WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Проблема держави в козацьку добу (пошукова робота) - Реферат

Проблема держави в козацьку добу (пошукова робота) - Реферат

автор говорить про те, що після довгої і кривавої визвольної війни Богдан Хмельницький визволив з-під польського панування "пригнічену козацьку націю" та утворив з України незалежне князівство, сам вдовольнившись титулом гетьмана війська Запорозького. Підкреслюючи, що він не прагне детально викладати історію України, П. Орлик зазначає, що "моя ціль лише показати, що вона є вільним князівством і що Стани її вільно обирали гетьманів по своїй уподобі. Це факт установлений і правда загально відома, що козацька нація і Україна були вільними. Яко така Україна увійшла зі своїм гетьманом у договір вічного миру, заключеного коло Пруту в Молдавії, де вона називається союзницею султана; яко така ввійшла вона в договір з ханом татарським і в договір який заключив гетьман Хмельницький зі шведським королем Карлом X і який можна бачити в архівах Корони Шведської" [204, с. 45].
При цьому найголовнішим свідченням міжнародного визнання суверенності України, на думку П. Орлика, "є урочистий союзний договір, заключений між царем Олексієм Михайловичем з одного боку та гетьманом Хмельницьким і Станами України з другого" [204, с. 45]. Цей союз між козацькою державою і Московією він трактує як військовий, укладений двома рівноправними державами - суб'єктами міжнародного права. Цікавим є те, що укладається він з московського боку царем, а з українського - гетьманом і Станами (народом за тогочасною формулою), який і є в Україні вищим носієм державного суверенітету. Без згоди Станів (народу) жоден гетьман на має права розпоряджатися долею держави, її політичною самостійністю і територіями.
Трактування народу як головного (а по суті - єдиного) носія суверенітету дозволяє П. Орлику заявити про те, що угоди гетьмана І. Брюховецького, які визнавали московського царя протектором України, ця "основа всіх нещасть України" не мають юридичної сили, оскільки "...це зречення не касує ні в чому прав України, бо гетьман не міг дарувати того, що належало Станам" [204, с. 45-46].
Спираючись на постулат про те, що народ є носієм суверенітету і всі дії гетьманів поза його волею не мають правової сили, а також на той факт, що Московія порушивши в односторонньому порядку Переяславські статті зробила їх нечинними, а українську націю поставила в становище окупованої і позбавленої законних прав і вольностей, П. Орлик робить висновок - "...козаки мають за собою право людське і природне, одним з головних принципів котрого є: народ завжди має право протестувати проти гніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час" [204, с. 46].
Теза про право народу на повстання проти гнобителів, право народу на революцію через кілька десятиріч, в кінці XVIII сторіччя, стане основоположним аргументом в устах батьків-засновників США для виправдання свого виступу проти Англії та проголошення власної державної самостійності. П. Орлик вважав що і на початку XVIII сторіччя вона може бути використана для обґрунтування легітимності дій І. Мазепи і його власних у пропагандистській війні з Московською державою, яка використовувала всі можливі засоби, щоб представити І. Мазепу і козаків в очах тогочасної Європи як зрадників і клятвопорушників, позбавивши їх, таким чином зовнішньої підтримки.
П. Орлик для виправдання своїх дій змушений включити в "Вивід прав України" також ряд основних положень договору між Карлом XII та І. Мазепою. Згідно з цим договором укладався військовий союз між Швецією та Козацької державою. Шведські війська, що вводились на територію України повинні були перебувати під командою шведських генералів та загальним контролем гетьмана чи його наступників до того часу, поки українська сторона вважатиме це за потрібне. Утримання шведського війська повинно були здійснюватись коштом короля, а козаки мали постачати його лише хлібом і харчами.
Цікавим у договорі є також пункт про те, що завойовані території прилучаються до Швеції або України на основі того, ким вони були завойовані, "...але все те, що - як виявиться, належало колись народові українському, передасться й задержиться при українськім князівстві" [207, с. 46]. Формула "належало народові", а не "належало державі" дозволяло козакам претендувати не лише на землі Гетьманщини, чи держави Б. Хмельницького згідно зі Зборівським договором, а на всі території, населенні українцями - від Підлящщя до Слобожанщини. Те, що П. Орлик акцентує увагу на цьому пункті українсько-шведського договору прекрасно характеризує його як державного діяча і демонструє його прагнення утворити Українську державу на національному принципі.
Спеціальні пункти договору гарантують Україні незламність її стародавніх прав і вольностей, політичної організації та державну незалежність. З цією метою договір підкреслює, що шведський король не має права присвоювати собі титул "князя України" чи її герб. Тим самим П. Орлик показує, що договір між І. Мазепою і Карлом XII ні в чому не обмежує суверенітет України, а має своєю метою звільненні України від московської окупації та відновлення її самостійності.
Головними аргументами московського царського двору проти незалежності України є, як відзначає П. Орлик, тези про те, що України ніколи не була самостійною державою. Московія визволила її, та що її самостійність порушить баланс сил в Європі.
Щодо першої тези П. Орлик зазначає, що від часів Зборівського договору 1649 року і "до наших днів" вся Європа визнавала Україну як незалежну державу. У той же час, "...коли, як дехто твердить - хоч це твердження Цілком фальшиве, - що Його Царське Величество придбав від поляків якесь право на Україну, то це право не може бути іншим, як правом опіки, бо поляки ніколи не мали іншого, тож і не могли передати прав більше, ніж самі мали, і - більше навіть - на які ніколи не претендували" [204, с. 47]. Та і взагалі, підкреслює П. Орлик, що ж це за визволення, якщо Московський Двір накинув Україні ярмо безконечно жорстокіше?
"Отже з повною рацією можна вивести з усього цього, що Московський Двір належить уважати за узурпатора України і що є причина покладатися на розуміння права природного і людського тими, що читатимуть це писання, що вони переконаються в безперечнім праві Станів України обрати п. Пилипа Орлика за свого гетьмана і що цей гетьман може допоминатися посідання цієї країни і сподіватися привернення цього посідання від справедливості європейських держав, які є в силі наказати, щоб її йому звернено назад" [204, с. 47].
Другий аргумент московської антиукраїнської пропаганди взагалі, надумку П. Орлика, не витримує критики, оскільки саме незалежність козацької держави, що буде стримуючим буфером для експансіоністських прагнень Московії в Європі є гарантом континентальної міжнародної стабільності - "...загальний мир не буде тривалим доти, поки не задовольниться справедливих жадань гетьмана Орлика що до України, поки Московський Двір не задоволить справедливі скарги конфедерації, на чолі якої стоїть гетьман. Не треба лякатися, що в разі відновлення цього князівства (України) через ослаблення Московщини порушиться
Loading...

 
 

Цікаве