WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (пошукова робота) - Реферат

Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (пошукова робота) - Реферат

територією практично збігається з географією такої модної у XX сторіччі серед частини українських (і не тільки) політиків та політичних мислителів ідеї Балто-Чорноморського союзу, як альтернативі експансіоністських зазіхань російської держави.
До певно міри таке припущення підтверджується зізнаннями самого Г. Андрузького, який у своїх свідченнях відзначав, що головна мета, що об'єднувала усіх членів Кирило-Мефодіївського товариства, була об'єднати слов'ян воєдино, приймаючи за зразок США або тодішню конституційнуФранцію. При цьому ця мета була, так би мовити, для "зовнішнього вжитку", а для "внутрішнього" - "приватна при ній мета, що існувала, малоросійська: відновлення Гетьманщини, якщо можна окремо (бажання таємне), якщо не можна - у Слов'янщині" [115, с. 501].
Палка любов до України, для якої власне і готував Г. Андрузький свої "проекти конституцій" прослідковується в усіх його документах і діях. Він вірить в її історичне призначення і готовий для неї на нелегкі випробування і втрати. Свобода людини і свобода народів для нього є головним сенсозабезпечуючим ідеалом. "Через усі папери Андрузького червоною ниткою проходить прагнення до національного самовизначення слов'янських племен на республіканській основі, любов до Україні, її народу, мови, звичаїв. Тому в жандармському листуванні про Андрузького говоритися, що його рукописи доводять "злочинний спосіб думок" автора" [310, с. 189]. Якщо, звичайно ж, вважати злочином любов до Батьківщини та її народу.
Палким патріотом України був також автор центрального програмного документа Кирило-Мефодіївського товариства Микола Костомаров. Він народився 16 травня 1817 року на Воронежчині. Його батько був доволі багатим поміщиком, а мати - кріпачкою. Батько багато уваги приділяв освіті сина. Початкову він отримав у Воронезькій гімназії, 1833-1837 року навчався в Харківському університеті, що був на той час одним з головних духовних центрів України. Тут він знайомиться з українськими письменниками-романтиками, сам активно починає вивчати українську мову і, навіть, писати нею художні твори. Однак головною його пристрастю є історія. Отримавши 1844 року ступінь магістра М. Костомаров на запрошення М. Максимовича переїжджає до Києва на викладацьку роботу в київському університеті. За участь в Кирило-Мефодіївському товаристві він був засуджений на один рік ув'язнення в Петропавлівський фортеці та заслання до Саратова. 1859 він повертається з заслання до Санкт-Петербурга відомим вченим і обирається професором тамтешнього університету. З 1862 року М. Костомаров залишає викладання і повністю присвячує себе науковій та організаційно-просвітницькій діяльності. Помер М. Костомаров 19 квітня 1885 року.
Микола Костомаров увійшов в українську історію як талановитий вчений та як один з ідейних натхненників Кирило-Мефодіївського товариства. Наукова традиція схильна вважати його автором основних програмних документів Кирило-Мефодіївського товариства, у першу чергу, "Книг буття українського народу".
Цей документ написаний у наближеній до релігійних трактатів формі з метою, як пояснював пізніше сам М. Костомаров, зробити його більш зрозумілим для простого народу. Визначаючи головні ідеї на яких базувалась концепція "Книг буття...", Д. Дорошенко зазначав, що "Цей твір перейнятий глибоким євангельським демократизмом, панславістичною тенденцією і підкресленням ідеї національности, овіяної українським месіянізмом" [70, с. 28].
Євангельський демократизм, звернення до глибинних теоретичних основ ранньохристиянської соціально-політичної доктрини є вихідним пунктом теоретичної побудови М. Костомарова. Він підкреслює, що Бог є один і він один є цар неба і землі. Всі соціально-політичні негаразди, які виявляються в суспільному розвитку є, на думку автора "Книг буття..." наслідком того, що люди відступають від істинної віри та істинного Бога і піддаються впливові лукавого: "Бо єдин єсть Бог істинний і єдин він цар над родом чоловічим, а люде як поробили собі багато богів, тo з тим укупі поробили багато царів, бо як у кожному кутку був свій бог, так у кожному кутку став свій цар, і стали люде биться за своїх царів, і пуще стала земля поливатися кровію і усіватися попелом і костями, і умножилось на всім світі горе, біднота і хвороба, і нещастя, і незгода" [114, с. 250]. Крім Бога ж ніхто не може повелівати іншими людьми - ні царі, ні пани, бо зробив Бог всіх людей рівними.
Будуючи власну історіософську концепцію світової історії автор "Книг буття..." розглядає її як процес усвідомлення народами Божої благодаті, квінтесенцією якої є усвідомлення ідеї свободи, братерства та рівності всіх людей, що прийняли Христове вчення. Світова історія - це поле боротьби добра і зла, Бога і диявола, рівності і нерівності, свободи і рабства. Розгортається ж вона через певні етапи, на кожному з яких носієм загально світового начала виступають певні народи.
Першими історичними народами, вважає М. Костомаров, були євреї та греки, які, втім, не змогли в повній мірі скористатись наданим їм історичним шансом. Євреї, хоч і були долучені до істинної віри, відмовились від рівності і створили собі царів. Греки не захотіли мати царів, а вирішили бути "вільні і рівні". Це забезпечило їм розквіт науки та мистецтва, які вони передали світу. "Але греки не дізнались правдивої свободи, бо хоч одріклись царей земних, та не знали царя небесного і вимишляли собі богів; і так царей у їх не було, а боги були, тим вони вполовину стали такими, якими були б, коли у них не було богів і знали б небесного Бога. Бо хоч вони багато говорили про свободу, а свободні були не всі, а тільки одна частка народа, прочі ж були невольниками; і так, царів не було, а панство було: а то все рівно, якби у їх було багато царків" [114, с. 253].
Наслідком такого невміння євреїв та греків скористатись своїм історичним шансом стало те, що перші втратили свою державу і були розсіяні по світу, а другі попали в залежність від македонян, а потім до римлян. Римська імперія була втіленням справжньої несвободи, відзначає М. Костомаров, і для того, щоб вказати людям знов вірний шлях, послав до них Господь свого сина Ісуса. "І навчав Христос, що всі люде - брати і ближні, всі повинні любить попереду Бога, а потім один другого, і тому буде найбільшая шана од Бога, хто душу свою положить за други своя. А хто первий між людьми хоче бути, повинен бути всім слугою" [114, с. 253].
Життєвий шлях Христа є зразком для кожного християнина - будучи сином Божим, справжнім царем і паном, він з'явився не в образі царя і пана земного, а народився в яслах, жив у бідності, учнів набрав не з привілейованих верств, а з простих рибалок, служачи людям і проповідуючи істину про рівність і свободу всіх людей. За осягненням людьми Христової істини повинна була наступити свобода. Це зрозуміли "царі і пани" ставши приймати християнство і "дурити" народ, заявляючи, що можна бути одночасно і царем і паном і християнином, в чому їм
Loading...

 
 

Цікаве