WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Проблема держави в козацьку добу (пошукова робота) - Реферат

Проблема держави в козацьку добу (пошукова робота) - Реферат

Конституції затверджувався інститут Генеральних скарбників, які мали слідкувати за державними прибутками і видатками та не допускати присвоєння гетьманом державної власності. У полках також мали обиратись по два присяжних скарбники, функції яких були аналогічними на полковому рівні. При цьому скарбники виводилися з-під контролю гетьмана та полковників і повинні були складати щорічні звіти перед Генеральним скарбником, а той, у свою чергу, перед Генеральною Радою.
Стаття 10 присвячена визначенню адміністративних обов'язків і прав гетьмана та полковників, як керівників територіально-адміністративних одиниць держави. Зазначалося, що "... як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог... нехай пани Полковники, Сотники, Отамани, Урядники і Виборні не наважуються пригноблювати свою домашню челядь і рядових (козаків), а особливо рядових простолюдинів, які не знаходяться у прямій залежності від їх урядів чи в їхньому особистому підданстві..." [211, с. 32-33].
Крім того встановлювався чіткий порядок набуття старшиною урядових посад та формування вертикалі виконавчої влади: "Ясновельможний Гетьман не надаватиме нікому ніяких урядів ані почестей керуючись якоюсь попередньою оцінкою вартості Полковницьких відзнак чи інших козацьких та простих посад і не нав'язуватиме на них нікого силоміць. Але завжди як козацькі, так і прості урядники, а особливо полковники, повинні обиратися вільним голосуванням, і після виборів затверджуватись гетьманською владою, хоча вибори цих виборних (осіб) не повинні оголошуватися і здійснюватися без гетьманської згоди. Цей закон належить виконувати і Полковникам, не призначаючи сотників та інших урядників на основі дружніх стосунків і особистої прихильності без вільного голосування всього повіту, але обираючи і не усуваючи від урядів через приватні сутички" [211, с. 33]. Таким чином, головним принципом формування владних структур козацької держави Конституція проголошувала виборність всіх урядових посад з низу до верху. У той же час, пам'ятаючи сумний досвід Чорної ради та наслідків популізму І. Брюховецького і влади юрби, автори Конституції залишають і певні противаги у вигляді необхідності призначення виборів та затвердження їх результатів гетьманом та полковниками в межах їх компетенції.
У цілому статті Конституції з 6 по 10, описуючи та законодавчо закріплюючи основні принципи функціонування державної влади, намагаються реалізувати ідею розподілу гілок влади - гетьманської і старшинської, як виконавчої, Генеральної Ради - законодавчої, Генерального суду - судової. При цьому гарантом балансу гілок влади виступає не стільки гетьман, як глава держави, скільки незалежний суд. Це є яскравим свідченням високого рівня політичної та правовою культури не лише авторів Конституція, а й широких верств українського населення для якого власне і призначався цей документ.
Заключні статті Конституції, з 11 по 16, присвячені питанням регулювання повсякденного життя населення держави. Так стаття 11 гарантує особливий статус козацьких вдів та сиріт, звільняючи їх від повинностей та податків, статті 12 і 13 - самоврядні права міст та їх жителів, 14 покладає на гетьмана та урядовців обов'язок слідкувати за розумністю податків та повинностей та загальним характером їх розподілу і виконання. Статті 15 і 16 декларують скасування обтяжливих для населення податків на утримання найманого війська сердюків та компанійців, а також інститут відкупників мита, які своїми здирствами створюють перешкоди "так що через ці перешкоди не дано можливостей бідній людині ступити вільного кроку до ринку, продаючи дешеві речі для забезпечення своїх нестатків, або ж купуючи щось для домашніх потреб поза базарним податком" [211, с. 35].
Гарантією дотримання записаних у Конституції "непорушних громадських вольностей" повинна була стати присяга гетьмана Пилипа Орлика та підтвердження шведського короля Карла XII.
Оцінюючи значення Бендерської Конституції в історії державницьких прагнень української нації, В. Шевчук відзначає, що "Ця Конституція стала вишою точкою політичного мислення українців у XVIII столітті, бо фактично проголошувала в Україні незалежну республіку; зберігався тільки протекторат шведського короля замість колишнього підданства царю - це був, зрештою, крок уперед порівняно із вищим висловом української політичної думки XVII ст. у Гадяцькому трактаті" [316, с. 197].
У науковій літературі, присвяченій Конституції 1710 року, довгий час традиційною була думка про те, що цей документ не вийшов за межі теоретичної праці і ніколи не був застосований на практиці. Однак, після поразки Петра І під час Прутського походу в 1711 році та визнання Туреччиною за П. Орликом прав на Правобережну Україну, гетьман, уклавши союз з татарами на зразок договорів Б. Хмельницького, встановив свій контроль над Правобережжям, за винятком потужної фортеці в Білій Церкві, як зазначають В. А. Смолій та В. С. Степанков "На контрольованій ними території, як засвідчують результати досліджень Л. Мельника та О. Пріцака, функціонували статті Конституції П. Орлика" [252, с. 224].
Та це функціонування Конституції виявилось не лише обмеженим у просторі (планам П. Орлика про об'єднання в складі гетьманської держави Правобережної, Лівобережної і Слобідської України не судилось здійснитись), а й в часі. Внаслідок зради татар та під тиском польських союзників Петра І він разом з військом був змушений залишити українські землі і з 1714 року і аж до самої смерті 1742 року жити в еміграції не полишаючи спроб визволити Україну за допомогою європейських держав.
З метою залучення європейських монархій до вирішення "української проблеми", П. Орлик пише два надзвичайно цікаві документи, що характеризують не лише його як політичного мислителя, але й рівень політичної культури козацької еліти, що опинилась на вигнанні, та розуміння ними ролі і призначення України в тогочасному європейському політичному просторі.
"Маніфест до європейських урядів" повинен був пояснити "королям, князям, республікам та іншим християнським державам" причини укладення козаками союзу з Оттоманською Портою. Зазначаючи, що Москва порушила договір з Богданом Хмельницьким і прагнула обернути українців у рабство, П. Орлик говорить про те, що "природнім правом є визволятись від гноблення і трудитися аби повернути те, що несправедливістюта переважною силою було в нас забрано: всім відомо як трактовано нас у Московській імперії" [316, с. 202].
"Вивід прав України", віднайдений професором І. Борщаком у замку Детенвіль, родовому маєтку дружини Григора Орлика, сина гетьмана П. Орлика, присвячений детальному аналізу прав України на самостійне державне існування з точки зору тогочасного розуміння принципів міжнародного права природних і політичних прав нації, геополітичної рівноваги на європейському континенті.
На початку цієї праці
Loading...

 
 

Цікаве