WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (пошукова робота) - Реферат

Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (пошукова робота) - Реферат

створення справедливого суспільства. Сам Шевченко представлявся як "співець селянської революції" для якої необхідно "обух сталить та добре вигострить сокиру".
У той же час В. Барка на основі ґрунтовного аналізу творчості Т. Шевченка відзначав, що "... в цілому "Кобзарі" - видно, що Шевченко не був таким фанатичним прихильником сокири, яким його котять змалювати деякі теоретики, кажучи, ніби аж в "омріяному майбутньому" куди поет "зазирав" (!) він бачив перемогу людяности, але його шлях туди лежав "через "сокиру"". Отже і є, що не тільки через сокиру, але і через людськість одночасно! - через християнську милість і прощення..." [7, с. 135].
Це зовсім не означає, що Т. Шевченко був прихильником виключно мирних методів здійснення суспільної трансформації. Він неодноразово закликає пригноблених бути готовими до збройної боротьби, оскільки розраховувати на "раптове прозріння" гнобителів є справою марною. Загроза народного повстання - це той інструмент тиску, який повинен спонукати суспільство до змін: "Схаменіться, бо лихо вам буде!".
"Це була найвища мрія Кобзаря і небо для його власної душі, що освітлювало найкращий "шлях" до "майбутнього. Але знаючи сили всіх пристрастей в полоні гріхів ("де ж нам грішним добра того взяти?"), знаючи брак цього добра на обох сторонах,Шевченко і сам грозив сокирою всім "губителям" і кликав до неї, щоб збудити волю. Проте, шлях через сокиру не був першим з погляду поета. Ні, він був другим, після того який показали неофіти... (виділення В. Барки - О.С.) Він бачив неминучість боротьби і з найбільшою рішучістю кликав до неї, але ніколи не надавав їй виключности, як "шляху", і не бачив зверхности в ній - над іншим напрямком, що відкривався у світлі великих правд. Звідси походить одна з різниць між Марксом і Шевченком, протилежними сучасниками" [7, с. 136].
Повстання і збройна боротьба з гнобителями, крім своєї високої і благородної мети, несе в собі загрозу вилитись у криваву і безкінечну помсту, що залишає по собі випалену пустелю. Тому якщо повстання вибухне, воно моє бути швидким і одностайним, об'єднати весь народ і привести до загального примирення.
Акцентація уваги на збройний, насильницький шлях вирішення питання про ліквідацію соціального і національного поневолення була характерною для радянського суспільствознавства. Така інтерпретація політичних поглядів Т. Шевченка дозволяла характеризувати його як "революціонера-демократа" близького до марксистської політичної доктрини, для якої революція у формі збройного повстання і тривала подальша боротьба із спротивом пануючих суспільних верств є пріоритетною.
"Зовсім відмінні погляди Шевченка як співця боротьби: звільнення треба здійснити враз - через всенародне одностайне повстання - і, покаравши головного "ката вінчаного" строго по суду ("немудрії" - "осудять"), враз, негайно в той самий час відновити громадянський мир і знайти згоду до життя. Всі повинні всім простити, як брат братові, і жити чесно і доброю громадою. Коротко кажучи, "торжество людяности" здійснюється негайно після розправи з "великими катами", "царями неситими"; без жодного відкладання в майбутність; і продовжується в житті весь час. Це негайне торжество, як мотив, проходить через весь "Кобзар", висвітлюючися в різних сторонах свого здійснення і цінності" [7, с. 137].
Збройне повстання для Т. Шевченка є крайнім заходом, який лише може закінчити те, що повинно визріти в суспільстві внаслідок тривалої підготовки. Ця підготовка пов'язана із зміною суспільної свідомості, активізацією народних мас та усвідомленням ними необхідності жити за новими принципами організації суспільного життя. Саме участь у формуванні цієї нової суспільної свідомості поет бачить як свою основну задачу - розбурхати "громадське болото", пробудити думку і почуття гідності мільйонів та совість провідної верстви. Для цього прийнятними є як засоби революційної пропаганди так і інші дії, що здатні "пробудити" свідомість мас. У Шевченка викликає симпатію будь-який вияв протесту у справі захисту людської гідності. У поезії "Юродивий" він щиро захоплюється вчинком людини честі, яка захищаючи себе, захищає честь мільйонів:
"Найшов таки один козак
Із міліона свинопасів,
Що царство все оголосив:
Сатрапа в морду замочив".
Козак у Т. Шевченка постійно виступає символом людини честі, борця за свободу. Однак це не означає, що його ідеалом майбутнього є повернення до минулих форм організації державно-політичного життя. "Поет не бажає повороту старих форм політичного життя України. Гетьманщина не була його політичним ідеалом, і він не вважав її за конечну форму державного життя України в дальших, нових стадіях її історичного існування. Як політична форма існування нації вона віджила свій вік, - "була колись гетьманщина, та вже не вернеться". Вічно жива та бажана лише та засада політичної свідомости, що керувала життям України в її змаганнях до ідеального народоправного ладу: "Тої слави козацької повік не забудем"; вороття її поет сподівається і виглядає". Але, певна річ, ця засада політичного життя має вдягнутися в нові, відповідно до вимог сучасности, форми, перевірені історичним досвідом і наукою: "Орю свій переліг, убогу ниву та слово сію", "... може викую я з нього до старого плуга новий леміш і чересло". В основу нового ладу на Україні мають лягти воля і правда-справедливість. Перед очима поета живим ідеалом стоїть республіканський устрій вільної, незалежної України, на який він виразно вказує у своїй згадці про Вашингтона та яскраво змальовує його в поезії "Пророк". За конечну ж ознаку правдивого народоправного устрою державного поет уважає безумовне визнання авторитету народньої влади та послуху їй..." [157, с. 367].
Становлення справедливого суспільного ладу в майбутньому для Т. Шевченка є не лише результатом героїчних зусиль одинаків, покаяння та повернення до обов'язку перед нацією її еліти, просвічення та одностайної дії мільйонів пригноблених, що "прозріють". Це повинно бути наслідком природного розвитку суспільства і тому є неминучим. У своєму "Щоденнику" поет записує думку, що стала хрестоматійною: "Великий Фультоне і Ватте! Ваша молода дитина, що росте не днями, а годинами, незабаром по жере канчуки, престоли й корони, а дипломатами й дідичами тілько закусить, пограється як дитина цукерком. Те, що почали у Франції енциклопедисти, те завершить по всій нашій планеті ваша колосальна геніяльна дитина. Моє пророцтво безсумнівне. Молю тілько довготерпеливого Господа вмалити таку малу частину своєї бездушної терпеливости. Молю його хоч раз уповні прихилится своїм оливяним ухом до зойку своїх щирих, простосердних молителів. зойку, що пронизує душу" [314, с. 119].
Просвічення мас, розвиток наукового і технічного прогресу є тими силами, що з природописною конечністю повинні призвести до корінного перевороту в суспільних відносинах. "Шевченко сам жив світлом цієї науки і хотів ним перемогти всяку злобу і неправду. Хоч він
Loading...

 
 

Цікаве