WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Проблема держави в козацьку добу (пошукова робота) - Реферат

Проблема держави в козацьку добу (пошукова робота) - Реферат

опікуна талановитий юнак вирішує продовжити освіту в Західній Європі.У сімнадцятирічному віці він, змінивши конфесійну належність і ставши уніатом, під ім'ям Самійла Церейського (можливо це і є справжнє прізвище вченого) вирушає спочатку на навчання до Польщі, а потім і до Італії. Блискуче закінчивши колегіум св. Афанасія (його магістерська дисертація була оцінена як достойна звання доктора богослов'я, а на її захисті в жовтні 1701 року, за деякими свідченнями, був присутнім сам Папа римський), він, з нез'ясованих причин, тікає з Риму. Провівши кілька років у Німеччині, де продовжував навчання в університетах Йєни, Галє, Лейпцига, Альтдорфа, він повертається на батьківщину, де, знову змінивши конфесію, приймає чернечий постриг і ім'я Феофана Прокоповича (в честь свого опікуна). Ф. Прокопович повторює шлях свого дядька від учня Академії до її професора і ректора та йде далі.
Московський цар Петро І, повертаючись після Полтавської битви, звернув увагу на молодого і європейські освіченого професора Академії, який вітав переможця і засуджував переможених з усією силою свого великого поетичного дару. У 1711 році цар бере Феофана Прокоповича у невдалий для себе Прутський похід, а 1716 викликає в столицю народжуваної імперії - Санкт-Петербург. Там київський професор посідає кафедру псковського митрополита (його двір знаходився в новій столиці) і стає одним з найближчих порадників і соратників царя.
Як зазначає російський дослідник В. Г. Смирнов "Для імперії що народжувалась потрібен був теоретик, який поєднав би інтуїтивне розуміння Петром обов'язку государя перед країною з новітніми західними теоріями Гроція і Пуфендорфа. Таким теоретиком і став Феофан. На цей час він зрозумів, що звичного посилання на богоданність царської влади вже недостатньо, тим більше, що дії цієї влади часто здавались підданим неправильними і незрозумілими" [250, с. 67].
Виконуючи роль "обгрунтовувача" ідей і бажань "царя-реформатора" Феофан Прокопович зміг настільки блискуче закріпитись у цій ролі, що навіть після смерті свого патрона, на відміну від більшості "птєнцов гнєзда Пєтрова", він не лише не втратив свого впливу на події в імперії, уникнувши звинувачень в єретизмі, таємному католицтві і латинстві, а й зміг його посилити, посприявши сходженню 1730 року на престол імператриці Анни Іоанівни. Померши 8 вересня 1736 року Феофан Прокопович за свої заслуги перед імперією і імператорським двором був удостоєний високої честі бути похованим у соборі св. Софії у Новгороді.
Феофан Прокопович був одним з найосвіченіших людей свого часу, "...добре знав твори західноєвропейських мислителів - творців ранньобуржуазних теорій держави і права, таких, як Лисіпій, Гроций, Гобс, ПуфенДорф, Буддей. У його бібліотеці були також праці Кампанели, Макіавелі, Жана Бодена, Томазія, Вольфа, що захищали сильну централізовану владу. Прокоповичу були відомі твори монархомахів, або тираноборців, - Теодора Беза, Юнія Брута та ін., що виступали проти верховенства королівської влади. Велика і добре підібрана бібліотека Прокоповича, що включала праці з питань держави і права англійських, французьких, німецьких, італійських, польських і т.д. авторів, свідчить, що працюючи над створенням вчення про просвічений абсолютизм, він цікавився походженням і розвитком державних установ і правових норм багатьох народів" [189, с. 148-149].
Проблемам теорії політики, вихідних принципів організації державної влади Ф. Прокопович присвятив ряд цікавих творів серед яких "Правда волі монаршої", "Слово про владу і честь царську", "Духовний регламент", "Слово похвальне..." і ряд інших.
Вихідним пунктом його державницької концепції є своєрідне розуміння причин виникнення та джерел державної влади.
Поява держави є, на думку Ф. Прокоповича, проявом дії природних законів. Він зазначає: "Зри ж, а ще не в числі природних законів є й те, щоб бути владі в народі? Є так воістину! І це всіх законів главизна. Оскільки з боку одного велить природно любити себе і другому не творити, що нам не любо, а з іншого боку злоба роду розтлінного розоряти цей закон не сумнівається, всюди і завжди бажаним був страж, і захисник, і сильний поборник закону, і то є державна влада" [231, с. 82].
Пояснюючи природну необхідність утворення держави Феофан Прокопович, наслідуючи Т. Гобса відзначає, що в первісному стані люди, незважаючи на те, що вони були моральними і шанували Бога, спонукувані злими пристрастями вступали в постійні конфлікти один з одним. А це несло в собі загрозу самому існуванню людства. Пояснюючи позицію мислителя, В. М. Нічик цитує його роботу "Правда волі монаршої": "Сама влада потрібна для того, щоб не порушувався природний закон, щоб стримувати злі пристрасті людей, оберігати людське співжиття. "Якби не це, вже давно б земля порожня була, уже давно б зник рід людський. Зло людське примусило людей в один суспільства союз та стан збиратися й державною владою, силою, від всього народу, наче від самого бога даною збройне оберігати і захищати себе, як від зовнішніх супостатів, так і від внутрішніх лиходіїв" [191, с. 90].
Механізмом утворення держави, Ф. Прокопович, слідом за Т. Гобсом вважає укладення суспільного договору. Щоб уникнути загрози своєму існуванню люди раз і на завжди передають право керування своїми діями державі.
Ідея про природний договір не була новою для української політичної думки того часу. З неї, зокрема П. Орликом, робився висновок про можливість перегляду договору у випадку невиконання сторонами взятих на себе зобов'язань, тобто про право народу на повстання проти деспотичної влади. Цей висновок спирався на постулат про те, що саме народ є єдиним і повноправним носієм і розпорядником державного суверенітету. Для Ф. Прокоповича та його патрона Петра І такі умовиводи не були прийнятними. Навпаки, Ф. Прокопович стверджує, що народ не може відібрати владу у владоможців.
Щоб уникнути логічної суперечності Ф. Прокопович звертається ще по однієї причини державної влади - до Бога. Спираючись на авторитет отців церкви він зазначає: "Проголошує учитель народів "Всяка душа властям преддержащим та повинується! Немає влади як від бога; існуюча ж влада від бога учинена суть" [231, с. 84].
Ще одним природним джерелом влади є батьківські інстинкти, сім'я та її закони і традиції. В. М. Нічик підкреслює, що "... серед природних законів Прокопович великого значення надавав тим, які безпосередньо випливають з інстинктів. Так у"Правді волі монаршої" на перше місце ставиться турбота батьків про своїх дітей, яка так чи інакше властива для всього живого" [189, с. 90]. Держава виступає щодо її громадян у ролі турботливого батька і авторитет владоможців є таким же незаперечним для підданих, як батьківський для дітей нерозумних.
Окрім причин зовнішніх - природних законів та інстинктів, сімейної традиції, божественної волі, Ф. Прокопович визначає ще й внутрішні причини існування в суспільстві державної влади - людський розум та мораль і їх контролера - совість. Моральна людина, за його твердженням не може виступати проти влади
Loading...

 
 

Цікаве