WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (пошукова робота) - Реферат

Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (пошукова робота) - Реферат

зіставлення, а до символічного закодованого руху між ними. Як уже зазначалося вище, в "нормальних", стабільних суспільствах рух відбувається від суспільної структури до ідеальної спільності і знову назад до структури. У цьому полягає модель очищення й відтворення суспільної структури. У Шевченка все навпаки. У тих віршах, де присутні рух між двома цими типами громадського існування, він завжди прямує або від суспільної структури до ідеальної спільноті, або від ідеальної спільності до суспільної структури. І завжди, без винятку, відроджується тільки ідеальна суспільність, а не суспільна структура" [46, с. 113-114].
"Ідеальна структура", за Г. Грабовичем, нагадаємо, передбачає рівність як абсолют, притаманний маргінальним структурам, адже саме для них, у тогочасному суспільстві, є можливим існування людини як вільнодіючої, необтяженої суспільними приписам. Парадокс реальності - соціальні ізгої, принижені та ображені, набувають свободи, але лише в обмін на втрату соціально-прийнятного статусу. Навряд чи це є суспільним ідеалом майбутнього Т. Шевченка.
Багато з шевченкознавців, говорячи про його суспільний ідеал звертають увагу на рядки з поезії "Юродивий", в яких поет задається питанням про те коли
"Мидіждемося Вашінгтона
З новим і праведним законом?
А діждемось таки колись".
Ця висловлена Т. Шевченком надія досить далека від приписуваної йому Г. Грабовичем ідеалу "маргінальної бездержавності". Як відзначав В. Барка "Згадка про Вашингтона - це не відокремлена подробиця в ліричному малюнкові, а ключовий складник, концепції про новий характер державного провідництва, основаного якраз на новому і праведному законі: проти дикого свавілля царів-деспотів і супостатів... Державний провідник без деспотичної влади над "особистостями" співгромадян", що мають рівні права у дійсному законі, як і він - ось ідеал Шевченка. А той закон названо "новим і праведним": новим, бо не було його в імперії, і праведним, бо якраз через нього поборюється "злая воля" царів як джерело нещастя" [7, с. 104-105].
Т. Шевченко протистоїть суспільству як структурованій спільності, але суспільству йому сучасному, соціально розколотому в минулому і теперішньому. Однак він покладає надію на те, що в майбутньому цей розкол вдасться подолати і досягти соціальної гармонії. І в цьому відношення "ідеальна спільність", якщо використовувати термін Г. Грабовича, в "широкому, чи утопічному" розумінні, як вільне, рівноправне суспільство є сенсозабезпечуючим життєвим ідеалом поета.
Т. Шевченко не ідеалізує реальний суспільний лад США, надто добре він знав від свого друга американського чорношкірого актора А. Олдріджа, і про існуюче рабство, і про "соціальні контрасти". Але сам факт встановлення держави за формулою "ми, американський народ", не міг не захоплювати поета. Адже якщо змогло відбутись "ми, американський народ", то може статись і "ми, український народ". І всі поневолені народи.
Ідея "волі" є однією з домінуючих в творчості Т. Шевченка, вона нею пронизана. У цьому сенсі Шевченко є виразником саме того українського колективного підсвідомого, яке чітко окреслив свого часу Вольтер - "Україна завжди прагла волі". Але ця воля не протистоїть свободі. Вона є у поета граничним виявом людської в цілому і української, зокрема, сутності. "Шевченко - поет народний і в тому значенні, що говорив від імені і свідомости основних шарів суспільства, переважно селян, їх мовою, але ще більше - як найглибший виразник всіх, від кріпаків і аж до тієї верхівки, звідки також виходили шукачі шляхів до народного визволення. Вся нація, з різними шарами і верствами пробудженими і приспаними, "мертві, живі і ненародженні" як спільнота духовна, під покровом Церкви, і як історична спільнота в життьовій боротьбі і праці, спогадах і сподіваннях, творчості і повноті щоденного побуту: вся знайшла в особі Шевченка свого суспільного речника і оборонця, співця історичної слави і провісника майбутности" [7, с. 286-287].
Свобода ж народу і воля кожного його представник, для Т. Шевченка, є неможливою без зруйнування Російської імперії, системи соціального та національного визиску в цілому. Гарантією ж збереження свободи для України і українців є побудова власної демократичної і незалежної держави.
Як зазначає О. Лотоцький: "Коли до Шевченка українські змагання було вже зовсім приборкано, а самий національний світогляд захмарено, то за Шевченка і по нім кожний, кому близькі були інтереси Батьківщини, вже розумів з якого боку треба підійти до національної справи, до чого взятися, куди прямувати. Епохальна роля Шевченка в історії України полягає в тому, що в і н відновив національно-державницькі традиції, на чергу наших історичних завдань поставив ідею державної незалежности (виділення О. Лотоцького - О.С.), як основної гарантії інтересів нації. Ця ідея органічно просякає цілий його світогляд. В процесі загального духовного зросту поета набули виразніших форм і його погляди на соціяльне і політичне життя українського народу; поглиблювалася в тому процесі й центральна в усьому світогляді Шевченка ідея - державної незалежности України, поширювалися її моральні і правні основи, ясніше висвітлювалася її життєва конечність" [157, с. 352, 353].
Спроби інтерпретувати політичні погляди Т. Шевченка як дещо протилежне ідеям української державно-політичної самостійності відомі в історії української політичної думки вже досить давно. М. Драгоманов в роботі "Шевченко, українофіли і соціалізм" звертає увагу на те, що вже соратники поета по Кирило-Мефодіївському товариству М. Костомаров і П. Куліш в пізній період своєї творчості намагались представити "що в Шевченка ніколи й не було гріхів "безумного патріотизму"" [90, с. 328].
Є. Маланюк, аналізуючи подібні спроби, відзначав: "Бунти проти Шевченка мають завше підозрілий характер, навіть у тих випадках, коли бунтував Куліш, а нині бунтує Хвильовий, хоч причини цих бунтів полягають не в поверховім снобізмі й естетствуванні, а мають трагічне джерело одчаю й мук безсилля" [165, с. 38].
Шевченкова творчість, а, особливо, його "Кобзар", є своєрідною Біблією українського народу. І в ній, як і Святому Письмі, кожен може знайти (і знаходить) щось близьке і зрозуміле собі. Однак справжню оцінку поглядам мислителя, в тому числі і політичним, можна дати лише аналізуючи той вплив на українське суспільство, на українську політичну думку, який вони здійснили. У цьому сенсі Шевченко є "будителем-державником". Якщо ж робити спроби "додумати" за поета, "розкодувати" його "український світ", то це вже є не пошуком істини, а побудови "свого Шевченка".
Проблема соціально-політичного ідеалу Т. Шевченка залишається актуальною і для сучасної науки. Кращому її розумінні сприяє вияснення шляхів досягнення бажаного соціально-політичного майбутнього України. У радянському шевченкознавстві традиційно наголошувалось на прихильності поета до революційних, насильницьких методів руйнування "імперії зла" та
Loading...

 
 

Цікаве