю милосердя, яке розумів як істинно людське почуття, співчутливе ставлення людини до людини, прагнення робити добро, допомагати боротьбі з горем, нещастям.Гнівно засуджував тих, хто принижує беззахисного, попирає його гідність, обманює, кривдить людину, робить їй зло, спричинює муки і страждання. Милосерда визнавав вищою основою людської гідності, духовності, людських вчинків, стосунків" [196, с. 303-304].
Тарас Шевченко - поет, що зробив для відродження і становлення сучасної української нації чи не більше за будь-якого українського політичного діяча чи теоретика політики, відродив у ній національну самоповагу та прагнення до самостійного державно-політичного існування, поставив боротьбу за відродження держави із становища мрії в стан надії, сподівання і, врешті, активної діяльності.
"Сьогодні загальновідомо, що не тільки українська література, але й українське культурне і політичне життя, та й сам національний рух дев'ятнадцятого століття вирішальним чином сформовані Шевченком" [46, с. 18].
Хоча, варто відзначити, що кожен з українських політичних діячів, незалежно від ідеологічних уподобань, завжди прагнув знайти "свого" Шевченка щоб підкріпити авторитетом Генія свої думки і дії. Зрозуміти ж його в цілісності вдавалось далеко не всім.
Т. Шевченко творив міф своєї України, а його нащадки - творили "міф Шевченка", без якого історична доля української нації була б інша. "Шевченко - борець за соціальне визволення", "Шевченко - борець за українську державу", "Шевченко - борець за дружбу всіх народів і слов'янських зокрема" - це міфогеми, які не протистоять одна одній, а розкривають різні сторони спадщини великого поета. Тільки їх розгляд у взаємодії та взаємодоповнення дозволяє в повній мірі зрозуміти, те, що Т. Шевченко хотів сказати, історії, світу та своїм землякам "і мертвим, і живим і не народженим".
Поряд з творчістю Т. Шевченка великий вплив, хоч про це говориться значно менше, на розвиток політичної думки України, на становлення національної свідомості, формування орієнтирів розвитку та політичних ідеалів, мали ідеї ще одного діяча Кирило-Мефодіївського товариства - П. Куліша.
Пантелеймон Куліш народився 27 липня 1819 року в містечку Вороніж на Сумщині в сім'ї, що походила за обома лініями з давніх козацьких старшинських родів. У 30-х роках навчався в Новгород-Сіверській гімназії, яку не закінчив через нестачу коштів. 1839 року П. Куліш був зарахований вільним слухачем історико-філологічного відділення філософського факультету Київського університету св. Володимира. 1840 року за власним бажанням його переводять на юридичний факультет, але в грудні того ж року відраховують з університету через відсутність документів про дворянське походження. З 1842 року П. Куліш викладав російську словесність в училищах Луцька та Києва, в Рівненській гімназії.
З початку 40-х років П. Куліш захоплюється романтизмом з його посиленою увагою до народної культури та національної історії. 1843-1844 роках він знайомиться з В. Білозерським, М. Костомаровим, М. Гулаком, Т. Шевченком та стає одним з учасників створеного 1846 року Кирило-Мефодіївського товариства. За участь у таємному товаристві П. Куліш був ув'язнений на чотири місяці до Петропавловської фортеці, а пізніше засланий спочатку до Вологди, а потім до Тули.
Після повернення із заслання П. Куліш активно включився в громадсько-культурну, літературну та наукову роботу: організував вихід альманаху "Хата", спільно з В. Білозерським - журналу "Основа", опублікував цілий ряд наукових розвідок та літературних творів, здійснив спільно з І. Пулюєм переклад Святого письма українською мовою. Помер П. Куліш 2 лютого 1897 року.
Постать Пантелеймона Куліша є однією з найбільш суперечливих в українській історії. Це зумовлено як суперечливими оцінками ідей мислителя його сучасниками і наступниками, так і складною еволюцією його власних поглядів. Він трактувався і як "буржуазний націоналіст" і як "аполітичний культурник", залишаючись, в той же час, глибоко послідовним у головному - у пошуку шляхів для майбутнього України, в захисті прав народу і країни. Як писав Є. Маланюк: "Нема в нашій літературі більш химерної постаті, ніж Панько Куліш. Це була людина з тисячею масок. Але - під ними крилося те саме обличчя, дуже характеристичне" [66, с. 11].
Дослідники творчості П. Куліша традиційно виділяють в його творчості кілька основних періодів - "козакофільський", або "народницький", "москвофільський", "полонофільський" і, навіть, "туркофільський". При цьому ці "фільства" у П. Куліша могли як протистояти одне одному, так і існувати паралельно "в часі та просторі".
Перший період творчості П. Куліша (до розгрому Кирило-Мефодіївського товариства) прийнято називати "козакофільським", або "народницьким". На думку вчених ідейно-політичні позиції мислителя в цей час значною мірою формувались під впливом ранніх поезій Т. Шевченка, в яких творився своєрідний ідеалізований міф Козацької України. Він пише, за зразком козацьких літописів, твір пропагандистського характеру "Україна", в якому не лише опоетизовує історичне минуле свого народу, але й виражає цілком реальне сподівання на його величне державно-політичне майбутнє: "... народ, оселений богом у багатющій країні, рано або пізно з'явиться царем гідним свого пишного царства. Нехай тільки малоросіяни відчують, яку душу вони носять у своєму тілі й у них разом виростуть крила і вони воскреснуть духом [...] раптово, піднімуться, заговорять мовою божественною, вони перетворяться, відчувши перевагу своїх дарувань і силу душі, вони виявлять перевагу" [115, с. 623]. Не приймаючи в повній мірі месіанські ідеї М. Костомарова, про що говорилось вище, П. Куліш все ж переконаний у великих потенціях
Loading...

 
 

Цікаве