WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Проблема держави в козацьку добу (пошукова робота) - Реферат

Проблема держави в козацьку добу (пошукова робота) - Реферат

запорожці здійснили кілька вдалих морських походів на турецькі володіння, що викликало великий резонанс по всій Європі і підняло їх дух і впевненість у власних силах. 1606 року козаки взяли Варну, 1614 - Синоп і Трапезунд, 1616 - найбільший невільничий ринок на Чорному морі Кафу. Крім здобуття великої військової здобичі було визволено значну кількість бранців-християн, захоплених татарами і приречених на довічне рабство на просторах Османської імперії від Тунісу до Месопотамії. Вдалі військові походи, особливо проти турок і татар, та визволення полонених бранців створювали козацтву образ істинного захисника інтересів українського народу.
Похід козаків на Кафу очолював талановитий організатор і реформатор козацького війська Петро Конашевич-Сагайдачний, що походив з шляхетської родини з Самбірщини в Галичині і очолював козацтво з 1616 р. і аж до самої своєї смерті 1622р. П. Сагайдачний використовував практично будь яку нагоду для збільшення кількості козацьких військ - на допомогу королевичу Владиславу, що потрапив в Москві в оточення, 1618 року він привів понад 20 тисяч, а на битву під Хотином 1621р. проти турків - понад 40 тисяч добре вишколеного війська.
Великий гетьман прекрасно розумів значення духовної складової в боротьбі за порятунок нації. 1620 року, скориставшись тим, що з Москви через Україну повертався Єрусалимський патріарх Теофан, П. Сагайдачний з козаками добився висвячення на київську митрополію Йова Борецького та Ще п'ятьох єпископів, відновивши вищу церковну ієрархію української православної церкви. "Саме він, розглядаючи козацтво як рушійну силу українського суспільства в цілому, зробив важливий крок щодо об'єднання військової та економічної сили козацтва з політично слабкою церковною верхівкою України" [255, с. 31].
Розумів також П. Сагайдачний і значення освіти для формування національної свідомості і провідної верстви. 1616 року гетьман разом з "усім військом Запорізьким" записався до Київського православного братства, прийнявши його під козацьку протекцію. При братстві, стараннями козаків, православного духовенства та меценатів з української православної шляхти і багатих міщан було засновано друкарню та школу, перетворену через кілька років на колегіум, а в подальшому - на академію.
Характеризуючи добу П. Сагайдачного Н. Полонська-Василенко зазначає: "Завдяки політиці Сагайдачного козаки виступають на перше місце в суспільстві України і перебирають на себе значення провідної верстви, яку втрачає поволі українська шляхта, що польонізується і переходить на католицтво. Козаки вперше виступають не тільки як оборонці селян, а і як протектори Православної Церкви. З другого боку - своєю діяльністю Сагайдачний повернув Києву значення культурного, релігійного осередку України. У промовах нововисвячених владик вперше висловлено переконання, що Київ, з його хоробрим козацтвом, є правдивим спадкоємцем слави Києва княжих часів: встановлювалося ідею тяглості історичного процесу; історична традиція перекривала ту, здавалося б, прірву, що наслідком татарських руйнацій та чужоземних окупацій відділяла княжу Україну-Русь від польського воєводства" [225, с. 444-445].
Результати діяльності П. Сагайдачного були настільки вражаючими на тлі досягнень його попередників та найближчих спадкоємців, що Д. Яворницький навіть написав, що "він заклав міцні підвалини для подальшого існування українського козацтва і разом з тим накреслив програму його майбутніх дій. З огляду на це гетьман Богдан Хмельницький лише продовжив справу Сагайдачного" [321, с. 62].
Погоджуючись у цілому з думкою видатного дослідника козаччини, варто зазначити, що з багаточисельних спадкоємців справи і булави П. Сагайдачного лише Богдан Хмельницький, який поєднав у собі талант полководця, державотворця, політика і дипломата, зумів довести її до логічного кінця - до утворення Української козацької держави. Ця держава стала результатом довголітньої боротьби та прагнень всього українського народу - рядового козацтва і селянства, старшини, національне свідомої шляхти, духовенства. Як зазначає Ю. Мицик "... під час національно-визвольних повстань кінця XVI - першої половини XVII ст. ліквідовувалася влада адміністрації Речі Посполитої на великих територіях України, а формувалась нова, українська повстанська влада. Не випадково навіть ворожі повстанцям джерела визнавали, що П. Павлюк - один з вождів повстання 1637-1638 рр. - назвав себе королем. Отже, політична програма Б. Хмельницького та його сподвижників народилася не на порожньому місці, а спиралася на теорію і практику попередніх поколінь державотворців України" [173, с. 29].
Академік О. Оглоблин, характеризуючи стан політичного мислення українців напередодні національно-визвольної революції 1648 року зазначав, що серед них панували погляди, які можна об'єднати в три основні групи. Перша - так званий "ягеллонський легітимізм" - допускала можливість і доцільність існування українських земель в складі Речі Посполитої в статусі окремої політико-територіальної одиниці. До її виразників він відносить А. Киселя, П. Могилу, С. Косова. Друга, вироблена українськими протестантами-аріанами, створення українською шляхтою "Руського князівства", чи "Великого князівства Руського" поза межами литовсько-польської держави. Третя, що виникла в провідних козацьких колах, висловлювала можливість створення окремої держави - "козацького панства" на старих теренах Наддніпрянщини і на землях колонізації.
В. Смолій та В. Степанков щодо цієї гіпотези зазначають, що "Важко погодитись з міркуванням відомого дослідника О. Оглоблина про формування в суспільно-політичній думці кількох концепцій державного політичного устрою українських земель... Аналіз виявлених нами джерел дозволяє говорити про появу серед нової еліти, яка формувалася переважно з козацької старшини, лише елементів автономії для козацького регіону" [252, с. 21].
На нашу думку, навіть якщо визнати, що О. Оглоблин дещо й перебільшив існування чітко відмінних груп поглядів на державне майбутнє в провідних верствах українського народу, ідея державності прийшла 1648 року до Б. Хмельницького і козацької старшини не спонтанно, в силу історичних обставин і неочікуваних військових успіхів, не тільки, а можливо і не стільки, під впливом зустрічі взимку 1649 року з київським духовенством, яке вже виробило ідею Києва як "другого Єрусалиму", що могла лягти в основу великодержавних прагнень, а як результат тривалої еволюції і інтелектуальних зусиль багатьох кращих представників українства. І не лише належних до козацького стану чи православного духовенства. Свій внесок у цей процес внесла і так звана "католицька Русь" (С. Оріховський-Роксолан, Й. Верещинський, С. Кленович та ін.), ідеї і історична роль якої вимагають ґрунтовного дослідження.
Повстання, що вибухнуло 1648 року під проводом Б. Хмельницького дуже швидко охопило більшу територію України. Після кількох блискучих перемог козаки почали формувати власну державну організацію з її основнимиатрибутами - центральними та місцевими органами влади, судом,
Loading...

 
 

Цікаве